Справа № 22-ц-3221/11 22.12.2011 22.12.2011 26.01.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22ц-3221/11 Головуючий першої інстанції Тихонова Н.С.
Категорія 53 Доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 грудня 2011 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Мурлигіної О.Я., Царюк Л.М.,
при секретарі судового засідання Поліщук Ю.В.,
за участю: представника відповідача Віштал Л.В. та представника третьої особи ОСОБА_3,
розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ТОВ ,,Миколаївпобутсервіс” на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 листопада 2010 р. за позовом ОСОБА_4 до ТОВ ,,Миколаївпобутсервіс” про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виплат за лікарняними листами та моральної шкоди,
В С Т А Н О В И Л А:
21 вересня 2010 р. ОСОБА_4 звернулась до суду із вказаним позовом. Потім, збільшивши позовні вимоги, вона просила суд стягнути з відповідача на свою користь 10189 грн. 7 коп. недоплаченої заробітної плати та компенсаційних виплат внаслідок невірного їх обчислення відповідачем, 99 грн. індексації заробітної плати, 3267 грн. 93 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також 2500 грн. моральної шкоди.
Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що з 1 січня 2008 р. по 23 квітня 2010 р. працювала у відповідача на посадах майстра та начальника дільниці за сумісництвом на 0,5 ставки. При її звільненні з роботи за власним бажанням, відповідач не провів з нею повного розрахунку. Крім того, за час роботи відповідач неправильно нараховував та виплачував їй заробітну плату та не оплачував листки непрацездатності. Такі дії відповідача призвели до порушення її трудових прав та завдали моральних страждань.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 листопада 2010 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивачки 10189 грн. 7 коп. недоплаченої заробітної плати за період з 1 січня 2008 р. по 23 квітня 2010 р., 99 грн. індексації заробітної плати та 3267 грн. 93 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У відшкодуванні моральної шкоди відмовлено на підставі практики застосування Європейським судом з прав людини Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою відновлення порушених прав вважається достатньою сатисфакцію. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В поданій на вказане рішення місцевого суду апеляційній скарзі ТОВ ,,Миколаївпобутсервіс” посилалось на його незаконність та необґрунтованість і просило його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 26 січня 2011 р. указане рішення в частині стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та розподілу судових витрат змінено. Стягнуто з відповідача на користь позивачки 509 грн. 40 коп. заборгованості по заробітній платі, 500 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зменшено розмір стягнутого в дохід держави судового збору. Те ж рішення в частині вирішення позовних вимог про перерахунок заробітної плати скасовано та відмовлено у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Проте ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2011 р. рішення апеляційного суду Миколаївської області від 26 січня 2011 р. в частині зміни та скасування рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 листопада 2010 р. скасовано, а справу в цій частині направлено на новий апеляційний розгляд, а іншій частині вказане рішення залишено без змін.
В указаній ухвалі Вищого спеціалізованого суду України звернуто увагу на необхідність перевірки дотримання позивачкою строку звернення до суду з позовом про оплату праці та обставин виплати їй заробітної плати за листками непрацездатності. Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов’язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач невірно нараховував позивачці заробітну плату, а при її звільненні не провів повного розрахунку. Тому присудив позивачці з відповідача заборгованість по заробітній платі, з врахуванням перерахунку, за весь період роботи, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Між тим, в повній мірі з такими висновками місцевого суду погодитись не можна, оскільки не всі вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Так, ст. 19 Закону України ,,Про оплату праці” та ст. 1021 КЗпП України передбачено, що працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення провести з працівником повний розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, за відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розмір належних сум – спір може бути вирішено судом, який і визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку.
Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. ,,Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” при визначенні розміру такого відшкодування необхідно враховувати розмір спірної суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та інші обставини справи.
Водночас ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору щодо заробітної плати безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Без обмеження будь-яким строком працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення лише належної нарахованої, але своєчасно не виплаченої заробітної плати.
З матеріалів справи вбачається, що з 1 січня 2008 р. по 23 квітня 2010 р. позивачка працювала у відповідача на посадах майстра та начальника дільниці за сумісництвом на 0,5 ставки, з окладом 375 грн. на місяць і з режимом роботи - три робочі дні на тиждень по 4 години. Наказом від 23 квітня 2010 р. вона була звільнена з роботи за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Однак, в порушення зазначених норм трудового законодавства, у день звільнення відповідач не провів з нею повний розрахунок.
З матеріалів перевірки, проведеної 23 червня 2010 р. інспектором Територіальної державної інспекції праці у Миколаївській області, вбачається, що на день звільнення позивачки відповідач заборгував перед їй 180 грн. 17 коп. по заробітній платі. Також їй не проведена індексація виплаченої заробітної плати за 2008 -2010 роки на суму 99 грн. Крім того, позивачці не виплачена компенсація при звільненні за невикористані 15 днів відпустки в сумі 230 грн. 23 коп.
Таким чином сума нарахованої, але своєчасно не виплаченої заробітної плати позивачки склала 509 грн. 40 коп. А тому лише ця сума, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України підлягає стягненню без обмеження будь-яких строків.
Проте, на письмову пропозицію відповідача від 23 червня 2010 р. про отримання в бухгалтерії повного розрахунку позивачка не з’явилась.
Враховуючи викладене та зазначені обставини справи, а також співмірність частки, яку відповідач не виплатив при здійсненні повного розрахунку при звільненні, порівняно з заробітком позивачки, колегія суддів вважає, що достатнім розміром відшкодування за затримку розрахунку при звільненні буде 500 грн.
Разом з тим, про порушення її трудових прав позивачці стало відомо ще в день звільнення, оскільки повного розрахунку вона не отримала. Ця обставина підтверджується у її зверненнях до Головного державного інспектора праці та Прокурора Ленінського району м. Миколаєва від 18 і 28 травня 2010 р.
Отже, звернувшись до суду з вимогою про вирішення спору щодо розміру та порядку нарахування спірної заробітної плати лише 26 вересня 2010 р., позивачка без поважних причин пропустила, передбачений ч. 1 ст.233 КЗпП України, трьохмісячний строк звернення до суду. В зв’язку з чим такі її вимоги задоволенню не підлягали.
Крім того, хоча Законом України від 18 січня 2001 р. ,,Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням” та Положенням про комісію (уповноваженого) підприємства, установи, організації із загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, затвердженим постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 9 липня 2001 р. передбачена оплата лікарняних листків, однак, оскільки позивачка зазначені нею листки за період з 4 по 12 червня 2009 р., а також з 15 по 26 лютого та з 1 по 31 березня 2010 р. відповідачу не подавала, що підтверджено перевіркою, проведеною інспектором Територіальної державної інспекції праці, то у місцевого суду не було підстав стягувати з відповідача на користь позивачки 1345,81 грн. виплат за листками непрацездатності.
Однак, вирішуючи спір, місцевий суд не в повній мірі врахував указані вимоги матеріального права та обставини справи, в зв’язку з чим помилково задовольнив всі вимоги щодо заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та виплат за лікарняними листами.
За таких обставин, відповідно до пунктів 1, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, оскаржене рішення щодо вирішення позовних вимог про розмір оплати праці та оплаті лікарняних листків підлягає скасуванню з ухваленням цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог. Що ж до вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по нарахованій заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та розподілу судових витрат, то це ж рішення підлягає зміні у бік зменшення таких стягнень до розміру доведеного.
Відмова у відшкодування моральної шкоди в грошовому виразі сторонами не оскаржувалась, відтак, відповідно до положень ст. 303 ЦПК України, судом апеляційної інстанції не перевірялась.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 309, 313-316 ЦПК України, колегія судів,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ,,Миколаївпобутсервіс” задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 листопада 2010 р. в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та розподілу судових витрат змінити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ,,Миколаївпобутсервіс” на користь ОСОБА_4 509 грн. 40 коп. заборгованості по заробітній платі та 500 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а всього 1009 (одну тисячу дев’ять) грн. 40 коп.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ,,Миколаївпобутсервіс” на користь держави 171 грн. судових витрат.
Це ж рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю ,,Миколаївпобутсервіс” про перерахунок заробітної плати та стягнення виплат по лікарняним листкам скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні таких вимог.
В іншій частині вказане рішення місцевого суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: