АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-а-1182/2011
Головуючий по 1-й інстанції Гальченко
Суддя-доповідач: Ландар О. В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2012 року м.Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ
апеляційного суду Полтавської області у складі:
Головуючого Ландар О.В.
Суддів Бурди К.І., Лісіченко Л.І.
за участю прокурора Гринь Н.Г.
засудженого ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні 10 січня 2012 року в м. Полтаві матеріали справи за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_2 на постанову Полтавського районного суду від 16 вересня 2011 року ,-
В С Т А Н О В И Л А :
Цією постановою засудженому
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю м.Севастополя, мешканцю АДРЕСА_1, розлученому, що відбуває покарання у Крюківській виправній колонії № 29
відмовлено у задоволенні його заяви про звільнення від покарання внаслідок акту амністії від 8 липня 2011року «Про амністію у 2011році».
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_2 ставить питання про скасування постанови місцевого суду як незаконної, через на недотримання судом встановленої законом процедури розгляду заяви - без його присутності в суді, та вручення копії рішення тільки 9.11.2011року. За змістом скарги апелянт вважає, що він підпадає під дію акту про амністію, оскільки його мати досягла 70-річного віку.
Заслухавши доповідача, засудженого ОСОБА_2, що підтримував подану апеляцію, думку прокурора Гринь Н.Г. про залишення судового рішення без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши мотиви апеляції, колегія суддів приходить до висновку, що вона є обґрунтованою і підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Тримання осіб, взятих під варту, та засуджених, які відбувають покарання, здійснюється на принципах неухильного дотримання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув’язненими.
У п.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Згідно із ст.10 Закону України від 8.07.2011року «Про амністію у 2011році» рішення про застосування або незастосування амністії приймається судом індивідуально після ретельної перевірки матеріалів справи та відомостей про поведінку засуджених під час відбування покарання. Така особа викликається в судове засідання і може давати пояснення.
Пленум Верховного Cуду України у своїй Постанові №11 від 27.12.1985року « Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ» звертав увагу судів на необхідність неухильного додержання кримінально-процесуального законодавства при розгляді справ, установлених законом гарантій всіх учасників судового розгляду, маючи на увазі, що лише за таких умов можна забезпечити всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин справи, виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів, постановлення законних і обґрунтованих судових рішень.
Вимоги цих правових норм районний суд не виконав, а керівні роз’яснення найвищої судової інстанції ігнорував.
Перевіркою особової справи засудженого ОСОБА_2 встановлено, що за вироком Красноперекопського міськрайсуду АР Крим від 25.03.2010 року він був засуджений за ч.2ст.286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права на управління транспортними засобами на 2 роки, і з 28 липня 2011року відбуває покарання у Крюківській виправній колонії.
У вересні 2011року він звернувся до Полтавського районного суду з заявою про застосування до нього амністії, посилаючись на те, що вчинив злочин з необережності і має матір 1941року народження.
Розгляд цієї заяви, як встановила колегія суддів, відбувся за обставин, які викликають сумнів у дотриманні місцевим судом визначеної законом процедури для її розгляду.
Так, у протоколі судового засідання зазначено, що заява засудженого розглядалася у Полтавському районному суді за участю ОСОБА_2, якому роз’яснювалися процесуальні права, він давав пояснення на обгрунтування свого клопотання про застосування амністії і виступав у дебатах.
Про те, що справа розглядалася у приміщенні суду та за участю засудженого констатовано і у оскаржуваному судовому рішенні.
Однак, спростовуючи достовірність таких фактичних даних про свою присутність в суді першої інстанції засуджений ОСОБА_2 мотивував свої доводи і тим, що копію постанови він отримав не відразу в суді, в через півтора місяці - 9 листопада 2011 року.
В порядку підготовки до судового розгляду апеляційним судом був зроблений запит, на який адміністрація Крюківської виправної колонії №29 спочатку підтвердила, що у вказаний у судових документах день розгляду справи – 16 вересня 2011року засуджений ОСОБА_2 до районного суду не етапувався.
У другій відповіді, підписаній іншими посадовими особами, адміністрація виправної колонії повідомила, що ніби то заява засудженого ОСОБА_2 розглядалася у виїзному судовому засіданні за місцем дислокації колонії, що суперечить змісту судових документів.
Вбачається, що оскаржувана засудженим постанова суду виготовлена за допомогою комп’ютерної техніки, об’ємом в один аркуш.
У самій постанові суду зазначено, що вона була надрукована головуючим у нарадчій кімнаті 16 вересня 2011року. Коли так, то за логікою її копія мала бути відразу ж вручена засудженому.
Між тим, супровідний лист, який маються у матеріалах провадження, про направлення копії постанови засудженому, датований тільки 1 листопада 2011року(а.с.15).У аналогічному документі (з такою ж помилкою у прізвищі засудженого), який долучений у його особової справи, значиться дата відправлення 2 листопада 2011р. (а.с.23).
Позаяк, згідно письмової розписки, копію постанови суду засуджений фактично отримав тільки на 54 день після її винесення - 9 листопада, що підтверджує його доводи.
Встановлено також, що на порушення вимог ст.87 КПК України у протоколі судового засідання, який скріплений підписом судді, не відображені істотні і обов’язкові реквізити – про час початку і закінчення судового розгляду, дані про особу засудженого, що також ставить під сумнів факт проведення судового засідання.
З іншого боку у ньому зазначено, що за результатами розгляду справи суд виносив і окрему постанову (а.с.13), але у матеріалах справи вона відсутня.
Наведені обставини дають підстави вважати, що скарга засудженого про недотримання порядку судового розгляду справи не є голослівною, свідченням чого є виявлені під час апеляційного розгляду справи порушення закону, неузгодженість письмових документів з процесуальними, неповнота та неправильність останніх.
Отже, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності засудженого, що в силу ст.370 КПК України є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, яке виключало можливість постановлення судового рішення по справі, постанова суду підлягає скасуванню з направленням матеріалів на новий судовий розгляд.
Під час розгляду справи слід усунути вказані порушення, заслухати її з дотриманням чинного законодавства і установлених законом гарантій всіх учасників судового розгляду з відповідним процесуальним фіксуванням процесу, ретельно перевірити наявність підстав, викладених у заяві засудженого, до застосування до нього акту про амністію, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Виходячи з наведеного і керуючись ст.ст.365,366 КПК України, колегія суддів ,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляцію засудженого ОСОБА_2 частково задовольнити.
Постанову Полтавського районного суду від 16 вересня 2011 року про відмову у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_2 про звільнення від покарання на підставі акту про амністію скасувати, а матеріали щодо нього направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суддів.
Головуючий: О. В. Ландар
Судді:
Копія