АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-а-857
Категорія: ч.1 ст. 121 КК України –Т.З. Головуючий по 1-й інстанції Максименко Л.В.
Суддя-доповідач: Голубенко Н. В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2011 року м.Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого судді Голубенко Н.В.,
суддів: Гонтар А.А., Юренко ЛА.,
з участю:прокурора Кашициної О.Є.,
засудженого ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_3 з внесеними доповненнями та в його інтересах адвоката-захисника ОСОБА_4 на вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 27 липня 2011 року,-
ВСТАНОВИЛА:
цим вироком
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець і мешканець АДРЕСА_1, громадянин України, освіта середня, не одружений, не працюючий, раніше судимий:
- 19.11.2010року Липоводолинським райсудом Сумської області за ст.ст.263, 75 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки з іспитовим строком на 1 рік;
засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України на 6 років позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Липоводолинського районного суду Сумської області від 19.11.2010року, і остаточно призначено покарання 6 років 6 місяців позбавлення волі.
Відповідно до ст. 81 КПК України вирішено питання речових доказів.
Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь фінансового управління Гадяцької райдержадміністрації витрати на лікування потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в сумі 5164 грн. 59 коп.
Згідно вироку суду ОСОБА_3 визнаний винним та засуджений за те, що 20 лютого 2011 року близько 17.00 год. у будинку АДРЕСА_1 між ним, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 виникла сварка через те, що останні, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння не хотіли покидати будинок і висловлювалися брутальною лайкою.
Невдовзі всі троє залишили будинок і вийшли на вул. Кондратенка в м.Гадячі до автопарку, де між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 знову виникла сварка. Під час якої ОСОБА_3 умисно наніс удар ножем ОСОБА_6 в ліву ділянку грудної клітки. Внаслідок чого спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді проникаючого ножового поранення грудної клітки зліва, пневмотораксу зліва, які кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_6 впав на землю.
ОСОБА_5 побачивши, як засуджений наніс удар ножем ОСОБА_6 підбіг до ОСОБА_3 та намагався ударити його, однак той став тікати. А коли ОСОБА_5 наздогнав ОСОБА_3 біля прохідної автопарку, засуджений умисно наніс один удар ножем в лівий бік потерпілому ОСОБА_5
Після чого ОСОБА_3 та ОСОБА_5 стали переміщатись до дороги, і засуджений наніс другий ножовий удар ОСОБА_5 в ліву частину тіла та третій удар ножем в ділянку живота, спричинивши йому тілесні ушкодження у вигляді: двох колото-різаних ран грудної клітки, проникаючих в плевральну порожнину з лівостороннім пневмотораксом, колото-різаної рани передньої черевної стінки проникаючої в черевну порожнину з пошкодженням тонкої кишки та внутрішньо-черевною кровотечею, які як в своїй сукупності так і кожне окремо кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення.
В апеляції засудженого з доповненнями порушено питання про скасування вироку і направлення кримінальної справи на додаткове розслідування. Апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що потерпілі спровокували його на протиправні дії. Їх поведінка загрожувала його життю та батька, а тому при нанесенні ударів він перебував в стані необхідної оборони та захищав своє життя. Призначаючи покарання, суд не врахував, що від фактичного шлюбу він має малолітнього сина, хвору дружину і батька.
Захисник-адвокат в апеляції ставить питання про зміну вироку та перекваліфікацію дій ОСОБА_3 з ч.1 ст. 121 на ст. 124 КК України, мотивуючи тим, що потерпілий ОСОБА_6 хотів першим нанести удар ОСОБА_3, в зв’язку з чим останній діяв в стані необхідної оборони.
Інші учасники процесу вирок суду не оскаржували.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_3 про підтримання принесеної ним апеляції з внесеними доповненнями та в його інтересах захисника-адвоката в тій частині, що умисне тяжке тілесне ушкодження потерпілим він заподіяв при перевищені меж необхідної оборони, просив направити справу на додаткове розслідування, думку прокурора Кашициної О.Є., яка заперечувала проти задоволення апеляцій засудженого та в його інтересах адвоката-захисника ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій не знаходить підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.
При перевірці матеріалів справи встановлено, що органами досудового слідства у справі додержано вимог ст. 22 КПК України, спрямованих на встановлення у справі об’єктивної істини. Сформульовані у вироку висновки про винність засудженого у спричиненні умисних тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння двом потерпілим відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені дослідженими в судовому засіданні та докладно викладеними у вироку доказами, яким суд дав всебічну та об’єктивну оцінку в їх сукупності та взаємозв’язку.
Потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 впродовж досудового слідства на неодноразових допитах, а також під час відтворення обстановки та обставин події, відтворюючи деталі вчиненого, наводили докладні дані щодо участі ОСОБА_3 в заподіянні їм тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент спричинення і в такий спосіб викривали останнього у вчиненні злочину.
Враховуючи наведене й те, що показання потерпілих по суті відповідали іншим об’єктивним доказам, а саме, протоколам огляду та вилучення одягу ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ( а.с.9-16), рішення суду про покладення їх в основу вироку є обґрунтованим.
Достовірність цих показань підтверджується даними, які містяться у протоколах відтворення обстановки та обставин події, у висновках судово –медичних, медико-криміналістичних експертиз ( а. с. 49-50, 74, 76-80, 55-56, 67-70, 84, 247-251), показаннях свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (а.с.223-226), предметами одягу, які визнані речовими доказами (а.с.119-120).
Судом першої інстанції допитані всі свідки, показання яких мають істотне значення для справи. Показання свідків, яким відомо про наміри потерпілих побити ОСОБА_3, про що вказує в апеляції засуджений, не дає підстав для висновку про вчинення щодо нього суспільно-небезпечного посягання та реальність дій, які загрожували його життю, а тому такі доводи є неспроможними.
Твердження ОСОБА_3 про напад на нього потерпілого ОСОБА_5 та застосування останнім відкривачки в результаті чого було пошкоджено олімпійку, належну засудженому, ретельно перевірялися судом першої інстанції. З метою перевірки і уточнення даних, одержаних у ході судового слідства, судом в порядку ст. 315-1 КПК України давалося судове доручення органу досудового слідства. Однак ці доводи не знайшли свого підтвердження. Нелогічними, непереконливими і суперечливими колегія суддів вважає пояснення засудженого ОСОБА_3 про те, що олімпійку з слідами порізів він віддав одному з засуджених, який їхав відбувати покарання в колонію.
З показань в судовому засіданні судово-медичного експерта ОСОБА_10 вбачається, що за характером тілесних ушкоджень, рани у потерпілих були колото–різані. Даний факт свідчить про наявність у предмета, яким наносились тілесні ушкодження, леза, а у випадку нанесення тілесних ушкоджень предметом, описаним ОСОБА_3 у потерпілих були б лише колоті рани (а.с.237).
Відповідно до висновків медико-криміналістичних експертиз, пошкодження на одязі потерпілих утворилися від дії колото–ріжучого предмета, клинок якого мав лезо з однієї сторони, при чому клинок в пошкодженнях діяв з елементами різання, колотих пошкоджень на одязі потерпілих не виявлено (а.с.247-251).
Отже, наведене спростовує посилання засудженого про те, що тілесні ушкодження потерпілим він наніс профілем, у вигляді заточки.
З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що з боку потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не було реального суспільно- небезпечного посягання на ОСОБА_3 Будь-яких реальних дій, які б загрожували життю та здоров’ю ОСОБА_3 ніхто з потерпілих не вчиняв. З огляду на наведене, дії ОСОБА_3 були суспільно-небезпечними і тому не могли створити для нього стану необхідної оборони.
Право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього певної підстави. Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України такою підставою є лише вчинення особою суспільно- небезпечного посягання.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 спричинив ОСОБА_6 першому ножем умисне тяжке тілесне ушкодження небезпечне для життя в момент заподіяння. Після чого наніс три ножові поранення ОСОБА_5 За таких обставин, засуджений ОСОБА_3, який вчиняє протиправні дії не може бути визнаний особою, яка перебуває в стані необхідної оборони.
Зважаючи на викладене, доводи апеляцій про те, що дії засудженого охоплюються ст. 124 КК України, яка передбачає умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони, не ґрунтуються на законі. У цьому зв’язку посилання засудженого на загрозу його життю та батька є безпідставними.
За таких обставин апеляції засудженого та в його інтересах адвоката-
захисника не підлягають до задоволення.
Зважаючи на викладене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про правильність кваліфікації дій засудженого за ч.1 ст. 121 КК України.
Призначене ОСОБА_3 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України. Суд урахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України класифікується як тяжкий, дані характеризуючі засудженого за місцем проживання, обставини, які пом’якшують покарання, і призначив за ч.1 ст. 121 КК України покарання, наближене до мінімального, передбаченого санкцією вказаної норми закону.
Остаточне покарання винному призначене відповідно до вимог ч.1ст.71 КК України, оскільки засуджений вчинив злочин протягом невідбутої частини покарання.
У справі не міститься документального підтвердження про наявність в ОСОБА_3 малолітнього сина, хворої дружини, тому ці обставини судом не взяті до уваги.
З огляду на наведене, суд першої інстанції призначив ОСОБА_3 покарання, яке є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які давали б підстави для скасування вироку перевіркою не встановлено.
Таким чином, вирок суду є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачається.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України колегія суддів апеляційного суду, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляцію засудженого ОСОБА_3 з внесеними доповненнями та в його інтересах адвоката-захисника ОСОБА_4 залишити без задоволення, а вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 27 липня 2011 року щодо нього без зміни.
С у д д і:
Голубенко Н. В. Юренко Л.А. Гонтар А.А.
Копія