ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.01.2012 року Справа № 34/5005/16927/2011
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Лисенко О.М. (доповідача)
суддів: Виноградник О.М., Вечірко І.О.
при секретарі судового засідання: Ковзикові В.Ю.
за участю представників сторін:
від скаржника: ОСОБА_1, представник, нотаріально-посвідчена довіреність № б/н від 21.10.11;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Дніпропетровськ на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2011р. у справі № 34/5005/16927/2011
за заявою боржника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Дніпропетровськ
про визнання банкрутом
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2011 року по справі № 34/5005/16927/2011 (суддя Примак С.А.) повернута заява № 1с від 01.12.2011р. і додані до неї документи фізичної особи –підприємця ОСОБА_2, м .Дніпропетровськ про визнання банкрутом відповідно до ст.7 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»
Ухвала мотивована ч. 1,2 ст. 8 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», п. 3 ч.1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України згідно до яких слід відмовляти у прийнятті заяв кредитора (кредиторів) про порушення справи про банкрутство, якщо безспірність його (їх) вимог не підтверджено відповідними документами.
Заявник до заяви не надав докази неплатоспроможності боржника погасити вимоги кредитора відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а саме відсутні докази результату вжиття заходів примусового стягнення з боржника коштів у сумі 355 947, 86грн. через органи Державної виконавчої служби.
В оскарженій ухвалі також зазначено, що заяву про визнання боржника банкрутом було подано на підставі ч.5 ст.7, 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», однак, відповідно до положень ст. 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», провадження у справі про банкрутство може бути порушено тільки відносно юридичної особи.
Не погодившись із вказаною ухвалою, фізична особа –підприємець ОСОБА_2 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу скасувати, а справу направити до господарського суду Дніпропетровської області для вирішення питання щодо відкриття провадження, посилаючись на те, що суд не взяв до уваги, що Закон України «Про виконавче провадження»не передбачає порушення виконавчого провадження за заявою боржника, ознаки неплатоспроможності виявлені боржником самостійно в процедурі ліквідації суб’єкта господарювання –фізичної особи –підприємця за власним рішенням.
Згідно до ч.5 ст.7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у разі якщо, при ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства встановлена неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі, боржник зобов’язаний звернутися в місячний строк до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство ст. 55 Господарського кодексу України, фізичну особу –підприємця визначено, як суб’єкта підприємницької діяльності.
Таким чином, зазначає скаржник, у розумінні Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», фізична особа –підприємець ОСОБА_2 є боржником, при ліквідації якого не у зв’язку з процедурою банкрутства встановлена неможливість задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі.
Звернення до господарського суду у місячний строк з заявою про порушення справи про банкрутство на підставі ч.5 ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»є обов’язком фізичної особи –підприємця ОСОБА_2.
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
08.12.2011р. фізична особа –підприємець ОСОБА_2 звернулася до господарського суду Дніпропетровської області із заявою про банкрутство фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 на підставі ч.5 ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Оскаржуваною ухвалою заява ОСОБА_2 повернута без розгляду на підставі ч 1. п. 3 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Положеннями ч.2 ст.6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»передбачено, що право на звернення до господарського суду Дніпропетровської області із заявою про порушення справи про банкрутство мають як кредитор так і боржник.
Відповідно до ч.3 вказаної статті ознаками неплатоспроможності боржника є:
- грошові вимоги, які повинні складати 300 мінімальних розмірів заробітної плати;
- вимоги мають бути безспірними;
- такі вимоги повинні бути не задоволені боржником протягом трьох місяців встановленого для їх погашення в строк.
Ч.5 ст.7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»передбачено, що обов’язок боржника звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство, зокрема у разі ,якщо задоволення вимог кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.
Таким чином, звертаючись до суду з відповідною заявою, боржник повинен надати докази в підтвердження його неплатоспроможності (ч.3 ст.6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом») або загрози неплатоспроможності ( ч.5 ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
Як вбачається, заява боржника про порушення провадження у справі про його банкрутство подана на загальних підставах відповідно до ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Підставою для такого звернення стало виявлення боржником факту загрози неплатоспроможності, тобто виконання грошових зобов’язань перед рядом кредиторів призведе до неможливості задоволення вимог інших кредиторів. При цьому до такого висновку боржник дійшов на підставі власної господарської діяльності.
У підтвердження викладених обставин до заяви про порушення справи про банкрутство додані копії: Договору поставки від 29.11.2011р. № ФЛ 1/2911, укладеним між ТОВ «Технонікпром», видаткової накладної від 29.11.2011р. № 1, актів звіряння, вимоги про включення до складу кредиторів від ТОВ «Технонікпром»від 16.05.2011р. № 1/1605. У той же час положеннями абзацу 8 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»встановлено, що безспірними вимогами кредиторів являються вимоги кредиторів, вказані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Отже, факт безспірності вимог кредитора виникає з моменту, коли грошові вимоги кредитора підтверджуються документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, зокрема виконавчими.
Саме з цього моменту грошові вимоги переходять в категорію безспірних. Враховуючи те, що списання коштів з рахунків боржника в безспірному порядку здійснюється державною виконавчою службою, то порушення справи про банкрутство можливе лише після відкриття виконавчого провадження державною виконавчою службою.
Відповідно, встановлений Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»трьохмісячний строк починає свій відлік після пред’явлення виконавчих документів до виконання до державної виконавчої служби та відкриття виконавчого провадження.
Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема в своїй постанові від 17.10.2006р. у справі № 3/157 та Вищий господарський суд України в своїй постанові від 10.03.2010р. у справі № Б26/111-07.
Виходячи з системного аналізу положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», процедура банкрутства випливає з виконавчого провадження. Таким чином, без виконавчого провадження відсутні ознаки неплатоспроможності боржника або загрози його неплатоспроможності.
При цьому необхідно зазначити, що при наявності загрози неплатоспроможності боржника, тобто коли оплата вимог одного або декількох вимог кредиторів призведе до неможливості виконання зобов’язань перед іншими кредиторами, для звернення боржника до суду достатньо лише факту порушення щодо нього виконавчого провадження. Дотримання трьохмісячного строку у цьому випадку не вимагається.
У першу чергу всі зазначені умови формально оцінюються судом при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, остаточна оцінка наявності неплатоспроможності боржника здійснюється судом безпосередньо в підготовчому засіданні, як це передбачено ч.4 ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Отже в будь –якому випадку на момент подачі заяви про порушення провадження у справі про банкрутство боржником повинні бути надані документи, які підтверджують наявність ознак неплатоспроможності або її загрози інакше таке банкрутство має ознаки фіктивного, тобто ініційованого з метою невиконання зобов’язань.
Боржник не повинен доводити свою неплатоспроможність лише в єдиному випадку при зверненні до суду з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство за спрощеною процедурою, передбаченою ст. 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(банкрутство боржника, який ліквідується власником). Тут має місце неоплатність, яку встановлює сам боржник в процедурі ліквідації.
Однак у даному випадку до заяви боржника не додані документи в підтвердження його неплатоспроможності, як цього вимагає ч.2 ст.7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(рішення суду про стягнення заборгованості, наказ на примусове виконання судового рішення, постанова про відкриття виконавчого провадження, тощо).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що заявником не надано належних доказів, які б свідчили про невиконання боржником грошових вимог в установленому порядку та які є підставою для порушення справи про банкрутство.
Разом з тим, суд першої інстанції, дійшов правомірного висновку про необхідність повернення заяви боржника на підставі п. 3 ч.1 ст.63 Господарсько-процесуального кодексу України, помилково пославшись на ст. 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка регулює процедуру банкрутства боржника, який ліквідується власником ,і яка не була зазначена у заяві боржника про порушення справи про банкрутство.
Так як, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про повернення заяви про визнання боржника банкрутом, підстави для скасування ухвали, які передбачені ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.
Керуючись статтями 101-103, 105-106 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Дніпропетровськ –залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2011 року по справі № 34/5005/16927/2011- залишити без змін.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку в 20-ти денний строк.
Головуючий суддя О.М.Лисенко
Суддя О.М.Виноградник
Суддя І.О. Вечірко
Повний текст постанови підписаний 27.01.2012 року.