Справа №22-ц-5713/11Головуючий у І інстанції Тітов М.Б.
Категорія38Доповідач у 2 інстанціїСавченко
10.11.2011
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
31 жовтня 2011 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого Поліщука М.А.,
суддів Іванової І.В., Савченка С.І.
при секретарі Мариняко М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богуславського районного суду Київської області від 22.08.2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди, -
в с т а н о в и л а :
В жовтні 2010 року позивач звернувся до суду із уточненим позовом, який мотивував тим, що при перевірці заяв від 12 і 29 березня 2010 року, поданих ним до прокуратури Миронівського району Київської області про злочин, скоєний юрисконсультом ДП «Миронівське БМУ»відповідачем ОСОБА_2, останній в своєму поясненні виклав завідомо неправдиві відомості, зокрема вказав «із-за своєї неадекватної поведінки та психічного розладу, підозри ОСОБА_3 почалися із дня прийняття його на роботу в 2004 році», «увійшовши в психологічний раж ОСОБА_3.», «що викликає сумнів у його психологічній повноцінності». Аналогічні неправдиві відомості відповідач виклав у письмових поясненнях дільничному інспектору міліції Миронівського РВ ГУ МВС України в Київській області, який також проводив перевірку його заяв про злочини ОСОБА_2 Вказує, що ці відомості не підтверджені ніякими документами і фактами, є наклепом і принижують його честь і гідність, бо він не є психічно хворою людиною, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває.
Поширенням неправдивої інформації йому завдана моральна шкода, що полягає у душевних стражданнях, бо він знаходиться весь час під впливом психологічного і морального тиску, що призводить до втрати нормальних життєвих зв’язків, вимушених змін у житті і потребує додаткових зусиль для організації життя. Розмір моральної шкоди оцінив у 30000 грн. Посилається на те, що відповідач обмежив його працевлаштування і тому має відшкодувати середньомісячну заробітну плату в розмірі 35568 грн., з розрахунку середнього заробітку на одного працівника для населення Київської області - 2508 грн.
Просив стягнути з відповідача на його користь 35568 грн. матеріальної шкоди, 30000 грн. моральної шкоди, зобов’язати відповідача спростувати відомості щодо неадекватної поведінки позивача та його психічного розладу та отримання коштів за стукачество у міліції, стягнути судові витрати.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 10.05.2011 року позов задоволено частково. Ухвалено стягнути із відповідача на користь позивача 2000 грн. моральної шкоди, завданої поширенням неправдивої негативної інформації, та судові витрати 6,59 грн. В решті позову відмовлено.
- 2 -
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і закрити провадження у справі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення скасуванню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що позивач в березні 2010 року звернувся до прокуратури Миронівського району Київської області та Миронівського РВ ГУ МВС України в Київській області із заявами про вчинення злочинів юрисконсультом ДП «Миронівське БМУ»відповідачем ОСОБА_2 При проведенні перевірок за заявами позивача працівниками прокуратури та міліції у відповідача були відбрані пояснення, де останній зазначив, що «із-за своєї неадекватної поведінки та психічного розладу, підозри ОСОБА_3 почалися із дня прийняття його на роботу в 2004 році», «увійшовши в психологічний раж ОСОБА_3.», «що викликає сумнів у його психологічній повноцінності».
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки доведеністю факту поширення відповідачем неправдивої негативної інформації у відношенні позивача, яка викладена у письмових поясненнях відповідача, відбраних у нього помічником прокурора 24.03.2010 р. і дільничним інспектором міліції 14.04.2010 р., де містяться неправдиві відомості про неадекватну поведінку позивача та його психічний розлад. Такі відомості порушують особисті немайнові права позивача, зокрема право на повагу до гідності і честі, у зв’язку з чим позивачу завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідачем.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, поскільки вони не відповідають обставинам справи та зроблені в результаті порушення судом норм матеріального права.
Відповідно до ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом з тим згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст.32 Конституції України).
- 3 -
Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім"ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч.1). Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (ч.3).
Згідно роз’яснень п.п. 15, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р. "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача, поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співвжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з’ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до ч.2 ст.471 закону України «Про інформацію»оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб"єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (а відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.
З матеріалів справи вбачається, що при дачі пояснень на вимогу правоохоронних органів, відповідач зазначив у поясненнях свої судження стосовно поведінки позивача, яку за власним розумінням охарактеризував як неадекватну, що на думку відповідача викликає сумнів у психологічній повноцінності позивача і свідчить про наявність у останнього психічного розладу. Дане твердження носить оціночний характер і є критичною оцінкою поведінки позивача у зв’язку із подачею ним надуманих і необгрунтованих на думку відповідача заяв до правоохоронних органів.
Колегія суддів вважає, що такого роду оціночне судження щодо особистих якостей позивача, його поведінки мало б визнаватися образою лише за умови поєднання з непристойною формою вираження такого судження, що в цій справі не доведено позивачем і судом не встановлено.
- 4 -
Крім того, згідно приписів ст.97 КПК України прокурор, слідчий, орган дізнання зобов’язані приймати заяви і повідомлення про вчиненні або підготовлювані злочини. Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.
Як вбачається з матеріалів справи інформація щодо неадекватної поведінки позивача та сумніви у його психічній повноцінності, була викладена відповідачем в якості особистої думки у відібраних від нього письмових поясненнях від 24.03.2010 р. і від 14.04.2010 р. Вказані письмові пояснення відповідача були надані нам на вимогу працівника прокуратури і працівника міліції під час перевірки в порядку ст. 97 КПК України звернення позивача про вчинення злочинів відповідачем під час роботи на посаді юрисконсульта ДП «Миронівське БМУ».
З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що такі дії відповідача не містять ознак поширення інформації в сенсі ст.277 ЦК України, а вчинені на вимогу працівників правоохоронних органів.
Суд першої інстанції зазначених вище обставин та вимог закону не врахував, що призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає матеріалам справи і ухвалене в результаті порушення норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Доводи апеляційної скарги про необхідність закриття провадження у справі не грунтуються на процесуальному законі, зокрема на приписах ст.205 ЦПК України, яка визначає підстави закриття провадження.
Вирішуючи спір, колегія суддів вважає, що позов не підлягає до задоволення, поскільки як вказувалося вище в даному випадку відсутній факт поширення негативної інформації у відношенні позивача, як одна із сукупності обставин юридичного складу правопорушення, передбаченого ст.277 ЦК України. Відповідно відсутній факт порушення особистих немайнових прав позивача, які б підлягали до захисту.
Відповідно решта вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь 35568 грн. матеріальної шкоди, 30000 грн. моральної шкоди та судових витрат задоволенню не підлягають як похідні від основної вимоги, у задоволенні якої суд відмовляє.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.
- 5 -
Рішення Богуславського районного суду Київської області від 22.08.2011 року скасувати і ухвалити нове.
Відмовити в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення апеляційного суду може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.
Головуючий : ___________________
Судді : ___________________ __________________