Справа № 22-ц-3201/11 30.11.2011 30.11.2011 29.12.2011
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц- 3201/2011р. Головуюча у перший інстанції Крамаренко Т.В.
Категорія 52 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2011 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Галущенка О.І.,
суддів: Шолох З.Л., Довжук Т.С.,
при секретарі судового засідання Богуславській О.М.,
за участю позивача ОСОБА_3,
представника третьої особи ОСОБА_4,
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою державного підприємства «Одеська залізниця» Державної адміністрації залізничного транспорту України
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2011 року за позовом
ОСОБА_3
до
Державного підприємства «Одеська залізниця»
(далі – ДП «Одеська залізниця»),
третя особа: ОСОБА_5,
про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
28 квітня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ДП «Одеська залізниця», який в подальшому уточнив, про поновлення його на роботі на посаді помічника машиніста незмінної дрезини ДГКУ 5 розряду цеху механічних майстерень, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування 160 000 грн. моральної шкоди. Також просив поновити строк на звернення до суду з цим позовом, так як цей строк ним пропущений з поважних причин.
Позивач зазначав, що з 1999 року знаходився з відповідачем в трудових відносинах та займав різні посади. 26 липня 2010 року його звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України – за угодою сторін. Але заява про звільнення була ним написана під примусом з боку керівництва з погрозою звільнення його з інших підстав. Звільнення вважає незаконним, оскільки його змусили подати заяву про звільнення за угодою сторін за що начальник Миколаївської дистанції колії № 14 був притягнутий до кримінальної відповідальності та вироком Заводського районного суду м. Миколаєва 09 березня 2011 року визнаний винним у його незаконному звільненні з роботи.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2011 року позов задоволено частково. Постановлено поновити позивача на посаді помічника машиніста незмінної дрезини ДГКУ 5 розряду цеху механічних майстерень (цех № 19 ст. Миколаїв-Вантажний) з 26 липня 2010 року, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 липня 2010 року по 26 липня 2011 року у розмірі 16 042 грн. 59 коп. та 5 000 грн. моральної шкоди. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено та вирішено питання щодо судових витрат. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.
В апеляційній скарзі ДП «Одеська залізниця» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду є незаконним, оскільки судом при ухваленні рішення неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в межах її доводів не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно з’ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами і дійшов правильного висновку про те, що між сторонами була відсутня домовленість щодо звільнення, заява про звільнення написана під тиском керівництва Одеської залізниці, звільнення позивача з роботи відбулося в порушення трудового законодавства, без законних на те підстав. Тому суд обґрунтовано поновив позивача на роботі та стягнув моральну шкоду і заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Відповідно до ст. 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.
Однак, судом першої інстанції встановлено, що заява ОСОБА_3 була написана під примусом з боку керівництва з погрозою звільнення.
З вироку Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 березня 2011 року вбачається, що начальника Миколаївської дистанції колії № 14 ДП «Одеська залізниця» ОСОБА_5 визнано винним, крім інших злочинів, у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України, а саме – незаконному звільненні 26 липня 2010 року ОСОБА_3 з роботи з особистих мотивів. Цей вирок набрав законної сили 25 березня 2011 року (а.с. 58-62).
Згідно ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі адміністративного правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанова суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Вищезазначеним вироком суду встановлено, що начальник Миколаївської дистанції колії № 14 ДП «Одеська залізниця» ОСОБА_5 шляхом погроз звільнення ОСОБА_3 з інших підстав, передбачених з ініціативи адміністрації, вимусив останнього написати заяву про звільнення за угодою сторін з 26 липня 2010 року, власноручно наклав резолюцію на цю заяву та за його розпорядженням був виданий наказ про звільнення позивача за угодою сторін.
Таким чином, між сторонами трудового договору не була досягнута взаємна згода, яка була направлена на закінчення трудових відносин, а тому висновок суду щодо незаконності звільнення позивача є обґрунтованим.
Посилання в апеляційній скарзі на безпідставне поновлення позивачу судом першої інстанції строку для звернення до суду за захистом свого порушеного трудового права, необґрунтовані.
Так, згідно ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Суд першої інстанції виходячи зі строків попереднього слідства, судового слідства за кримінальною справою та стану здоров’я позивача правильно вважав поважним пропуск строку для звернення з цим позовом до суду та поновив цей строк.
Посилання в апеляційній скарзі на незаконність стягнення судом моральної шкоди та посилання при цьому на положення ст. 1167 ЦК України, безпідставні та ґрунтуються на помилковому тлумаченні закону.
Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи та є наслідком помилкового тлумачення закону.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу державного підприємства «Одеська залізниця» Державної адміністрації залізничного транспорту України відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді