АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-3952/11
Головуючий по 1-й інстанції Потетій А.Г.
Суддя-доповідач: Дряниця Ю. В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2011 року м.Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого –судді: Дряниці Ю.В.
Суддів: Карнауха П.М., Пилипчук Л.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 –ОСОБА_3
на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 13 вересня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства «Украгротехніка», Товариства з обмеженою відповідальністю «Агріс»про визнання чинними угоди про розірвання договору оренди землі та чинними договору оренди землі.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Полтавської області Дряниці Ю.В., -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 13 вересня 2011 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства «Украгротехніка», Товариства з обмеженою відповідальністю «Агріс»про визнання чинними угоди про розірвання договору оренди землі та чинними договору оренди землі.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 –ОСОБА_3 просить рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 13 вересня 2011 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено внаслідок неповного та необ’єктивного з’ясування обставин справи, при неправильному дослідженні та оцінці доказів, та неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
В суді апеляційної інстанції сторони підтримали свої доводи.
Перевіривши матеріали справи, з’ясувавши межі апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з підстав, визначених ст.308 ЦПК України.
У відповідності до ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 будучи власниками земельних часток (паїв), уклали спочатку договори оренди земельних ділянок з філією “Промінь” ЗАТ “Украгротехніка”, а 20 серпня 2010 року їх розірвали за взаємною згодою на підставі пункту 36 вказаних договорів, уклавши про це відповідні угоди та зареєстрували їх.
1 вересня 2010 року всі позивачі уклали нові договори оренди земельних ділянок з Товариством з обмеженою відповідальністю “Агріс”та здійснили їх державну реєстрацію у Державному реєстрі земель. Всі укладені договори ідентичні, тобто однакові за змістом щодо умов та термінів користування земельною ділянкою.
З часу укладення зазначених договорів оренди та на час розгляду справи в суді першої інстанції земельні ділянки, що належать позивачам, згідно умов договору використовуються ТОВ»Агріс»та позивачі отримують орендну плату.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів вважає, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно провів аналіз норм чинного законодавства.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Зі змісту вказаної статті вбачається, що неправомірними визнаються лише правочини, які за своїм змістом чи формою визнаються законом недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні правочини). Інші правочини можуть бути визнані недісними тільки в судовому порядку на вимогу заінтересованих осіб у визначених законом випадках (ст..ст.221,222,226,229-231 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних , житлових, земельних, сімейних , трудових правовідносин.
Місцевим судом було встановлено, що в провадженні Полтавського окружного адміністративного суду є позов ЗАТ “Украгротехніка” про визнання неправомірними дій відділу Держкомзему та ДП “Центр ДЗК”щодо реєстрації угод позивачів про розірвання договорів оренди з ЗАТ “Украгротехніка”та реєстрації договорів оренди землі з ТОВ “Агріс”. По даній справі винесено постанову, яка оскаржена в апеляційному порядку. В окружному адміністративному суді оспорюються дії державних органів щодо реєстрації угод та договорів оренди, а не дійсність самих договорів оренди землі.
Вирішуючи спір, місцевим судом вірно було встановлено, що спір, який розглядається в порядку адміністративного судочинства не стосується визнання укладених договорів недійсними. Позивачі для захисту своїх прав у спорі, що вирішується в порядку адміністративного судочинства, можуть вступити в справу як треті особи на стороні відповідачів.
Законодавством України, зокрема Цивільним кодексом України, не передбачено випадків визнання правочинів чинними. На день розгляду справи в суді першої інстанції, позовні вимоги про визнання недійсними укладених позивачами договірів не заявлялись, а тому відсутній сам спір про дійсність правочинів, про що і заявляв представник відповідача ЗАТ “Украгротехніка”.
Суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що позивачами по справі не надано доказів та не підтверджено факт порушення, невизнання або оспорюваних прав, свобод чи інтересів їх прав позивачів з боку відповідачів та наявність спору між позивачами та відповідачами.
Таким чином, висновки місцевого суду вірні та ґрунтуються на нормах закону.
Викладені в апеляційній скарзі доводи не заслуговують на увагу, є безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні спору по суті місцевим судом були вірно враховані та застосовані норми матеріального права, а також правильно встановлені фактичні обставини по справі та їм дано належну правову оцінку.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 –ОСОБА_3 –відхилити.
Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 13 вересня 2011 року – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Ю. В. Дряниця
Судді: Карнаух П.М.
Пилипчук Л.І.
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного суду
Полтавської області Ю.В.Дряниця
Копія