Справа № 22-ц-3164/11  21.12.2011    29.12.2011

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

   Справа № 22-ц- 3164/11р.                     Головуюча у першій інстанції Циганок В.Г.

Категорія  67                                          Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        21 грудня 2011 року                                                  м. Миколаїв

        Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

        головуючого    –     Галущенка О.І.,     

        суддів:  Шолох З.Л.,    Довжук Т.С.,

        при секретарі судового засідання   Шпонарській О.Ю.,

        за участю позивачки                         ОСОБА_3,

        відповідачів         ОСОБА_4, ОСОБА_5,

        представника відповідачів                         ОСОБА_6,       

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення  Корабельного районного суду м. Миколаєва  від 06 червня 2011 року за позовом

ОСОБА_3

до

ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа: п’ята Миколаївська державна нотаріальна контора,

про встановлення факту проживання однією сім’єю   та визнання права власності на частку спільної сумісної власності,

ВСТАНОВИЛА:

        02 вересня 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, який в подальшому неодноразово уточнювала,  до  ОСОБА_4 та ОСОБА_5  про встановлення факту проживання з ОСОБА_7 однією сім’єю  з січня 2000 року по 02 серпня 2001 року та визнання  за нею права власності на  ј частину  жилого будинку АДРЕСА_1, придбаного ними за час спільного проживання без реєстрації шлюбу.

        Позивачка зазначала, що з січня 2000 року по 02 серпня 2001 року проживала однією сім’єю з ОСОБА_7 без реєстрації шлюбу у будинку своєї матері ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2 та вела з ним спільне господарство.  28 травня 2001 року вони разом купили у ОСОБА_9 за 2300 доларів США  у спільну сумісну власність Ѕ частину жилого будинку АДРЕСА_1. Право власності оформили на ОСОБА_7, так як вона на той час ще знаходилась у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком.  Для придбання спірного будинку  1300  доларів США дала її мати, яка   продала  свій  будинок   АДРЕСА_2, 500 доларів США дав батько ОСОБА_7 та 500 доларів вони зібрали  під час спільного проживання.  25 червня 2001 року вона, ОСОБА_7 та її діти від першого шлюбу зареєструвалися в цьому будинку та 03 серпня 2001 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_7, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. За час сумісного життя вони зробили ремонт в будинку, провели газ, телефон, перекрили дах будинку, встановили металопластикові вікна.  

        Посилаючись на вказане, позивачка просила позов задовольнити.  

        Рішенням  Корабельного районного суду м. Миколаєва  від 06 червня 2011 року  в задоволенні  позову відмовлено.

        В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та справу направити на новий розгляд. На думку апелянта,  рішення суду є незаконним, необґрунтованим, судом не з’ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та судом порушені і невірно застосовані норми  матеріального і процесуального права.

        Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін та представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в межах її доводів не підлягає задоволенню  з наступних підстав.

        Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно з’ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами і дійшов правильного висновку про те, що факт проживання жінки та чоловіка однією сім’єю, без реєстрації шлюбу,  не має значення для  охорони прав та інтересів  або створення умов здійснення особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності, або відсутності неоспорюваних прав. Тому, суд обґрунтовано відмовив в задоволені позову.

        Так, з матеріалів справи вбачається (показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9), що, дійсно, позивачка та ОСОБА_7 з січня 2000 року проживали однією сім’єю, без реєстрації шлюбу та при купівлі Ѕ частини спірного будинку була присутня ОСОБА_3

        Між тим, зазначені правовідносини  до 01 січня 2004 року регулювалися ст. 112 ЦК України 1963 року та  Законом України "Про власність"  від 07 лютого 1991 року, і само по собі перебування у фактичних шлюбних відносинах і проживання однією сім'єю не було підставою для визнання  майна спільною сумісною власністю, якщо не встановлено, що це придбання майна є наслідком спільної праці сторін.

        Так, відповідно до ст. 17 Закону України "Про власність"  від 07 лютого 1991 року (далі - Закон) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є  їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

        Проте, позивачка не надала суду доказів створення з відповідачем спільного майна, що придбання спірного майна нею та відповідачем внаслідок спільної праці, і в якому конкретно обсязі вона внесла вклад в спірне майно за період з січня 2000 року по 01 січня 2004 року.  Тому, позовні вимоги ОСОБА_3 щодо зазначеного періоду є безпідставними.

        Посилання позивачки на те, що на купівлю спірного будинку  її мати – ОСОБА_8 подарувала їй 1300 доларів США,  також безпідставні.

        Відповідно до вимог ч. 1 ст. 244 ЦК УРСР (в редакції 1963 року, яка діяла на час  купівлі будинку – 28 травня 2001 року), договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей – на суму понад 50 карбованців, повинен бути нотаріально посвідчений, але будь-якого письмового договору між позивачкою та її матір’ю не існує.

        Недодержання форми, яка вимагається законом при оформленні договору дарування, позбавляє сторони права в разі спору посилатись для підтвердження угоди на показання свідків.

        Згідно  п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року, норми Сімейного кодексу України (далі - СК України) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.  Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

        У відповідності до ч. 1 ст. 74 СК України, майно, набуте чоловіком і жінкою, які проживають однією сім'єю, без реєстрації шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

        Як встановлено судом, сторони не укладали між собою письмовий договір щодо правової причини набуття майна в період їх спільного проживання без реєстрації шлюбу.

       Що стосується посилання позивачки в позовній заяві на те, що за час сумісного життя з ОСОБА_11  вони зробили ремонт в будинку, провели газ, телефон, перекрили дах будинку, встановили металопластикові вікна не мають правового обґрунтування, оскільки позивачкою з цього питання не надавались суду докази та вони не були предметом розгляду в суді першого інстанції.

        Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та ґрунтуються на помилковому тлумаченні закону.

        Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга на підставі ст. 308 ЦПК України не підлягає задоволенню.

        Керуючись статями 303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:   

        Апеляційну скаргу ОСОБА_3, відхилити, а  рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва  від 06 серпня 2011 року  залишити без змін.

        Ухвала  набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

        Головуючий

        Судді