Справа № 11-739/11 22.11.2011 22.11.2011 03.01.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11 - 739/2011 р. Категорія ст. 186 ч. 2 КК України.
Головуючий суду 1 інстанції суддя Захарченко Д.В.
Доповідач суду апеляційної інстанції суддя Гребенюк В.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2011 року Колегія суддів судової палати у кримінальних
справах апеляційного суду Миколаївської
області в складі:
Головуючої: Гребенюк В.І.
Суддів: Губи О.О.
Міняйло М.П.
за участю прокурора Максимишина О.Л.
захисника ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією захисника ОСОБА_2 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2011 року, яким
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Новосафронівка Новоодеського району Миколаївської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, проживаючого на АДРЕСА_1, раніше судимого: 28.01.2010 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ст. 128 КК України на 2 роки обмеження волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки на підставі ст. 75 КК України з покладенням певних обов’язків, передбачених ст. 76 КК України; -
- засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків постановлено частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 січня 2010 року та остаточно визначено до відбування - 4 років 6 місяців позбавлення волі.
Постановлено обчислювати строк відбування покарання з 17.05.2011 року.
Згідно вироку ОСОБА_3 визнаний винним і засуджений за те, що він 16.05.2011 року приблизно о 21.30 год., перебуваючи у стані сп’яніння, на розі вулиць Чигрина та Маршала Василевського в м. Миколаєві, відкрито викрав із застосуванням фізичного насильства, що не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілої ОСОБА_4, належну їй шкіряну куртку вартістю 650 грн., заподіявши потерпілій матеріальну шкоду.
В апеляції захисник ОСОБА_2, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікації дій засудженого ОСОБА_3, просить вирок змінити, пом’якшивши засудженому ОСОБА_3 призначене покарання із застосуванням ст. 69 КК України. Твердить про невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого, посилаючись на повне визнання ним своєї провини. Також зазначає, що суд не врахував такі пом’якшуючі покарання ОСОБА_3 обставини, як його позитивну характеристику, його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування заподіяного збитку. А тому вважає, що з урахуванням цих обставини суд мав можливість застосувати до засудженого ОСОБА_3 ст. 69 КК України, призначивши основне покарання нижче від нижчої межі, встановленої санкцією ч. 2 ст. 186 КК України.
Заслухавши доповідь судді, захисника ОСОБА_2 на підтримку апеляції, думку прокурора Максимишина О.Л. про залишення вироку без зміни, вивчивши матеріали кримінальної справи, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає її не підлягаючою задоволенню з таких підстав.
Суд вірно встановив фактичні обставини вчиненого ОСОБА_3 злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з не небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого насильством.
Покарання засудженому ОСОБА_3 призначено у відповідності з вимогами ст. ст. 65, 66, 67 КК України з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного, а також пом’якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.
Так, суд першої інстанції врахував: що ОСОБА_3 вчинений тяжкий злочин; особу засудженого, який є раніше судимим, який характеризується позитивно; стан його здоров’я; пом’якшуючі його покарання обставини - щире каяття, відшкодування шкоди, а також обтяжуючі покарання обставини - вчинення злочину в стані сп’яніння та рецидив злочинів.
Таким чином, суд першої інстанції при призначенні покарання належним чином врахував всі ті обставини, на які в своїй апеляції посилався захисник.
З огляду на вищевикладене, у відповідності до вимог ст. 65 КК України призначене ОСОБА_3 покарання є справедливим, оскільки призначено в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 186 КК України, а тому відсутні підстави вважати його надмірно суворим і відсутні підстави для його пом’якшення.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в частини статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції частини статті Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Матеріали справи містять дані про активне сприяння розкриттю злочину ОСОБА_3 Проте, наявність і зазначеної обставини не дає підстав для застосування до нього положень ст. 69 КК України з урахуванням даних про його особу, а саме - що він є раніше судимим і вчинив новий злочин в період іспитового строку, а також з урахуванням зазначених судом обтяжуючих його покарання обставини.
Крім того, сам засуджений повідомив суду про вчинення ним в період іспитового строку ще одного корисливого злочину, передбаченого ст. 185 КК України, ще до вчинення злочину відносно потерпілої ОСОБА_4; і та справа перебуває в провадженні Ленінського районного суду м. Миколаєва, як вбачається з протоколу судового засідання від 22.09.2011 року (а. с. 99 із звороту - 100).
Тому, доводи захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого та про призначення засудженому ОСОБА_3 занадто суворого покарання є необґрунтованими.
Покарання за сукупністю вироків також є справедливим і призначено у відповідності до вимог ст. 71 КК України з використанням більш м’якого принципу складання покарань – часткового.
Крім того, відповідно до вимог ч. 4 ст. 71 КК України, остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Суд першої інстанції належним чином виконав зазначені вимоги закону.
Тому відсутні підстави вважати надмірно суворим і призначене судом покарання за сукупністю вироків.
За таких обставин відсутні підстави для зміни або скасування вироку.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляцію захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2011 року відносно ОСОБА_3 – без змін.
Головуюча:
Судді: