Справа № 2-3737/11

                                                                                          (2/401/15996/11)

РІШЕННЯ

Іменем України

23.12.2011 року   

       Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого –судді  Спаї В.В.,  

при секретареві -  Коломієць Я.В,    

за участі позивача –ОСОБА_1,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську у порядку заочного розгляду справи  цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до  ОСОБА_2, де третя особа Управління-служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної  у м. Дніпропетровську ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,  

ВСТАНОВИВ:

       Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що 10.06.2006 р. за заповітом отримав у спадок від своєї матері ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1. Після смерті у 2003 році  тітки позивача (ОСОБА_7.), яка була власником квартири, право власності на квартиру  у порядку спадкування перейшло до матері позивача (ОСОБА_3.); на той час матір дуже хворіла, та позивач здійснював допомогу їй у переоформленні документів, та у той же час його донька від першого шлюбу ОСОБА_2 зареєструвала у дані квартирі своє місце проживання, та місце  проживання  неповнолітніх  дітей у 2011 році. Як зазначається позивачем при зверненні до суду, з першою дружиною –ОСОБА_6, він розлучений з 27.01.1992 р., до розірвання шлюбу подружжя вже не проживало разом приблизно 10 років, та дружина заборонила позивачу бачитися із донькою, та позивачеві невідомо на якій підставі донька була зареєстрована у вказані вище квартирі, та вона ніколи не мешкала у цій квартирі. З 2005 року уданій кватирі мешкає пасинок  позивача –ОСОБА_8, який здійснює оплату  за комунальні послуги, утім, він не  звертав уваги на яке ім’я приходять квитанції.

      У судовому засіданні позивач підтримав вимоги позову повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просив суд повністю задовольнити поданий позов.

      Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення); за ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

       У судове засідання відповідач, який  був повідомлений належним чином про розгляд справи, не з’явився, причини неявки суду не повідомив та не надав заяви про розгляд справи за його відсутності, не скористався правом надання заперечень проти позову, та у зв’язку з чим суд за ухвалою у порядку ч. 1 ст. 224 ЦПК України  вирішував справу у порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів, та, заслухавши пояснення позивача  та дослідивши докази, для суду вбачаються підстави для ухвалення рішення про задоволення позову повністю, виходячи з наступного.       

       Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору (ст. 160 ЖК).

       За ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

       Як встановлено судом,  відповідач ніколи  не проживав за  зареєстроване у встановленому законом порядку за адресою: у квартирі АДРЕСА_1.  

       Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; на виконання ч. 1 та ч. 2 ст. 317 ЦК України  власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, та на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

       Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст. 319 ЦК).

       Отже, Конституцією (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону N 475/97-ВР від 17.07.97 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК.

       Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК).

       Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

       Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

       Відповідно до ч. 1 ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернути до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законами України.

       Цивільним процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду, є позов, тобто матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних  іншою особою (відповідачем).

       Таким чином, виходячи з аналізу зазначених правових норм член сім'ї наймача (колишній член сім'ї) може бути визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням, з підстав відсутності понад один рік  у цьому жилому приміщенні, якщо він був відсутній протягом цього строку підряд без поважних причин, і саме ці факти повинні бути встановлені судом при вирішенні спору згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України. Отже,  на переконання суду, доводи позивачів  є слушними: судом було встановлено на підставі наявних у справі доказів факт відсутності відповідача у житловому приміщенні  понад встановлені ЦК строки,  відповідач не скористався правом надання заперечень проти позову, правом брати участь у судових засіданнях,  через  що для суду вбачаються підстави для ухвалення рішення про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням –квартирою АДРЕСА_2    

       На виконання ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», у тому числі, остаточне рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою) є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання та задля запобігання продовження порушення прав позивача, на переконання суду,  є правомірним  застосування судом такого засобу захисту порушеного права, як визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.   

       Вирішуючи при ухваленні рішення в обов’язковому порядку на виконання ст. 215 ЦПК України питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд бере до уваги, що при подачі позову позивачем було належним чином оплачено судові витрати, у зв’язку з чим, враховуючи приписи ч. 1 ст. 88 ЦПК, на переконання суду  підлягають присудженню до стягнення з відповідача на користь позивача понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати, пов’язані зі сплатою судового збору та оплатою  витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.  

       Керуючись ст. 11, 15, ч. 1 ст. 88,  ст.ст. 212, 214-215, 224, 226 ЦПК України,    суд                                   

ВИРІШИВ:

       Позов ОСОБА_1  задовольнити  повністю.   

       Визнати  ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням –квартирою АДРЕСА_2    

       Стягнути з ОСОБА_2  на користь  ОСОБА_1   судові витрати, пов’язані зі сплатою судового збору в розмірі 8,5 грн. та оплатою витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 37 грн.    

       Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

       Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

       Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України: рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення.  

        Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

Суддя