Справа № 22-ц-34/12 11.01.2012 11.01.2012 08.02.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-34/12р. Головуючий по перший інстанції Сябренко І.П.
Категорія 23 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 січня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Шолох З.Л.,
суддів: Коломієць В.В., Довжук Т.С.,
при секретарі судового засідання Недо К.А.,
за участю представника відповідача Феоктістова О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_4
на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2011 року за позовом
ОСОБА_4
до
приватного підприємства «Агротех» (далі – ПП «Агротех»)
про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та повернення безпідставно набутої земельної ділянки,
В С Т А Н О В И Л А:
13 липня 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПП «Агротех» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.
Позивач зазначав, що 15 квітня 2003 року уклав з відповідачем договір, за яким передав останньому в оренду належну йому на праві власності земельну ділянку площею 8,29 гектарів. Вказаний договір оренди не пройшов державної реєстрації і в ньому відсутні суттєві умови договору оренди землі.
В подальшому позивач збільшив розмір позовних вимог та також просив витребувати належну йому на праві власності земельну ділянку від відповідача та повернути йому.
Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. На думку апелянта, суд неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права та неповно з’ясував обставини справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи і перевіривши зазначені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка розміром 8,29 гектарів, яка розташована на території Веселобалківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, переданої йому для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.9). За договором оренди земельної ділянки, укладеного між сторонами 15 квітня 2003 року строком на 10 років, відповідач зобов’язаний сплачувати позивачу орендну плату двічі на рік – 30% до 01 січня поточного року, 70% до 01 березня наступного року та становить 3% від вартості земельної ділянки, але не менше від розміру, встановленого чинним законодавством в грошовій формі (2547 грн.). Отримання орендної плати за цим договором позивачем не оспорювалося. Передача земельної ділянки в оренду здійснювалась на підставі Акту прийому-передачі (а.с. 40).
Правовідносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України та Законом України «Про оренду землі».
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Положенням ч.1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ст.ст. 13-15 Закону України «Про оренду землі», який був чинним на час укладення договору оренди, договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Положенням ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» передбачено укладення договору оренди у письмовій формі.
Згідно ст. 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки, укладений у письмовій формі, пройшов відповідну державну реєстрацію, позивач мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення позивача було спрямоване на укладення договору оренди.
Крім того, до договору оренди земельної ділянки додано копію державного акту, при складанні, видачі та реєстрації якого було складено відповідні план та схема земельної ділянки, кадастровий план з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів.
Наведене свідчить про те, що між позивачем та відповідачем при укладенні договору оренди землі погоджено всі істотні умови, у тому числі об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), що підтверджується п.1.1 та п.1.3 договору оренди землі від 15 квітня 2003 року.
Крім того, ст.ст. 1212, 1213 ЦК України передбачені загальні положення про зобов’язання у зв’язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, відповідно до яких особа, яка набула майно без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
При цьому, положення вказаних статей закону застосовується також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.
Приймаючи до уваги те, що докази, наявні в матеріалах справи, свідчать про виникнення у ПП «Агротех» права користування спірною земельною ділянкою на відповідній правовій підставі, а тому положення статей 1212, 1213 ЦК України у даному випадку застосуванню не підлягають.
За такого, суд прийшов до правильного висновку, що договір оренди містить всі істотні умови, які були узгоджені його сторонами, укладений договір у встановленій законом формі, а тому відсутні підстави для визнання договору оренди недійсним.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що договір оренди укладено без виділення меж земельної ділянки в натурі, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Крім того, у 2011 році була виготовлена технічна документація стосовно відновлення меж землевласника, а не стосовно виготовлення державного акту та виділення ОСОБА_4 земельної ділянки в натурі, як посилається в апеляційній скарзі апелянт.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду немає, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді