Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-508/12р. Головуючий у 1-й інстанції: Крамаренко І.А.
Суддя-доповідач: Онищенко Е.А.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2012 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Онищенка Е.А.
Суддів: Ломейка В.О.
Подліянової Г.С.
При секретарі: Карацюпі О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міського комунального підприємства «Основаніє»про поновлення на роботі, -
В С Т А Н О В И Л А:
У лютому 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до МКП «Основаніє»про поновлення на роботі.
В обґрунтування позову зазначала, що з 07.07.2008 року працювала на вказаному підприємстві інженером з технічного нагляду I категорії.
18.01.2010 року наказом № 03/01-ок її було звільнено із займаної посади у зв’язку зі скороченням чисельності та штату працівників.
Вважає звільнення незаконним оскільки без завчасного, не пізніше ніж за три місяці до звільнення, було надано інформацію до первинної профспілкової організації стосовно її звільнення. Крім того адміністрацією не розглянуто питання про тимчасову зміну існуючої заробітної плати в бік погіршення; не призупинено дію положення про преміювання, яке діє на підприємстві; не було розглянуто питання про встановлення неповного робочого часу для працівників, залишено вакантну одиницю юрисконсульта.
Також позивачка зазначала, що під час звільнення не були виконані приписи ст. 197 КЗпП України, а саме, відповідачем проігноровано той факт, що на момент звільнення вона була випускницею вищого навчального закладу, працювала на підприємстві менше двох років, а тому не могла бути звільнена із займаної посади.
Крім того, на думку позивача, відповідачем не враховано той факт, що вона мала переважне право на залишення на роботі у відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 42 КЗпП України, оскільки вона неодружена, проживає разом з матір’ю ОСОБА_5, яка також була звільнена з тих самих підстав. Інших працюючих членів родини у позивача немає.
Виходячи з вищенаведеного просила суд скасувати наказ № 03/01-ок від 18.01.2010 року про припинення трудового договору, поновити її на посаді інженера технічного нагляду I категорії міського комунального підприємства «Основаніє»та стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов в повному обсязі.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог процесуального та матеріального права.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивачки на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату робітників, проведено адміністрацією МКП «Основаніє»з дотримання норм трудового законодавства.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_3 знаходилась в трудових відносинах з відповідачем з 07.07.2008 року та займала посаду інженера з технічного нагляду першої категорії.
Наказом по підприємству за № 87/10 від 28 жовтня 2009 року було прийнято рішення про скорочення штату, починаючи з 06 листопада 2009 року у зв’язку із скороченням об’ємів робіт, фінансування та фактичної зміни в організації виробництва та праці Зазначеним наказом змінено організаційну структуру підприємства, розформований планово-економічний відділ, розформований відділ технічного нагляду, прийнято рішення про скорочення семи штатних одиниць.
Наказом за № 03/01-ок від 18.01.2010 року позивачку ОСОБА_3 звільнено із займаної посади у зв’язку зі скороченням чисельності та штату працівників.
Вважаючи звільнення незаконним, позивачка у відповідності зі ст.ст. 10, 60 ЦПК України як сторона, яка приймала участь у справі не довела суду ті обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, а саме не довела, що її звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України відбулося з порушенням трудового законодавства.
З огляду наведеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову у поновленні позивачки ОСОБА_3 на роботі, перевіривши всі її доводи, що до переважного права залишення на роботі та інші.
Так доводи позову і апеляційної скарги про те, що суд не врахував переважного права на залишення на роботі позивачки перед працівниками того ж відділу в якому вона працювала , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є необґрунтованими, оскільки цим доводам судом першої інстанції дана належна юридична оцінка.
Так судом дана обґрунтована оцінка тому, що на працівника МКП «Основаніє»ОСОБА_6 розповсюджуються гарантії, відповідно до статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист іромадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої громадянам, віднесеним, до 1-4 категорії потерпілих унаслідок Чорнобильської катастрофи, надається переважне право залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи або штату працівників, а також на працевлаштування.
На працівника ОСОБА_7 розповсюджуються гарантії, відповідно до статті 184 КЗпП України, згідно якої забороняється звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства.
Суд обґрунтовано не прийняв до уваги доводи позивачки що до обмеження її звільнення як молодого спеціаліста з посиланням на ст. 198 КЗпП України, оскільки дана норма встановлює обмеження звільнення працівників молодше вісімнадцяти років, в той час як ОСОБА_3 є повнолітньою особою.
У судовому засіданні також не знайшли свого підтвердження доводи позивачки щодо порушенням відповідачем строків повідомлення профспілковій організації про звільнення.
Довідкою профгрупорг МКП «Основаніє»підтверджується, що відповідачем було повідомлено профспілкову організацію про звільнення працівників завчасно, а саме за три місяці.
Протоколом № 6 від 25.12.2009 року профспілкового органу, що долучений до матеріалів справи, підтверджується про додержання вимог статті 43 КЗпП України щодо розірвання трудового порядку з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації.
В судовому засіданні встановлено, що подання МКП «Основаніє»про надання згоди на звільнення ОСОБА_3 у зв'язку із скороченням штату працівників, було розглянуто профспілковою організацією у встановленому порядку, з додержанням вимог закону, що підтверджується як поясненнями сторін по справі, так і матеріалами справи.
Доводи позивачки, що на час звільнення на підприємстві була вакансія юрисконсульта, яка не була їй запропонована, суд вважає безпідставним, так як відповідно до копії диплому про закінчення вищого навчального закладу, яка міститься в матеріалах справи, ОСОБА_3 має кваліфікацію інженера-будівельника,. що взагалі спростовує можливість її працевлаштування за спеціальністю юрисконсульта.
Таким чином судова колегія вважає, що суд розглядаючи спір, повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює та ухвалив законне і обґрунтоване рішення.
Доводи апеляційної скарги, мають зміст доводів позову і тому обґрунтованими не являються з вищенаведених підстав і не дають причин для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права , які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 307, 308 , 317 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2011 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: