РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  2-3737/11

 25.01.2012   року                                                                                          м. Сімферополь

Центральний районний суд  м. Сімферополя  Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого судді Лебедь О.Д., при секретарі Асанової Л.Б.,  з участю представника позивача – адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Сімферопольської міської клінічної лікарні № 7, третя особа Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського про визнання недійсним умов договору, звільнення за власним бажанням

встановив:

          Позивач звернувся до суду з позовом до Сімферопольської міської клінічної лікарні № 7, третя особа Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгіїєського про визнання недійсним умов договору, звільнення за власним бажанням, мотивуючи свої вимоги тією обставиною, що між ним та Кримським державним медичним університетом ім. С.І. Георгіївського був укладений договір про підготовку спеціаліста з вищою освітою № 224/03 від 01.09.2003 р. Відповідно до умов вказаного договору позивач зобов’язаний відпрацювати в державному секторі народного господарства не менш 3-х років., а у разі відмови їхати за призначенням відраховувати в держбюджет вартість навчання у встановленому порядку. Відповідно до наказу від 31.01.2011 р. позивач був прийнятий на роботу  в якості лікаря – невропатолога. Батька позивача є інвалідом 2 групи з 2004 р., на теперішній час в м. Сімферополі не має ефективних методів для лікування батька, у зв’язку з чим його сім’я та він вимушені змінити місце мешкання.  Позивач звернувся до відповідача з заявою про розірвання трудового договору, але йому було відмовлено. Однак відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ № 992 від 22.08.1996 р. встановлено, що розірвання трудового договору можливе з такої поважної причини, а саме якщо встановлена інвалідність 1 чи 2 групи у дружини, чоловіка, одного з батьків, або осіб, які його заміняють. Таким чином, відповідач примушує до трудової діяльності.  Такі умови праці фактично погіршують права позивача відносно інших громадян України, оскільки Конституція України гарантує право на вільний труд.  Просить суд визнати недійсним , таким що порушує права позивача, вимоги про зобов’язання відпрацювати 3 роки після закінчення Кримського державного медичного університету, яки викладені в Договорі про підготовку спеціалістів з вищою освітою № 224/03 від 01.09.2003 р., укладений між позивачем та відповідачем 31.01.2011 р. та звільнити позивача за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

          Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні.

          Представник позивача – адвокат ОСОБА_1, в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні.

          Представник відповідача ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності, належним чином оформленої, в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково та суду пояснила, що вони не заперечують проти звільнення позивача, однак оскільки позивач був направлений на роботу МОЗ України, а МОЗ України не дало згоду на звільнення, то підстав для задоволення позову не має.

          Представник відповідача ОСОБА_4, яка діє на підставі довіреності, належним чином оформленої, в судовому засіданні дала пояснення, аналогічні поясненням представника відповідача ОСОБА_3          

          Представник третьої особи ОСОБА_5, яка діє на підставі довіреності, належним чином оформленої, в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та суду пояснила, що позивач навчався за кошті державного бюджету України. на його навчання було затрачено біля 60150 грн., у разі якщо договір буде розірвано, то позивач повинен сплатити розмір затрачених коштів, з боку університету не було допущено порушень умов договору, згоду на його припинення вони також не дають. Просила в позові відмовити.

          Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд доходить до висновку, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

          Судом встановлено, що 01.09.2003 р. між позивачем та 3-ю особою Кримським державним медичним університетом ім. С.І. Георгієвського був укладений договір про підготовку спеціалістів з вищою освітою.

          Відповідно до умов вказаного договору, позивач зобов’язався прибути після закінчення Вищого навчального закладу на місце направлення та відпрацювати не менш 3-х років, а в разі відмови їхати за призначення відчисляти до державного бюджету вартість навчання у встановленому порядку.

          Відповідно до наданого диплому, позивач закінчив у 2009 р.  Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського  і отримав повну вищу освіту за спеціальністю « Лікувальна справа» та здобув кваліфікацію лікаря, диплом спеціаліста виданий 26.06.2009 р.

          Відповідно до направлення на роботу № 136/л -09 позивач  був направлений в розпорядження МОЗА РК, м. Сімферополь міська лікарня № 7 для роботи на посаді лікар – невропатолог, вказане направлення було видано Міністерством охорони здоров’я України.

          Відповідно до наказу № 101-лс від 31.01.2011 р. позивач  був прийнятий на роботу  з 02.02.2011 р. лікарем невропатологом, на підставі наказу № 7-лс від 31.01.2011 р. Управління охорони здоров’я Сімферопольської міської ради.

           Відповідно до копії довідки НОМЕР_1, батько позивача ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 р. народження, є інвалідом 2 групи, від 01.12.2004 р.

          Судом встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами регламентуються Постановою КМУ від 22.08.1996 р. № 992 « Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням», тобто діючим законодавством встановлений інший порядок прийму та звільнення з роботи для вказаної категорії громадян.

          Відповідно до п.4 вказаного Порядку керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовлення осіб на навчання за державним замовленням укладають з ним угоду за формою згідно з додатком № 1 до вказаного Порядку.

          Відповідно до п.9 вказаного Порядку розірвання випускником угоди, передбаченої п.4 цього порядку, допускається з таких поважних причин: в тому числі встановлення інвалідності 1 або 2 групи у дружини ( чоловіка) випускника, одного з батьків ( або осіб, які їх замінюють) випускника.

          Відповідно до п.14 вказаного Порядку  у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом 3-х років випускник зобов’язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

          Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

          В судовому засіданні встановлено, що позивач добровільно, без якого не будь тиску підписав угоду  від 01.09.2003 р., відповідно до якої він зобов’язався відпрацювати не менш 3- х років після закінчення навчання за місцем направлення.

          Як встановлено в судовому засіданні, позивач не просить розірвати укладену угоду від 01.09.2003 р, а просить  визнати вказані умови щодо відпрацювання 3-х років недійсними, як такими, що порушують його права, за звільнити його  за власним бажанням.

          Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

          Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доведенню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення по справі і щодо яких у сторін і інших осіб, які беруть у справі, виникає спір.  

          На думку суду, позивач не довів суду, що є підстави для визнання угоди від 01.09.2003 р. в частині щодо відпрацювання 3-х років недійсною, оскільки вказана угода була укладена сторонами на добровільних началах, буз будь якого примусу, сторони досягли суттєвих умов договору, позивач не ставить питання щодо розірвання укладеного договору.

          Оскільки вимоги позивача щодо звільнення його за власним бажанням безпосередньо пов’язані з вимогами позивача щодо визнання угоди від 01.09.2003 р. недійсною в частині зобов’язання відпрацювати 3 роки, то суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

          Керуючись ст. 33, 43 Конституції України, ст. 9, 22, 38, 231, 232 КзПП України, ст.ст. 10,11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд    

                                                                         Вирішив:

ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог до Сімферопольської міської клінічної лікарні № 7, третя особа Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгіївського про визнання недійсним умов договору,  звільнення за власним бажанням  – відмовити.

          Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Криму через Центральний районний суд  м . Сімферополя шляхом подачі в 10 – денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

          Суддя:

          Суддя