РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" лютого 2012 р. Справа № 9/5007/12/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючої судді Олексюк Г.Є.
суддів Гудак А.В.
суддів Сініцина Л.М.
при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Бауком Україна" на рішення господарського суду Житомирської області від 29.11.11 р.
у справі № 9/5007/12/11 (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я. )
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Бауком Україна"
відповідач Акціонерна компанія "Гюльсан іншаат санаї туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті" в особі представництва
про розірвання договору суборенди транспортного засобу та спеціальної техніки від 30.07.2009 та стягнення 28654406,08 грн.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1.,представника,довіреність в справі ОСОБА_2., представника, довіреність в справі
відповідача - ОСОБА_3., представника , довіреність в справі
Судом роз’яснено представникам сторін права та обов’язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.Заяв про відвід суддів не надходило.
За клопотанням представників апелянта запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Діловодство суду”.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 29 листопада 2011 року у справі № 9/5007/12/11 (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.) відмовлено у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Бауком Україна" (м.Луцьк) до Акціонерної компанія "Гюльсан інша ат санаї туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті" в особі представництва (м.Житомир) про розірвання договору суборенди транспортного засобу та спеціальної техніки від 30.07.2009 року та стягнення 28654406,08 гривень.
Ухвалюючи рішення ,суд першої інстанції дійшов висновку, що : на виконання умов договору № 30/07/09-БУ від 30.07.2009 року позивачем були надані відповідачу послуги на загальну суму 4909118,17гривень, які ним оплачені у повному обсязі; докази на підтвердження факту користування відповідачем орендованою технікою в період з жовтня 2009 року по травень 2010 року на підставі договору № 30/07/09-БУ від 30.07.2009 року не являються беззаперечними; належні докази користування відповідачем об»єктом оренди у спірний період позивачем не надано, та з огляду на положення ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.509,525,526, 759 Цивільного кодексу України – відмовив у задоволенні позову.
Представником товариства з обмеженою відповідальністю "Бауком Україна" подано апеляційну скаргу, якою вважає оскаржуване рішення ухваленим з порушенням та неправильним застосування норм матеріального та процесуального права. Вказує на помилковість висновку місцевого господарського суду про відсутність у відповідача перед позивачем заборгованості по договору № 30/07/09-БУ від 30.07.2009 року та наводить свої розрахунки, за якими, на переконання апелянта, така заборгованість складає за серпень - вересень 2009 року - 57 198, 63 гривень . Вважає помилковим висновок суду про те, що об'єкт оренди був повернутий позивачу разом з актами приймання - передачі спеціальної техніки у двох примірниках ,так як у справі відсутні будь-які докази того, що Відповідач повідомляв Позивача письмовим попередженням за один місяць про відмову від договору, як до закінчення місячного строку (п. 6.1 договору № 30/07/09-БУ від 01 серпня 2009 року) так і до закінчення строку (п. 6.2 договору), який спливав 31.12.09 року, також відсутні будь-які докази щодо наявності актів прийому-передачі повернення Відповідачем Позивачу майна у вересні 2009 року відповідно до умов договору та щодо наявності заперечень зі сторони Позивача щодо користування майном, як це передбачено ст. 764 ЦК України. Не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що проведення поточного ремонту техніки об'єкту оренди можлива лише в разі знаходження об'єкту оренди безпосередньо у Позивача.
В обґрунтування порушення норм процесуального права, а саме ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу, наводить свої доводи щодо безпідставності висновку суду про те, що заява позивача від 29 листопада 2011 року про збільшення позовних вимог є заявою про зміну предмету позову.
На переконання представника позивача, судом при прийнятті даного рішення порушено ст.43 Господарського процесуального кодексу України про повне та всебічне вивчення обставин справи та оцінку доказів.
Просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення.
Додатковими поясненнями до апеляційної скарги від 18.01.2012 року та від 01.02.2012 року представники товариства з обмеженою відповідальністю "Бауком Україна" звертають увагу на те, що : доказами користування відповідачем 24 одиниць техніки за договором суборенди № 30/07/09-БУ від 01 серпня 2009 року являються подорожні листи та змінні рапорти, видані представництвом відповідача та акти перевірки наявності рухомого майна за місцем знаходження виробничої бази відповідача, що складені ВАТ «БМ Банк»; відповідачем не надано доказів понесення витрат при поверненні орендованого майна та не зазначено адресу, де проводилося приймання-передача транспортних засобів; відсутні докази направлення відповідачем на адресу позивача актів прийому-передачі.
До додаткових пояснень представниками позивача долучено :копію договору про охорону між відповідачем та ПП «Агенство безпеки «Варта-Щит», копію рішення господарського суду Житомирської області від 23.11.2011 року у справі № 17/5007/73/11.
Відзивом на апеляційну скаргу від 01.02.2012 року представник відповідача вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що відповідач, як суборендар користувався об'єктом оренди лише протягом серпня, вересня 2009 року,після чого об'єкт оренди був повернутий Позивачу. Висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні, у повній мірі відповідають обставинам справи.
Просить рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу- без задоволення.
Дана справа розглядалася неодноразово. Так, рішенням господарського суду Житомирської області від 13.05.2011 року,залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.06.2011 року позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 6 377 203,77 грн. основного боргу, 101 809,51 грн. виконання ремонтних робіт, 805 945,87 грн. інфляційних нарахувань, 251 808,91 грн. трьох процентів річних, 377,30 грн. пені, 8 220,64 грн. витрат по сплаті державного мита та 76,08 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в частині стягнення 13 551 262,06 грн. боргу по орендній платі, 32 073,19 грн. виконання ремонтних робіт, 361 170,45 грн. пені, 403 412,21 грн. трьох процентів річних та 1 469 927,58 грн. інфляційних нарахувань -в позові відмовлено.
Однак, означені судові акти постановою Вищого господарського суду від 13 вересня 2011 року скасовані та справа скерована на новий розгляд до господарського суду Житомирської області. При цьому Вищий господарський суд зазначив, що висновки господарських судів про те, що термін оренди автоматично продовжився на окремі види техніки в кількості 15 одиниць, при обґрунтуванні оскаржуваних судових актів , зроблено без вказівки на норми законодавства, якими передбачена можливість пролонгації договору оренди щодо окремих складових об'єкту оренди. Також, не надано правової оцінки доводам відповідача про те, що відповідно до п. 5.1.5 Договору відповідач зобов'язаний здійснювати поточний ремонт техніки та проводити заміну зношувальних її частин за власний рахунок, тоді як суди встановили, що такий ремонт проводився позивачем, що, на думку відповідача, є підтвердженням того, що протягом жовтня-листопада 2009 року ним не використовувався об'єкт оренди.
У судовому засіданні представники товариства з обмеженою відповідальністю "Бауком Україна" скаргу підтримали з мотивів, які викладені у апеляції та додаткових обґрунтуваннях. Просили рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову.
Під час апеляційного перегляду справи представник акціонерної компанії "Гюльсан інша ат санаї туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті" в особі представництва проти апеляційної скарги заперечував та вважав законним та обґрунтованим рішення суду першої інстанції у даній справі.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Бауком Україна" не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 30 липня 2009 року між ТОВ "Бауком Україна" (орендар/позивач) та АК "Гюльсан Іншаат Санаі Туризм Накліят ве Тіджарет Анонім Шіркеті" в особі представництва м.Житомир (суборендар/відповідач) було укладено договір № 30/07/09-БУ суборенди транспортних засобів та спеціальної техніки (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого Орендар передає, а Суборендар приймає в орендне користування, за плату на певний строк транспортні засоби (спецтехніку) на умовах, викладених в даному договорі, в подальшому викладенні іменовані майном, згідно з додатками, що є невід'ємними частинами даного договору.
Пунктом 1.2 договору сторонами погоджено, що керування майном (транспортними засобами) здійснюється як працівниками Орендаря, та в разі необхідності водіями суборендаря.
Також, у цей же день позивач та відповідач підписали додаток № 1 до Договору, у пункті 1 якого визначили перелік транспортних засобів та спецтехніки (всього 24 одиниці), які Орендар зобов'язується передати в оренду, а Суборендар прийняти та пунктом 2 погодили загальний розмір орендної плати в місяць, який складає 2483158,40 гривень в т.ч. ПДВ - 20%, що в грошовому еквіваленті в іноземній валюті складає 228650,10 EUR (а.с.52-54 т.8).
Договір № 30/07/09-БУ та додаток № 1 підписані уповноваженими особами позивача та відповідача та скріплені їх печатками.
Згідно з п. 3.3 Договору орендна плата сплачується у безготівковому порядку, протягом п'яти календарних днів згідно з рахунком, виставленим Орендарем, але в будь-якому випадку не пізніше 10 числа поточного місяця.
Згідно з п. 6.1 Договору останній вступає в силу з моменту передачі майна відповідачу, оформленого актами прийому-передачі, та діє протягом одного місяця. При цьому, згідно з п. 6.2 Договору термін оренди автоматично рахується продовженим до 31.12.2009р., якщо за три календарні дні до закінчення терміну дії Договору, зазначеного у п. 6.1, не надійшло ніяких письмових заперечень від сторін про розірвання даного договору.
01.08.2009 року позивач передав відповідачу в суборенду 24 одиниці спеціалізованої техніки, про що складено акти приймання-передачі (а.с. 26-40 т.1).
Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів.
Статтями 174, 193 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать та повинні виконуватися суб»єктами господарювання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Цивільний кодекс у ч. 1 ст. 509 ЦК України також визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з положеннями ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (не споживна річ).
Частиною 6 ст. 283 ГК України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно з ч. 1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частина 1 ст. 762 ЦК України передбачає, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму .
Отже, орендна плата може нараховуватись орендодавцем, сплачуватися орендарем чи стягуватися з нього в судовому порядку виключно за період дії договору оренди аж до моменту його припинення, тобто в межах чинного договору оренди.
В подальшому, 01 грудня 2009 року між позивачем і відповідачем було укладено новий договір суборенди транспортних засобів та спеціальної техніки № 92.12-БУ, за умовами якого позивач зобов'язувався передати, а відповідач прийняти в орендне користування транспортні засоби (а.с.101-102, т.2). Перелік майна, що передавався в оренду, зазначений в акті приймання-передачі від 01.12.2009 р. - всього 15 одиниць (а.с.103 ,т.2). При цьому, транспортні засоби, які передавалися в оренду по означеному договору, визначені родовими ознаками (державні номерні знаки, рік випуску, номери агрегатів ), як і транспортні засоби, передані по договору суборенди транспортних засобів та спеціальної техніки № 92.12-БУ, тобто, являються ідентичними.
На переконання колегії суддів означені обставини вказують на те, що станом на 01 грудня 2009 року орендоване майно було повернуто відповідачем та перебувало у віданні та розпорядженні позивача.
Поряд з тим, з актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000018 від 28 липня 2009 року на суму 171464,29 гривень (з ПДВ), №ОУ-0000020 від 31 серпня 2009 року на суму 2483158,4 гривень (з ПДВ), та №ОУ-0000037 від 30 вересня 2009 року на суму 2254495,48 гривень ( з ПДВ) вбачається, що позивачем були надані відповідачу послуги по договору № 30/07/09-БУ всього на загальну суму 4909118,17грн. (а.с.41-43 т.1).
Означені кошти сплачені відповідачем на користь позивача, що підтверджується наявними у справі банківськими виписками (а.с.112-153 т.2).
Окрім того, умовами договору оренди також не передбачений обов’язок орендаря сплачувати орендну плату після припинення договору оренди.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що до обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача. У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб'єктивного права позивача.
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 цього Кодексу).
Відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
За приписами вказаної норми, письмові докази - це документи, в яких містяться відомості про певні обставини, що мають значення для справи, які повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі цифрового, графічного запису або іншим способом, який дає змогу встановити достовірність документа.
Відповідно до Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000069 від 28 вересня 2009 року, № ОУ - 0000319 від 16 вересня 2009 року, а також видаткових накладних № РН - 0000305 від 28 вересня 2009 року, № РН - 0000283 від 16 вересня 2009 року позивачу було надано послуги з поточного ремонту об'єкту оренди, а також заміни зношувальних частин об'єкту оренди. На думку відповідача, зазначені в актах та накладних послуги могли бути надані позивачу тільки в разі знаходження об'єкту оренди безпосередньо у нього, що, в свою чергу, підтверджує те, що відповідач користуватись об'єктом оренди протягом жовтня-листопада 2009 року не продовжував.
Підпункт 5.1.5 пункту 5.1 договору № 30/07/09-БУ покладає на відповідача, як суборендаря, обов»язок здійснювати поточний ремонт майна та проводити заміну зношувальних частин за власний рахунок.
За таких обставин колегія суддів вважає, що надання відповідачем позивачу послуги з поточного ремонту та заміни зношувальних частин у транспортних засобах та спеціальної техніки, яка була об»єктом оренди за договором № 30/07/09-БУ, не кореспондується із умовами даного договору , так як відповідач зобов"язаний проводити ремонт безоплатно під час оренди майна за власний рахунок та вказує на можливість надання таких послуг лише на платній основі поза межами договору.
Надані позивачем в обґрунтування позовних вимог : подорожні листи, змінні рапорти, посвідчення про відрядження водіїв, заяви окремих водіїв позивача про їх відрядження для надання послуг відповідачу, акти про повернення та технічний стан техніки від 31.08.2010 року являються внутрішніми документами позивача, так як складені і підписані лише його представниками та, на переконання колегії суддів, не являються доказами в розумінні наведених норм процесуального закону, а тому відхиляються з огляду на їх доказову неспроможність.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Також, апеляційний господарський суд не вбачає у діях суду першої інстанції порушення норм процесуального права.
Згідно частини четвертої статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
29 листопада 2011 року представником позивача подано заяву від 23.11.2011 року про збільшення позовних вимог, якою він просив стягнути із відповідача грошові кошти у загальному розмірі 24247934,12 гривень,при цьому судовий збір сплачений в повній мірі не був.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Статтею 4 цього Закону встановлюється розмір судового збору із позовних заяв майнового характеру у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірі мінімальних заробітних плат.
За частиною 2 ст.6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.
Згідно ст.22 Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” на час подачі заяви про збільшення позовних вимог мінімальна заробітна плата складала 985 гривень.
З врахуванням заяви про збільшення позовних вимог та наведених норм Закону України «Про судовий збір» розмір судового збору складає 59100 гривень.
При подачі позову платіжними дорученнями № 1 від 13 січня 2011 року (на суму 25 000 грн) та відповідно квітанції від 17 лютого 2011 року на 500 грн позивачем сплачено державне мито у розмірі 25000 гривень та сплачені витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 гривень.
За таких обставин, збільшуючи позовні вимоги, позивачу необхідно було до подачі відповідної заяви сплатити судовий збір у розмірі 33864 гривень, чого ним зроблено не було.
Також, судом встановлено ,що обґрунтовуючи заяву про збільшення позовних вимог у розмірі 24247934,12 гривень , представник позивача просив додатково стягнути борг по орендній платі за техніку, яка була об'єктом оренди по іншому договору, тобто, змінив предмет позову.
За таких обставин, з врахуванням норм ст.22 ГПК України колегія суддів вважає обґрунтованою відмову суду першої інстанції у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги та пояснення представника позивача не спростовують по суті правильного висновку суду, викладеного у рішенні.
Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Бауком Україна" та скасування чи зміни рішення господарського суду Житомирської області від 29 листопада 2011 року у справі № 9/5007/12/11.
Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Житомирської області у справі № 9/5007/12/11 від 29 листопада 2011 року залишити без змін,а апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю " Бауком Україна " залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуюча суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Сініцина Л.М.
1718/12