Справа № 22-ц-2946/11   02.11.2011 02.11.2011   29.12.2011

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц-2946/11 р.                      Головуюча у першій інстанції Долматова Г.А.

Категорія  46                                           Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          02 листопада 2011 року                                                   м. Миколаїв

         Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

        головуючого        -       Галущенка О.І.,  

        суддів: Шолох З.Л.,  Довжук Т.С.,

        при секретарі судового засідання  Власенко В.О.,                   

        за участю  позивачки                      ОСОБА_3,      

        відповідача                                       ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні   цивільну справу  

за апеляційною скаргою ОСОБА_4

        на рішення  Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 вересня 2011 року за позовом

ОСОБА_3

до

ОСОБА_4,

третя особа: Служба у справах дітей виконкому Южноукраїнської міської ради Миколаївської області (далі – виконком міськради)

про визнання права власності на частку квартири, вселення та визначення порядку користування жилим приміщенням,

В С Т А Н О В И Л А:

        11 лютого 2011 року ОСОБА_3 звернулася до   суду  з  позовом  до  ОСОБА_4 про визнання права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, вселенні її з донькою в спірну квартиру та визначення порядку користування даною квартирою.

        Позивачка вказувала, що  з травня 2001 року по лютий 2011 року проживала з відповідачем однією сім’єю, але не перебувала з ним у  шлюбі. За час спільного проживання вона і відповідач за спільні сумісні кошти придбали у серпні 2005 року вказану вище  двокімнатну квартиру, яку оформили на відповідача. У 2010 році ОСОБА_4 добровільно зареєстрував її з донькою у цій квартирі, але у лютому 2011 року створив неможливі умови для їх з дочкою проживання, в зв’язку з чим вони вимушені були виїхати із спірної квартири.

        Посилаючись на вказане, позивачка просила позов задовольнити.

        Рішенням  Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 вересня  2011 року  позов задоволено частково. Визнано за позивачкою право власності на Ѕ частину спірної квартири, ухвалено вселити її та доньку ОСОБА_5 в цю квартиру, а в частині позовних вимог про визначення порядку користування жилим приміщенням відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

        В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в  задоволенні позовних вимог про визнання права власності та вселення. На думку апелянта,  висновки суду не відповідають обставинам справи та рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

        Заслухавши доповідь судді, пояснення  сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

        Задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності на Ѕ частину спірної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що  ця квартира придбана під час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах, а тому є об’єктом права спільної сумісної власності і підлягає поділу між ними в рівних частках.

        Між тим, з такими висновками суду не можна погодитись в повній мірі, оскільки суд неповно з’ясував обставини, які мають значення для справи, а тому  рішення суду в зазначеній частині підлягає зміні.

        Так, з пояснень свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, наданих ними в суді першої інстанції вбачається, що вони вважали позивачку і відповідача сім’єю, так як з 2002 року по 2011 рік вони проживали разом., вели спільне господарство, проводили разом відпочинок.

       Крім того, як пояснила свідок ОСОБА_8, у школі в класному журналі  позивачка вказана як мати сина  відповідача – ОСОБА_9.

        Зокрема, з  доданих до справи фотознімків вбачається, що сторони разом, а також і з донькою позивачки та сином відповідача, проводили відпочинок, відвідували родичів позивачки, святкували з ними дні народження  їх та їх дітей, що вказує на проживання сторін однією сім’єю (а.с. 23-32, 68-73).    

        Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доведеним факт сумісного проживання сторін  з 2001 року по 2011 рік.

        Згідно  п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року, норми Сімейного кодексу України (далі – СК України) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов’язків, що виникли після набрання ним чинності.  Ці права й обов’язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

        У відповідності до ч. 1 ст. 74 СК України, майно, набуте чоловіком і жінкою, які проживають однією сім’єю, без реєстрації шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

        Як встановлено судом, сторони не укладали між собою письмовий договір щодо правової причини набуття майна в період їх спільного проживання, але з матеріалів справи вбачається, що 05 серпня 2005 року відповідач продав належну особисто йому на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 за 13 000 грн. (а.с. 12).   На   другий день, 06 травня 2005 року, ним була придбана двокімнатна спірна квартира за  21 600 грн. (а.с. 7).  Проти цього позивачка не заперечувала.

        Доказів того, що гроші виручені від продажу однокімнатної квартири пішли на інші потреби, а не на купівлю спірної квартири, ОСОБА_3 суду не надала.

        Навпаки,  доводи позивачки про отримання відповідачем кредиту саме на купівлю цієї квартири, який вони погашали разом,  спростовуються самим кредитним договором, укладеним  відповідачем через півтора місяця після купівлі квартири, а саме 22 вересня 2005 року (а.с. 52-53) та поясненнями свідка ОСОБА_10, допитаного у суді першої інстанції, що як продавець спірної квартири, отримав від відповідача всю обумовлену договором суму у день продажу квартири – 06  серпня 2005 року.

        Таким чином, відповідачем доведено, що більша частини спірної квартири була придбана  за його особисті кошти, а пояснення позивачки про те, що спірна квартира була придбана за їх спільні сумісні кошти,  спростовуються вищезазначеними письмовими доказами.

        Тому, колегія суддів вважає, що спірна квартира була придбана сторонами під час їх проживання однією сім’єю, але від 21 600 грн., за які була придбана ця квартира, 13 000 грн. є особистою власністю відповідача та разом сторонами по справі було витрачено на придбання спірної квартири 8600 грн. (21 600 – 13 000 = 8600 грн.), що складає 40% від загальної вартості квартири, або 2/5 її частки.

        Враховуючи, що сторони не укладали між собою письмовий договір щодо правової причини набуття майна в період їх спільного проживання,  на все спірне майно поширюються положення  глави 8 СК України, зокрема ч. 1 ст. 70 СК України, щодо рівності часток у спільному майні, а тому частка позивачки від спірної квартири складає 1/5 частину.

        На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині розміру частки у  праві власності підлягає зміні, а в інший частині зазначене рішення суду є законним і обґрунтованим.

        Керуючись ст.ст. 303, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

        Апеляційну скаргу  ОСОБА_4  задовольнити частково.

        Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 вересня 2011 року в частині розміру частки у праві власності на квартиру змінити та визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1.          

        В інший частині зазначене рішення суду залишити без змін.

        Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

        Головуючий

        Судді