Справа № 2-35/12

РІШЕННЯ

Іменем          України

01 лютого 2012 року                                                             Оболонський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді                                        Васалатія К.А.

при секретарях                                                  Мядзель О.В., Яковлевій М.С., Бондар К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3 особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання дій щодо виселення неправомірними, зобов’язання не чинити перешкод у користування квартирою, визнання недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу квартири від 03.09.2009 р., визнання право власності на квартиру та позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, 3 особа - ОСОБА_5 про визнання недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу від 03.09.2009 р. та визнання права власності на спірну квартиру

ВСТАНОВИВ:

27.07.2010 р. позивач звернулась до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 12.06.1980 р. позивачка перебувала у шлюбі з ОСОБА_3, а 26.05.1997 р. шлюб було розірвано. Від шлюбу є двоє дітей: ОСОБА_3 –відповідач № 2 та ОСОБА_4 –3 особа по справі, і він же позивач за своїм позовом.

22.12.1999 р. колишній чоловік позивача ОСОБА_3 –3 особа по справі подарував позивачу та синам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кошти у загальній сумі 93708 грн., які він передав для подальшого інвестування позивачкою та синами в будівництво житла у м. Києві. Даний договір дарування був укладений за взаємною згодою сторін та не був визнаний недійсним. Внаслідок даного договору дарування отримані позивачем та синами вищезазначені кошти стали спільною сумісною власністю між сім’єю (на думку позивача).

Як вказує позивач, між ними як сім’єю було вирішено, що інвестиційний договір на будівництво житла буде підписаний від імені старшого сина, тобто відповідача № 2 - ОСОБА_3, який і підписав інвестиційний договір № 029919 від 22.12.1999 р. з АТЗТ «Софт Сервіс»щодо об’єкту інвестування: АДРЕСА_1, загальною площею - 68, 03 кв. м, і житловою площею - 41,03 кв. м.

Одночасно, відповідач передав на будівництво житла кошти у сумі 93708 грн., які на момент їх передачі знаходилися у спільної сумісної, позивача та 3 особи –ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_3 та 3 особи ОСОБА_3- батька відповідача № 2 та 3 особи. Після здачі будинку в експлуатацію, на підставі наказу № 257-С/КІ від 02.03.2000 р. було видано свідоцтво про право власності на зазначену квартиру від 14.03.2000 р., виписане на ім’я ОСОБА_3 –відповідача № 2.

При цьому 13.02.2001 р. позивач була зареєстрована у спірній квартирі в м. Києві та проживала в ній як член сім’ї разом із своїми синами –3 особою по справі а відповідачем № 2. Як стало відомо позивачу 03.09.2009 р. згідно із договором купівлі - продажу квартири від 03.09.2009 р. ОСОБА_3 - відповідач № 2 продав кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_7 - відповідач № 1 за 150000 грн.

Відповідач № 1 - ОСОБА_7 є рідним братом дружини відповідача - ОСОБА_3, яка після одруження з сином позивача також стала проживати у кв. АДРЕСА_1 та систематично створювати конфлікти з позивачем із заподіянням останній тілесних ушкоджень.  

Після цього, 23.10.2009 р. відповідачі № 2 та № 1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_7 разом винесли із спірної квартири речі позивача та змінили замки на вхідній двері у квартирі, не надавши позивачу ключі від них та не впустивши її до квартири. Таким чином, позивач була позбавлена можливості користуватися житлом, яке було набуто нею та її синами –3 особою та відповідачем № 2 за рахунок спільних коштів, і в якому вона раніше постійно проживала та була зареєстрована, не маючи іншого житла.

Тому просить суд визнати дії відповідачів щодо виселення неправомірними, зобов’язати відповідачів не чинити перешкод у користування квартирою, визнати недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу квартири від 03.09.2009 р. та визнання її право власності на спірну квартиру.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги у повному об’ємі та просять суд їх задовольнити. Також просять суд задовольнити позовну заячу 3 особи - ОСОБА_4

Відповідач № 1 –ОСОБА_7 та його представник у судове засідання не з’явились, належним чином були повідомлені.

Відповідач № 2 –ОСОБА_3 не з’явився, замість нього у судове засідання з’явилась його представник, яка даний позов не визнала та вказала, що її довіритель є власником спірної квартири, кошти він тільки частково отримав від свого батька –3 особи по справі, а більшу частину йому надавали його друзі.

3 особа –ОСОБА_4 перед початком слухання справи заявив свій позов у якому просить суд визнати недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу квартири від 03.09.2009 р. та визнання його право власності на його частину у спірній квартиру.

Інша 3 особа –ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав обидва позови та вказав, що він надав гроші у сумі 94000 грн. для купівлі квартири в якій збиралась мешкати його сім’я –позивач, та сини –відповідач № 2, який на той час навчався у м .Києві та 3 особа по справі, який на той час був малолітньою особою. Дійсно на момент підписання договору інвестування 22.12.1999 р., стороною «інвестором»був вписаний відповідач № 2 –ОСОБА_3, який є його сином. Саме таке підписання договору було домовленістю між ними як сім’єю, з якою він на той час не мешкав із 1997 р., так як був розлучений із позивачем.

Стверджує, що на час оформлення права на квартиру, його старший син –відповідач № 2 жодного самостійного заробітку не мав, так як навчався, і його навчання сплачувалось за кошти його фірми, де він працював.

Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, з’ясував наступне.

Судом, з’ясовано, що позивач та 3 особа по справі –ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 12.06.1980 р. по ІНФОРМАЦІЯ_2 і до цього часу вони усією сім’єю з двома синами –відповідачем  № 2 та 3 особою ОСОБА_4 мешкали у с.м.т. Веселе Запорізької обл.

22.12.1999 р. за спільною домовленістю ОСОБА_3 –3 особа по справі та позивача і їх дітей було вирішено, що у зв’язку з навчанням у м. Києві відповідача № 2 –ОСОБА_3 купити квартиру для їх (позивача, 3 особи та відповідача) спільного мешкання.

Як встановлено судом, і цього не заперечували сторони, позивачем, відповідачем № 2 та 3 особами по справі як сім’єю, було вирішено, що інвестиційний договір на будівництво житла буде підписаний від імені відповідача № 2 - ОСОБА_3, який у присутності свого батька –3 особи ОСОБА_3 і підписав інвестиційний договір № 029919 від 22.12.1999 р. з АТЗТ «Софт Сервіс»щодо об’єкту інвестування: АДРЕСА_1.

Твердження позивача та 3 осіб по справі –ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про те, що гроші були передані батьком –3 особою для своєї колишньої сім’ї, на думку суду, має ознаки багатостороннього правочину, як того вимагає п. 4 ст. 202 ЦК України. При цьому на час укладання інвестиційного договору діяв ЦК УРСР, тобто у відповідності до п. 1, 2 ст. 44 ЦК УРСР угоди між громадянами понад 100 карб. повинні бути укладеними у письмовій формі, а у відповідності до ст. 244 ЦК УРСР договір дарування понад 500 карб. повинен бути нотаріально посвідчений. Тому на думку суду посилання позивача на факт передачі грошей від 3 особи –ОСОБА_3 відповідачу № 2 ОСОБА_3 не тягне за собою виникнення права спільної сумісної власності у позивача.

Як з’ясовано судом, відповідач ОСОБА_3 після здачі будинку в експлуатацію, на підставі наказу № 257-С/КІ від 02.03.2000 р. отримав одноособово свідоцтво про право власності від 14.03.2000 р. на кв. АДРЕСА_1.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому як з’ясовано судом, лише 13.02.2001 р. позивач була зареєстрована у спірній квартирі в м. Києві та почала проживати у ній як член сім’ї разом із своїми сином –3 особою по справі. Тому суд вважає, що факт реєстрації позивача у спірній квартирі не надає їй право спільної сумісної власності із відповідачем № 2.

Як стало відомо суду, згідно договору купівлі-продажу від 03.09.2009 року відповідач № 1 придбав у відповідача № 2 - ОСОБА_3 кв. АДРЕСА_1. Вказану квартиру зареєстровано за відповідачем ОСОБА_7 на праві власності в органах БТІ 08.07.2009 р.

Посилання позивача на те, що отримання квартири за договором купівлі-продажу не позбавляло її права користування житлом та не надавало відповідачам право виселити її (позивача) із спірної квартири у жовтні 2009 р., є хибним, так як на момент підписання даного договору –03.09.2009 р. сторонами підписання договору купівлі-продажу –відповідачем № 1 та відповідачем № 2 було вирішено, що до 18.09.2009 р. позивач як член сім’ї у відповідності до п. 4.1.7. повинна бути знята із реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

У відповідності ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З огляду на викладене, договір купівлі-продажу був вчинений у встановленому законом порядку, а тому посилання позивача та 3 особи по справі із самостійним позовом ОСОБА_4 на зазначені порушення, не відповідають ч. 1 ст. 215 ЦК, на яку позивачі не посилаються.

Суд, надавши оцінку зібраним доказам у їх сукупності, дійшов висновку, що у матеріалах справи відсутні посилання позивача та 3 особи по справі ОСОБА_4 на докази стосовно наявності ознак порушень ст. 215 ЦК України. До того ж договір купівлі-продажу від 03.09.2009 р. укладений між відповідачами по справі був виконаний, тобто власність була зареєстрована на покупця –ОСОБА_7 згідно із реєстраційними документами, а оскільки підстав для визнання недійсним зазначеного правочину немає, тому слід відмовити у задоволенні викладених у позові вимог як позивачу так і ОСОБА_4 –3 особи.

На підставі викладеного, керуючись ст. 203,215, 321 ЦК України, ст. 10, 57, ст. 58-60, ст. 88, ст. 212-215, ст. 218 ЦПК України, ст. 150 ЖК України, ст. 48 Закону України „Про власність”, ст. 41 Конституції України суд -

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 –відмовити.

У позові ОСОБА_4 –відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційному суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                                К.А. Васалатій    06.02.2012 Справа № 2-35/12