ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

_________________________________________________________________________________________________

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

25 січня 2012 р.           

Справа 9/189/2011/5003

за позовом:Заступника прокурора Вінницької області  (21050 м. Вінниця вул. Володарського,33)  в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати функції в спірних правовідносинах - Фонду Державного майна України  (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9)     в інтересах держави в особі Фонду державного майна України 01133, м. Київ, вул.Кутузова, 18/9   

до:Немирівської міської ради Вінницької області  (22800, Вінницька область, Немирівський район м.Немирів вул. Леніна, 28)

до: ПрАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"  01033 м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39-41

третя особа: СПД ОСОБА_2

третя особа: Клінічний санаторій "ІНФОРМАЦІЯ_1"    

про визнання недійсними рішень №117 від 20.07.1999р., №126 від 21.07.2009р., №175 від 19.10.2010р., скасування свідоцтв про право власності від 28.07.1999р., від 21.08.2009р., від 02.11.2010р. на майновий комплекс та визнання права власності на нього за державою Україна

Головуючий суддя     Балтак О.О.     

Cекретар судового засідання Шаравська Н.Л.

Представники

             прокуратури: Медяна В.О. -  прокурор  посв. № 31-2011 від 24.03.2011 р.

          позивача :   ОСОБА_1 - представник за довіреністю

          відповідача 1 : Немирівська міська рада ОСОБА_3 - представник за довіреністю

           відповідача 2: ПрАТ "Укрпрофоздоровниця"ОСОБА_4 - представник за довірен.

                                                                                      ОСОБА_5- представник за довірен.

           третя особа СПД ОСОБА_2- ОСОБА_6 - представник за довіреністю

        третя особа клінічний санаторій "ІНФОРМАЦІЯ_1"- за участю представників Килівника В.С.            та Цвеня П.В.

ВСТАНОВИВ :

Заступником прокурора у Вінницькій області в інтересах держави  в особі Фонду державного майна України подано позов про визнання недійсними рішень № 117 від 20.07.1999 р., № 126 від 21.07.2009 р. та № 175 від 19.10.2010 р., скасування свідоцтв про право власності від 28.07.1999р., від 21.08.2009 р. та від 02.11.2010р. на майновий комплекс клінічний санаторій "ІНФОРМАЦІЯ_1" та визнання права власності на нього за державою.  Обґрунтовуючи   підстави  звернення до суду в інтересах держави  в особі Фонду Державного майна України, прокурор посилається на ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", якою визначено підстави представництва прокурором в суді інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між; ними або з державою.

Оскільки правовідносини щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами нерухомості установ професійних спілок України безпосереднім чином зачіпає майнові, соціальні та економічні інтереси держави, вказане у відповідності до ст. 121 Конституції України, покладає на органи прокуратури обов'язок щодо представництва інтересів держави шляхом пред'явлення та підтримання в суді даного позову.

Крім того, посилаючись на ст.257, п. 5 ч. 1 ст. 268 ЦК України, прокурор просить суд

поновити строк на звернення до суду з даним позовом,  оскільки про порушення інтересів держави прокуратура області дізналась лише 28.10.2011р. в ході проведення додаткових перевірок на виконання завдання Генеральної прокуратури України від 20.10.2011р.

Відповідач 1 -  Немирівська   міська   рада   позов  проти позову заперечує, мотивуючи, що даний спір непідсудний  господарським судам, а тому справа підлягає припиненню.

Відповідач по справі Немирівська міська рада у відзиві на позов вказує, що за змістом частини другої статті 144 Конституції, частини десятої статті 59 Закону рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються прокурором у встановленому Законом України "Про прокуратуру" порядку з одночасним зверненням до суду. При цьому Конституційний Суд України зазначає, що право прокурора оскаржувати до суду рішення органів місцевого самоврядування не є абсолютним, оскільки у Конституції України закріплено, що її норми є нормами прямої дії, а отже, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, як і право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування гарантується безпосередньо на підставі Конституції України кожному (частина третя статті 8, частина друга статті 55).

Зі змісту ч.2 ст. 144 Конституції України та ч.10 ст.59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт ( у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Виходячи з вище вказаного, рішення заступника прокурора Вінницької області про звернення з позовом до господарського суду Вінницької області про визнання недійсними рішень виконавчого комітету Немирівської міської ради № 117 від 20.07.1999, № 126 від 21.07.2009. № 175 від 19.10.2010 про визнання права власності на майновий комплекс санаторію «ІНФОРМАЦІЯ_1» прийнято в порушення вимог ст. 144 Конституції України та частини першої, третьої, четвертої статті 21 Закону України "Про прокуратуру", а тому і вимога, як вважає відповідач, про визнання права власності на майновий комплекс за державою Україна з правової точки зору не обгрунтована.

Відповідач 2 -  Закрите   акціонерне   товариство   лікувально-оздоровчих   закладів профспілок   України   "Укрпрофоздоровниця"  відзиву на позов не надав, але в судовому засіданні його представник проти позову заперечує, просить суд витребувати в проектному інституті "Укркурортпроект" титульні списки щодо будівництва клінічного санаторію "ІНФОРМАЦІЯ_1", а також  звертає увагу суду на те, що у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів та відповідної державної реєстрації права власності   на   спірний   майновий   комплекс   у   позивача,   прокурор   протиправно використовує такий спосіб захисту права власності, як визнання правового акту органів державної влади та місцевого самоврядування недійсним.

Вказує, що визнання права власності за ст. 392 ЦК України - не спосіб його набуття, а

спосіб його підтвердження. Вважає, що наведені в позові постанови Верховної ради України та Ради Міністрів УРСР не є тими документами, які можуть визначати правовий режим власності.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи пояснення представників сторін, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні відносини, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне. Представником Немирівської міської ради заявлено клопотання про припинення провадження у справі у зв"язку з тим, що дана справа підсудна  місцевому загальному суду, як адміністративному суду.

Відповідно до вимог ст. 16 ГПК  України справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарськими судом за місцезнаходженням майна. Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.1011 р. "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" визначено, що господарські суди вирішують спори пов"язані із захистом права власності, в тому числі з визнанням цього права. Таким чином клопотання відповідача Немирівської міської ради про припинення провадження у справі судом відхиляється.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що рішеннями виконавчого комітету Немирівської міської ради (відповідач-1) за №117 від 20.07.1999 року "Про оформлення права колективної власності на майновий комплекс санаторію "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1 за акціонерним товариством"Укрпрофоздоровниця", № 126 від 21.07.2009 р. "Про оформлення права приватної спільної часткової власності за закритим акціонерним товариством лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на 199/200 часток комплексу будівель та споруд санаторію "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованого у АДРЕСА_1, а також № 175 від 19.10.2010 р. " Про оформлення права приватної власності за Закритим акціонерним товариством лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на комплекс будівель та споруд санаторію "ІНФОРМАЦІЯ_1". розташованого в АДРЕСА_1" визнано право власності за ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

На підставі вищевказаних рішень, були видані свідоцтва про право власності на цілісний майновий комплекс, що розташований в АДРЕСА_1,   згідно якого вказаний об'єкт належить Закритому Акціонерному Товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на праві приватної власності.

Згідно  Витягу № 27851006 від 02.11.2010  року про реєстрацію права  власності на нерухоме майно, виданого комунальним підприємством "Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" власником комплексу, що знаходиться за адресою: Вінницька область АДРЕСА_1  зареєстровано   Закрите   акціонерне   товариство лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на підставі свідоцтва про право власності від 02.11.2010 року.

Як вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи об"єкти санаторію "ІНФОРМАЦІЯ_1", які є предметом судового розгляду будувались в основному в кінці 1940 -х та на протязі 1950 -х років.

Рішенням правління ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" від 16.11.2004 р. № ПЗ-2.1.6 погоджено продаж будівлі гуртожитку, яка знаходилась на балансі ДП Клінічний санаторій "ІНФОРМАЦІЯ_1" і розташована за адресою: Вінницька область, АДРЕСА_1 за конкурсом на підставі незалежної оцінки.

Рішенням Ради Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» від 16.11.2004 № Р2-3.1.6. дозволено продаж будівлі гуртожитку.

На підставі наказу голови Правління Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» від 01.09.2005 № 305 «Про повернення частини основних засобів дочірнього підприємства», ДП «Санаторій «ІНФОРМАЦІЯ_1», згідно акту повернення майна від 01.09.2005, повернуло власнику ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» основні засоби, які були внесені до статутного капіталу (гуртожиток).

Між Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та СПД Качур І.А.08.11.2005 укладено договір купівлі - продажу 1/200 частини комплексу будівель та споруд санаторію «ІНФОРМАЦІЯ_1», а саме: будівлі гуртожитку, позначеного на плані літерою 3, площею 96,4 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

СПД ОСОБА_2 15.08.2006 зареєстровано право власності на вказану будівлю в КП «Тульчинське МБТ1».

У зв'язку з уточненням переліку майна та реконструкцією існуючої будівлі пральні під реабілітаційний центр з басейном, ДП «Клінічний санаторій «ІНФОРМАЦІЯ_1» звернулось до виконкому Немирівської міської ради з клопотанням про оформлення права приватної спільної часткової власності за ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на 199/200 комплексу будівель та споруд санаторію «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Рішенням виконкому Немирівської міської ради № 126 від 21.07.2009 оформлено право приватної спільної часткової власності за ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на 199/200 комплексу будівель та споруд санаторію «ІНФОРМАЦІЯ_1». Згідно даного рішення свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс санаторію «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 28.07.1999 вважається таким, що втратило чинність.

На підставі зазначеного рішення, виконавчим комітетом Немирівської міської ради видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21.08.2009.

Між СПД ОСОБА_2 та ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» 13.01.2010 укладено договір про поділ нерухомості в натурі та припинення приватної спільної часткової власності, відповідно до якого ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» набуває право власності на окремий індивідуально визначений об'єкт нерухомості - приміщення по АДРЕСА_1, що складається з: спальних корпусів № 1-5 (літери А-Д), адміністративного корпусу (літера Ж), лікувального корпусу (літера І), їдальні (літера К), реабілітаційного центру з басейном і пральнею (літера Н), будинку культури (літера Л), котельні (літера О), насосної станції № 1 (літера X), гаражу (літера М), теплиці (літера П), спальних павільйонів № 1-4 (літери Р-У), оранжереї (літера Ф), будинку на території оранжереї (літера Ш), очисних споруд (літера Щ),водонапірної башти (літера Ч), складу -льоднику (літера Ю), овочесховища (літери Е, Е1), конюшні (літера Я), сторожевої будки прохідної (літера И), контрольних будок прохідної (літери Є, Єї, є), насосної станції № 2 (літери Ц, ЦІ).

На підставі даного договору за ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» 10.02.2010 зареєстровано право власності на зазначені будівлі.

Рішенням виконкому Немирівської міської ради № 175 від 19.10.2010 оформлено право приватної власності за ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на комплекс будівель та споруд санаторію «ІНФОРМАЦІЯ_1», що складається з: спальних корпусів № 1-5 (літери А-Д), адміністративного корпусу (літера Ж), лікувального корпусу (літера І), їдальні (літера К), реабілітаційного центру з басейном і пральнею (літера Н), будинку культури (літера Л), котельні з ванним відділенням (літера О), насосної станції № 1 із свердловиною № 1 (літера X), гаражу (літера М), теплиці (літера П), спальних павільйонів № 1-4 (літери Р-У), оранжереї (літера Ф), будинку на території оранжереї (літера Ш), очисних споруд (літера Щ),водонапірної башти (літера Ч), складу -льоднику (літера Ю), овочесховища (літери Е, Е1), конюшні (літера Я), сторожевої будки  прохідної (літера Й), контрольних будок прохідної (літери Є, Єї, є), надкаптажної будівлі із свердловиною № 2 (літера І). Згідно даного рішення договір про поділ нерухомого майна від 13.01.2010 вважається таким, що втратив чинність.

На підставі зазначеного рішення виконавчим комітетом Немирівської міської ради видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 02.11.2010 р.

Право власності на майновий комплекс ДП «Клінічний санаторій «ІНФОРМАЦІЯ_1» частково повинно бути визнано за державою Україна з наступних підстав.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Постановою Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29.11.1990 № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Статтею 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України» від 10.09.1991 №1540-ХІІ встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю України.

Також, відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР від 24.08.1991 № 1427 - XII визначено, що з моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки  Конституція,  закони,  постанови  Уряду  та  інші  акти  законодавства республіки.

Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Тому, правовідносини щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами нерухомості установ професійних спілок України безпосереднім чином зачіпає майнові, соціальні та економічні інтереси держави.

Оскільки предметом спору є майно, яке було майном загальносоюзної громадської організації колишнього Союзу РСР, а правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР законодавчо не визначено, то дане майно на даний час є державною власністю.

При цьому, згідно зі ст. 1 Тимчасового Положення «Про Фонд державного майна України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992, Фонд державного майна України до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).

Суд зазначає, що станом на момент виникнення вказаних правовідносин діяла Конституція УРСР 1937 року, відповідно до статті 5 розділу І якої соціалістична власність УРСР має форму державної власності (всенародне майно) або форму кооперативно-колективної власності (власність окремих колгоспів, кооперативних об'єднань).

Згідно  із  ст.  52  Цивільного  кодексу УРСР  1922  року  розрізняється  власність:  а)

державна (націоналізована і муніципалізована); б) кооперативна; в) приватна.

Тобто,   як   Конституція   1937   року,   так  і   Цивільний   кодекс   УРСР   1922   року  не передбачали форми власності профспілок, а такі особи не відносилися до суб'єктів права власності.

Поняття   власності   профспілкових   та   інших   громадських   організації   введено   з

01.01.1964 року, з моменту набрання чинності Цивільним кодексом УРСР згідно Закону УРСР від 18.07.1963 р.

Глава 9 Цивільного кодексу УРСР визначала, що профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень).

Можливість існування права власності профспілкових організацій на майно закріплена в Конституції УРСР 1978 р., стаття 10 якої крім аналогічної норми, яка була закріплена Конституцією УРСР 1937 року про те, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності, містить нову норму, що соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Таким чином, як на момент передачі спірного майна до сфери управління Міністерства охорони здоров'я УРСР (постанова Ради Міністрів УРСР №433 від 17.04.1956 р.), так і на момент передачі (повернення) у безоплатне відання Української республіканської ради профспілок (постанова Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р.) чинне на той момент законодавство не передбачало існування такого різновиду соціалістичної власності, як право власності профспілок, що з'явилося пізніше (з 1964 року). При цьому, після введення нової форми власності - права власності профспілок на майно, цивільні відносини щодо набуття та припинення права власності регулювалися в т.ч. Цивільним кодексом УРСР 1963 року.

За змістом ст. 128 Цивільного кодексу УРСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідачами не надано доказів прийняття державою в особі уповноважених органів після 1964 року рішень чи інших розпорядчих актів, спрямованих на закріплення спірного майна (передання у оперативне управління чи господарське відання) за Українською республіканською радою профспілок чи іншою профспілковою організацією.

Тобто, після 1964 року власником (державою) не вчинялося дій, спрямованих на передачу (відчуження) спірного майна, а приписи Конституції УРСР 1978 р. та Цивільного кодексу УРСР 1963 р., встановлюючи нову форму власності (власність профспілок), не містять будь-яких перехідних положень щодо автоматичного набуття у власність раніше одержаного профспілками у безоплатне відання державного майна. Відсутні норми щодо автоматичного закріплення (зміни власника) майна, яке знаходилося у безоплатному віданні профспілок до набрання чинності нових нормативно-правових актів, і в Законах України "Про власність", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" чи Законах СРСР "Про власність", "Про громадські об'єднання", "Про професійні спілки, права і гарантії їхньої діяльності". Отже, правовий режим майна, одержаного профспілками у відання до 1964 року, не змінювався та не міг змінитися лише у зв'язку із запровадженням нової форми власності. Зміна могла мати місце виключно у спосіб, передбачений діючим після 1964 року законодавством, а існування обставин з якими таке законодавство передбачало можливість вибуття права власності на спірне майно відповідачами не надано. Водночас слід зазначити, що правовідносини закріплення на праві безоплатного відання за професійними спілками державного майна до 1964 року були врегульовані Положенням про права фабричного, заводського, місцевого комітету професійних спілок, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15.07.1958 р., та в наступному - Положенням про права профспілкового комітету підприємств, установ, організацій, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27.09.1971 р. Відповідно до пункту 28 Положення про права профспілкового комітету підприємств, установ, організацій, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27.09.1971 р. передбачалася можливість безоплатного користування профспілками державним майном.

Отже, після законодавчого закріплення нової форми власності - права власності профспілок, законодавець розмежовував власність профспілок та безоплатне користування ними державним майном як різні види речових прав. Наведеною нормою на профспілки покладався обов'язок здійснювати господарське утримання, ремонт, охорону тощо одержаного у безоплатне відання майна, що виключає твердження Укрпрофоздоровниці  про те, що здійснення ремонту та утримання свідчить про виконання функцій власника.

Таким чином, спірне майно знаходилося в державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згоди власника, тобто, держави (ст. 225 Цивільного кодексу УРСР, ст. 4 Закону України "Про власність").

Главою VI Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990р. визначено, що весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу.

Постановою Верховної Ради УРСР від 15.10.1990 р. "Про управління державним майном Української РСР" встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про власність" національне багатство України: земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, основні засоби виробництва у промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, житловий фонд, будівлі та споруди, фінансові ресурси, наукові досягнення, створена завдяки зусиллям народу України частка в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, національні, культурні та історичні цінності, в тому числі й ті, що знаходяться за її межами, є власністю народу України.

Згідно із п.1 постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.1991 р. №311, яка прийнята на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 р. "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991 р. "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), що додається. Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Оскільки спірне майно не відноситься до майна, яке підлягало передачі до комунальної власності, тому є всі підстави вважати, що вказане майно залишилося у державній власності.

З урахуванням постанови Верховної Ради України "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" від 14.02.1992р. функція по управлінню державним майном покладена на Кабінет Міністрів України, а після набрання чинності постановою Верховної Ради України "Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України" від 07.07.1992 р. - на Фонд державного майна України.

Тобто, оскаржувані рішення  № 117 від 20.07.1999 р., № 126 від 21.07.2009 р. та № 175 від 19.10.2010 р., були винесені відповідачем-1 всупереч наведеним нормам.

Право власності профспілок, їх об'єднань виникає на підставі: придбання майна за рахунок членських внесків, інших власних коштів, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій або на інших підставах, не заборонених законодавством; передачі їм у власність коштів та іншого майна засновниками, членами профспілки, органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

По-перше, наведених норм не існувало на момент виникнення спірних правовідносин по передачі в безоплатне відання майна. По-друге, таке право стосується правомірно набутого у власність майна, адже з введенням з 1964 року права власності професійних спілок такі особи могли у передбаченому законодавством порядку набувати майно і здійснювати щодо нього правомочності власника. По-третє, як уже зазначалося законодавство після 1964 року розмежовувало речові режими на майно - право власності професійних спілок та безоплатне володіння держаним майном, не ототожнюючи їх, а наведені норми законів СРСР та України не містять норм щодо набуття професійними спілками права власності на закріплене за ними державою на праві безоплатного відання майно.

Таким чином, професійні спілки могли розпоряджатися лише майном, яке знаходилося у їх власності, а не державним майном, що перебувало у безоплатному віданні, що виключає твердження відповідачів про зворотнє.

Крім цього, відповідно до ст. 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" встановлено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 р. "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними .

Законом   України   "Про   власність"   від   07.02.1991   року   №   697-ХІІ,   із   змінами   і доповненнями (втратив чинність 20.06.2007, ЗУ № 997) зокрема, його статтею 20 було визначено,  що професійні спілки та їхні громадські об'єднання є суб'єктами права колективної власності. Відповідно до статті 21  Закону України "Про власність" право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Отже, чинне законодавство України не передбачало підстав виникнення права власності громадського об'єднання шляхом передачі майна від загальносоюзних громадських організацій новоствореним в Україні громадським організаціям або в порядку правонаступництва загальносоюзної громадської організації новоствореною республіканською громадською організацією.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

За змістом Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що перебуває у державній власності, можливе в порядку його приватизації, яка здійснюється на основі передбачених ч.2 ст. 2 Закону принципів, визначеними у статті 7 Закону органами у порядок і способи, які передбачені розділом II Закону. В даному випадку, державне майно вибуло з володіння держави без її волі та згоди (не надано також доказів делегування державою права розпорядження спірним майном іншим особам), тобто відсутній правочин за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна, що не виключає можливість власника звертатися з вимогою про оспорювання законності правочину щодо відчуження належного йому майна. Статтею 393  Цивільного   кодексу  України   передбачено,   що   правовий   акт  органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

У пункті 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, зокрема, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Враховуючи, що спірне майно не належало до комунального майна та відсутність правових підстав для винесення оскаржуваних рішень, Немирівська  міська рада перевищила свої повноваження, приймаючи вказане рішення, тому суд вважає, що позовні вимоги заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України щодо визнання недійсними рішень виконавчого комітету Неминівської міської ради № 117 від 20.07.1999 р., № 126 від 21.07.2009 р. та № 175 від 19.10.2010 р. підлягають задоволенню.

З огляду на викладене підлягає задоволенню і вимога про визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України на майновий комплекс санаторію "ІНФОРМАЦІЯ_1" в цілому, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

У відповідності до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Враховуючи вищевикладене, решта заперечень відповідачів не впливає на результат вирішення спору, оскільки відповідно до ч.1 ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Що стосується заявленої позивачем вимоги про  скасування свідоцтв про право власності, то вказані свідоцтва не містять ознак акту органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, що породжує певні права та обов'язки, оскільки свідоцтво про право власності є виключно посвідчувальним документом, автоматично виданим на підставі та на виконання рішень виконавчого комітету Немирівської міської ради  № 117 від 20.07.1999 р., № 126 від 21.07.2009 р. та № 175 від 19.10.2010 р. Тобто він не є актом в розумінні приписів ГПК України, який може бути оскаржено до господарського суду.

Отже, саме рішення № 117 від 20.07.1999 р., № 126 від 21.07.2009 р. та № 175 від 19.10.2010 р.є актами місцевого самоврядування, що породжують набуття відповідачем прав та обов'язків власника, і тому саме визнання незаконними цих рішень може бути предметом господарського спору, а не скасування свідоцтва про право власності, яке має похідний характер від рішення компетентного органу місцевого самоврядування.

При цьому суд вважає за необхідне вказати, що, у відповідності до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002, № 7/5 свідоцтво про право власності являється правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється реєстрація права власності у Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Після здійснення реєстрації саме витяг з реєстру є належним доказом факту реєстрації права власності за тим чи іншим суб'єктом. Скасування, як зазначено в позові, свідоцтв на право власності не тягне наслідку припинення права власності на майно, оскільки, підстави припинення права власності визначені в ст. 346 ЦК України. Таким  чином,    виходячи    зі    змісту    приписів   ГПК     України,   спори   про    скасування свідоцтв про право власності непідвідомчі господарським судам України, а тому провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає припиненню на підставі п.1  ч.1 ст. 80 ГПК України.

Що стосується заяви прокурора про поновлення строку на звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Згідно із ст. 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Статтею 80 Цивільного кодексу УРСР визначено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Аналогічні норми містяться в ст.ст. 256, 257, 267 Цивільного кодексу України. До того ж, згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності згаданим Кодексом. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України (в редакції, чинній з 01.01.2004 р.), позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Суд погоджується з доводами прокурора про те, що перебіг строку позовної давності для звернення прокурора в інтересах держави з даним позовом починається з жовтня 2011 року. Факт обізнаності позивача - Фонду державного майна України про знаходження спірного об'єкту у інших осіб не має істотного значення для звернення прокурора до суду з даним позовом. Доводи прокурора в цій частині відповідають матеріалам справи.

До того ж, згідно ч.3 ст.267ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Однак, матеріали справи такої заяви не містять.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню частково, а саме: в частині визнання недійсними рішень виконкому Немирівської міської ради № 117 від 20.07.1999 р., № 126 від 21.07.2009 р. та № 175 від 19.10.2010 р.

В частині встановлення на майно клінічного санаторію "ІНФОРМАЦІЯ_1" права приватної власності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" та визнання за державою в особі Фонду державного майна України право власності на майновий комплекс в цілому, зокрема на: спальні корпуси №1-5 (літери А-Д), адміністративний корпус (літера Ж), лікувальний корпус (літера І), їдальня (літера К), реабілітаційний центр з басейном (пральня з котельнею) (літера Н), будинок культури (літераЛ), котельня з ванним відділенням (літера О), насосна станція №1 (літера Х), гараж (літера М), теплиця (літера П), спальні павільйони №1-4 (літери Р-У), оранжерея (літера Ф), будинок на території оранжереї (літера Ш), очисні споруди (літера Щ), водонапірна башта (літера Ч), склад льодник (літера Ю),овочесховища (літери Е1, Е), конюшня (літера Я),  що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

 В позовній заяві №05-823 вих.11 від 11.11.2011р.  заступник прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах Фонду Державного майна України просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на будівлі клінічного санаторію "ІНФОРМАЦІЯ_1" що знаходяться за адресою: Вінницька область АДРЕСА_1.

Розглядаючи прохання прокурора про вжиття заходів до забезпечення позову суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Особа, яка звернулася з проханням про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову.

Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами ст. 33 ГПК. За приписами цієї статті кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В інформаційному листі від 12.12.2006 року № 01-8/2776 "Про деякі питання практики забезпечення позову" Вищий господарський суд України звертає увагу господарських судів на таке.

У випадку звернення до господарського суду із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із вказаною заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Враховуючи, що прокурором та позивачем не надано належних доказів в підтвердження імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття  заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про відхилення прохання про забезпечення позову в повному обсязі.

Таким чином враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

     Судові витрати відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на відповідачів.

          Керуючись  ст. ст. 49, 82 - 85, 115 ГПК України, - 

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Замінити назву відповідача-2 - Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Визнати недійсними рішення виконавчого комітету Немирівської міської ради № 117 від 20.07.1999 р., № 126 від 21.07.2009 р. та № 175 від 19.10.2010 р.

Визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України (01133 м. Київ вул. Кутузова, 18/9) на майновий комплекс Клінічний санаторій "ІНФОРМАЦІЯ_1" зокрема на: спальні корпуси №1-5 (літери А-Д), адміністративний корпус (літера Ж), лікувальний корпус (літера І), їдальня (літера К), реабілітаційний центр з басейном (пральня з котельнею) (літера Н), будинок культури (літераЛ), котельня з ванним відділенням (літера О), насосна станція №1 (літера Х), гараж (літера М), теплиця (літера П), спальні павільйони №1-4 (літери Р-У), оранжерея (літера Ф), будинок на території оранжереї (літера Ш), очисні споруди (літера Щ), водонапірна башта (літера Ч), склад льодник (літера Ю), овочесховища (літери Е1, Е), конюшня (літера Я), що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

В частині скасування свідоцтв про право власності від 28.07.1999 р., від 21.08.2009 р., від 02.11.2010 р. на майновий комплекс в цілому, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 які видані Приватному акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", провадження у справі припинити на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Відхилити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на будівлі клінічного санаторію "ІНФОРМАЦІЯ_1" розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ПрАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофозровниця" (ідентифікаційний код 02583780) на користь Державного бюджету  33263 грн. судового збору.

Стягнути з Немирівської міської ради (ідентифікаційний код 03772619) на користь Державного бюджету 33263 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                             Балтак О.О.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  30 січня 2012 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

відповідачу 2:  ПрАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"  01019 м. Київ - 19, а/с 34