ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.01.12 Справа №5015/8/12
Суддя Г.С.Гулик
Розглянувши матеріали справи
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Техімпекс», м.Бровари Київської області
до відповідача: Державного підприємства «Львівський бронетанковий ремонтний завод», м.Львів
про стягнення заборгованості в сумі 244’957,52 грн.
Суддя Гулик Г.С.
при секретарі Брик І.С.
Представники сторін:
Від позивача: ОСОБА_1 –представник (дов.№33/01-12 від 13.01.2012р., дійсна до 07.12.2012р.);
Від відповідача: ОСОБА_2 –юрисконсульт (дов.№37 від 28.12.2011р., дійсна до 31.12.2012р.)
Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Техімпекс»до Державного підприємства «Львівський бронетанковий ремонтний завод»про стягнення заборгованості в сумі 244’957,52 грн.
Разом з позовною заявою позивачем було подано письмове клопотання про об’єднання в одне провадження позовних заяв щодо стягнення коштів за неоплачений товар згідно з договорами, укладеними між ТзОВ «Техімпекс»та ДП «Львівський бронетанковий ремонтний завод»17.12.2008р. №18/2008, 29.04.2009р. №16/2009 та 22.07.2010р. №37/2010.
Ухвалою суду від 03.01.2012р. порушено провадження у справі і призначено справу до розгляду на 16.01.2012р. Ухвалою суду від 16.01.2012р. розгляд справи відкладено на 30.01.2012р., через неявку в судове засідання представника відповідача та невиконання ним вимог ухвали суду від 03.01.2012р., подання представником позивача письмового клопотання про відкладення розгляду справи, а також з метою витребування додаткових доказів по справі.
В судовому засіданні 30.01.2012р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд позов задоволити та стягнути з відповідача заборгованість в сумі 244’957,52 грн. (в т.ч. 231’092,00 грн. –основного боргу; 13’865,52 грн. –пені) та судовий збір. Крім того, представник позивача 30.01.2012р., через канцелярію суду, подав письмове клопотання про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог.
Суд відмовляє в задоволенні даного клопотання виходячи з того, що відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України –до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. Розгляд справи по суті розпочався в судовому засіданні 16.01.2012р., що вбачається з протоколу судового засідання, а тому клопотання позивача про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог, заявлене після початку судового розгляду, підлягає відхиленню.
Також, представник позивача, підтримав, подане позивачем письмове клопотання про об’єднання в одне провадження позовних заяв щодо стягнення коштів за неоплачений товар згідно з договорами, укладеними між ТзОВ «Техімпекс»та ДП «Львівський бронетанковий ремонтний завод»17.12.2008р. №18/2008, 29.04.2009р. №16/2009 та 22.07.2010р. №37/2010.
В судовому засіданні 30.01.2012р. представник відповідача проти позовних вимог заперечив, відзиву на позовну заяву не подав. Крім того, представник відповідача, через канцелярію суду, подав письмове клопотання про відкладення розгляду справи для надання сторонам можливості мирного врегулювання судового спору. Суд ухвалив відмовити в задоволенні даного клопотання.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і об’єктивно з’ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши зібрані та наявні в матеріалах справи докази судом встановлено таке.
22.07.2010р. між Державним підприємством «Львівський бронетанковий ремонтний завод»(Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техімпекс»(Продавець) було укладено договір купівлі-продажу товарів №37/2010. Договір набув чинності з дати підписання і діє до повного виконання сторонами своїх обов’язків за цим договором. (п.9.1 договору).
Відповідно до п.1.1 договору –продавець (позивач) зобов’язався передати на умовах даного договору у власність покупця (відповідача) запасні частини до бронетанкової техніки, надалі товар, а покупець зобов’язався сплатити його повну вартість на умовах даного договору. Кількість, номенклатура та ціна товару, що постачається визначається у додатках, які є невід’ємною частиною даного договору. (п.1.2 договору).
Згідно з п.3.2 договору –товар передається партіями у строки та на умовах, які погоджуються сторонами шляхом листування. Протягом одного дня після передачі кожної партії товару сторони підписують акт приймання-передачі товару. (п.3.3 договору). Відповідно до п.3.4 договору –право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної на товар та інших документів, що посвідчують факт поставки.
Відповідно до п.4.1 договору –загальна суму договору визначається у додатку №1, який є невід’ємною частиною договору. Розрахунки за товар здійснюються наступним чином: покупець протягом 5 (п’яти) банківських днів з дня підписання акту приймання-передачі товару (партії товару) відповідно до умов п.3.3 даного договору перераховує на рахунок продавця кошти в розмірі 100% (сто) від вартості товару (партії товару), яка визначена у додатку №1 до даного договору в якості кінцевого розрахунку за товар (партію товару). (п.4.2 договору). Покупець зобов’язаний здійснити оплату товару відповідно до умов п.4.2 договору. (п.5.1.2 договору).
Згідно з п.7.2 договору –у випадку порушення покупцем термінів перерахування коштів відповідно до статті 4 даного договору, покупець зобов’язаний виплатити продавцю пеню у розмірі 0,3% від вартості товару (партії товару) за кожну добу, починаючи з 7-ої доби встановленого терміну. Загальна вартість санкцій не повинна перевищувати 6% від загальної вартості узгодженої партії.
На виконання даного договору позивач поставив (передав) відповідачу продукцію на підставі видаткової накладної №ТЕ-34 від 28.10.2010р. на суму 231’092,00 грн. (з ПДВ). Відповідачем даний товар було отримано, згідно довіреності ЯПН №269942/2123 від 08.11.2010р., виданої на ім’я ОСОБА_3.
Як вбачається із поданих позивачем видаткової накладної та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, відповідач отримав (прийняв) товар на загальну суму 231’092,00 грн., що підтверджено підписами та печатками відповідача. Проте, відповідач не виконав свої договірні зобов’язання по сплаті вартості отриманого товару.
Згідно з вимогами п.7.2 договору позивач нарахував відповідачу 13’865,52 грн. –пені (розрахунок наявний в позовній заяві). Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 244’957,52 грн.
Доказів погашення основного боргу та штрафних санкцій, станом на день прийняття рішення, відповідачем в суд не подано.
При прийнятті рішення суд виходив з того, що відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст.ст. 509, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.655 ЦК України - за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
З матеріалів справи вбачається, що позивач добросовісно виконав свої зобов’язання за договором, проте відповідач отримавши від позивача товар, договірних зобов’язань не виконав.
Згідно з ч.1 ст.11 ЦК України - цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.
Відповідно до вимог ст.509 ЦК України –зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Частиною 1 ст.692 ЦК України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами. Згідно з ст.612 ЦК України –боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановленим договором або законом.
Згідно з статтею 175 ГК України - майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 цієї статті передбачено, що суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у стат ті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юри дичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком петенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єк тами господарювання і негосподарюючими суб'єкта ми - юридичними особами, зобов'язаною та управленою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор, а частиною 4 цієї статті визначено, що суб'єкти господарювання у випадках, передбаче них цим Кодексом та іншими законами, можуть добро вільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.
Відповідно до вимог ст.526 ЦК України - зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст.530 ЦК України - якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування зби тків учасникам господарських відносин, завданих внас лідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування зби тків незалежно від того, чи є застереження про це в до говорі; передбачена законом відповідальність виробни ка (продавця) за недоброякісність продукції застосовує ться також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язан ня, а також відшкодування збитків не звільняють право порушника без згоди другої сторони від виконання прий нятих зобов'язань у натурі. У господарському договорі неприпустимі застере ження щодо виключення або обмеження відповідально сті виробника (продавця) продукції.
За невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами. (ст.219 ГК України).
Відповідно до вимог ст.610 ЦК України –порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Згідно з ст.625 ЦК України –боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ч.2 ст.34 ГПК України –обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст.33 ГПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В судовому засіданні 30.01.2012р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст складений та підписаний 31.01.2012р.
Виходячи із змісту наведених норм та документально підтвердженого факту виконання позивачем своїх договірних зобов’язань щодо поставки товару, його прийняття відповідачем, а також відсутності доказів оплати відповідачем отриманого товару, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Суд вирішив відмовити в задоволенні письмового клопотання позивача про об’єднання в одне провадження позовних заяв щодо стягнення коштів за неоплачений товар згідно з договорами, укладеними між ТзОВ «Техімпекс» та ДП «Львівський бронетанковий ремонтний завод»17.12.2008р. №18/2008, 29.04.2009р. №16/2009 та 22.07.2010р. №37/2010, оскільки автоматизована система документообігу господарського суду, з врахуванням ст.2-1 ГПК України, розподілила дані позовні заяви між різними суддями, так позовні заяви за договорами 22.07.2010р. №37/2010 та 29.04.2009р. №16/2009 були передані для розгляду судді Гулику Г.С. а позовна заява за договором 17.12.2008р. №18/2008 –судді Манюку П.Т. Разом з тим суд не вбачає достатніх підстав для об’єднання в одне провадження позовних заяв за договорами 22.07.2010р. №37/2010 та 29.04.2009р. №16/2009, які знаходяться в провадженні судді Гулика Г.С.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судовий збір, сплачений позивачем, повністю покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 175, 193, 216, 219 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 655, 692 Цивільного кодексу України та ст.ст. 3, 12, 33, 34, 44, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
ВИРІШИВ:
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Львівський бронетанковий ремонтний завод»(79031, м.Львів, вул.Стрийська, буд.73, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 07985602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробнича компанія «Техімпекс»(07400, Київська область, м.Бровари, бульвар Незалежності, буд.14, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32499006) 231’092 грн. 00 коп. –основного боргу; 13’865 грн. 52 коп. –пені; 4’899 грн. 15 коп. –судового збору.
3. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.
` Суддя Гулик Г.С.