Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-71/12 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.А.
Суддя-доповідач: Бабак А.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2012 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Спас О.В.
Суддів: Бабак А.М.
Маловічко С.В.
При секретарі: Бабенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 03 жовтня 2011 року
у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та моральної шкоди;-
В С Т А Н О В И Л А :
У вересні 2011 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та моральної шкоди, який уточнювала під час розгляду справи.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 07.12.2007 року відповідач ОСОБА_3 звернулась до неї з проханням надати грошову позику в розмірі 50 000 грн. для придбання товару для свого магазину золотих прикрас «ІНФОРМАЦІЯ_1»в АДРЕСА_1. Оскільки, вона на той час мала таку суму (збирала на ремонт квартири), та знала відповідача як особу, яка має свій бізнес, вона позичила їй таку суму до 07.09.2008 року, що підтверджується власноруч написаною розпискою ОСОБА_3
У вересні 2008 року ОСОБА_3 повідомила, що не може повернути борг через економічну кризу та просила продовжити строк повернення грошей до 2009 року, про що було зроблено відповідну відмітку на розписці.
Між тим, відповідач до теперішнього часу гроші не повернула, незважаючи на неодноразові нагадування.
Зазначає, що відповідно до ст. 625, ч. 1 ст. 1050 ЦК України відповідач повинна повернути їй суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми. Таким чином, борг відповідача складає : 62106 грн., з яких 50 000 –сума боргу, 9106,50 сума індексу інфляції з вересня 2009 року по липень 2011 року, 3000 грн. – 3 % річних від простроченої суми.
Крім того вказала, що діями відповідача їй була завдана моральна шкода, яка полягала у погіршенні стану її здоров’я, хвилюваннях , порушенні нормальних життєвих обставин , порушенні нормальних відносин, в тому числі і ділових. Розмір спричиненої моральної шкоди оцінила в 10500 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, просила суд стягнути з відповідача на її користь суму боргу в розмірі 62106,50 грн., моральну шкоду в сумі 10500 грн. та судові витрати.
Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 03 жовтня 2011 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики в сумі 62106 грн. та судові витрати, а всього 62 727,63 грн. в задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
З рішенням не погодилася ОСОБА_3, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить рішення змінити та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог, а в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди судове рішення залишити без змін.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 та стягуючи суму боргу за розпискою, з урахуванням індексу інфляції та три проценти річних від простроченої суми, суд виходив з того, що на підтвердження укладення договору позики позивач ОСОБА_4 надала розписку про передачу у борг ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 50000,00 грн., яка власноручно написана ОСОБА_3, а належних та допустимих доказів повернення даної суми позивачу, відповідачем не надано.
Судова колегія вважає, що висновок суду є вірним. Розглядаючи спір, суд, у відповідності до вимог ст. 212-213 ЦПК України, повно та всебічно з’ясував обставини справи на які посилалися сторони, дослідив надані ними докази і відповідно їх оцінив, дав належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між учасниками процесу та правильно вирішив спір.
Зокрема, судом правильно застосовані норми ст.ст.1046,1049 ЦК України, відповідно яких, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, або таку ж кількість речей того ж роду та такої є якості у строк та в порядку, що встановлені в договорі.
З матеріалів справи вбачається, що 07 грудня 2007 року ОСОБА_4 передала ОСОБА_3 50000,00 грн. які ОСОБА_3 зобов’язалася повернути ОСОБА_4 в строк до 07 вересня 2008 року, що підтверджено розпискою. Пізніше сторони досягли згоди про повернення боргу у вересні 2009 року (а.с. 40).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Вирішуючи спір на користь позивача ОСОБА_4, суд першої інстанції врахував вимоги ч. 3 ст. 1049, ч.1 ст.545 ЦК України, відповідно яких позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно з ч. 1 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов’язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Зазначені вимоги статті закріплюють право боржника на отримання доказів, що підтверджують виконання зобов’язання.
Наряду з цим, виконання зобов’язання підтверджується не лише наявністю у боржника розписки кредитора про виконання зобов’язання боржником.
Частиною 3 даної статті передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов’язку.
Зазначене свідчить про те, що наявність боргового документа –розписки у боржника підтверджує виконання навіть без поміток про це кредитора або його окремої розписки.
Вирішуючи спір суд першої інстанції дав належну оцінку доводам відповідача про погашення нею суми боргу за розпискою та дійшов обґрунтованого висновку про те, що надана відповідачем квитанція до прибуткового касового ордеру про погашення ОСОБА_3 суми боргу у сумі 50000 грн. (а.с. 33) не є належним доказом погашення боргу за розпискою від 07.12.2007 року, оскільки вона стосується повернення боргу за договорами про спільну діяльність приватних підприємств ОСОБА_4 та ОСОБА_3
Виконуючи вимоги ч.4 ст. 10 ЦПК України та згідно з вимогами ч.2 ст. 303 ЦПК України, судова колегія дослідила надані апелянтом оригінали договорів № 1 від 12.03.2007 року та № 2 від 14.02.2007 року про спільну діяльність між приватними підприємцями ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Колегія суддів дійшла висновку про те, що дані договори не підтверджують повернення боргу ОСОБА_3 за розпискою від 07.12.2007 року. Наданий договір № 1 від 12.03.2007 року не співпадає з копією договору, який наявний в матеріалах справи та надавався позивачем до суду першої інстанції, а договір № 2 від 14.02.2007 року є нікчемний, оскільки не містить підпису приватного підприємця ОСОБА_3 та копія такого договору не надавалася до суду першої інстанції та судом не досліджувалася.
Таким чином, належних доказів того, що ОСОБА_3 повернуто борг за розпискою від 07.12.2007 року відповідачем не надано як до суду першої інстанції так і до суду апеляційної інстанції. Доводи апелянта про те, що таким доказом є квитанція до прибуткового ордеру (а.с.33) ґрунтуються на припущеннях, що не допустимо відповідно ч.4 ст. 60 ЦПК України, а тому не є беззаперечним доказом, оскільки боргова розписка від 07.12.2007 року укладена між фізичними особами, а будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження повернення боргу між фізичними особами до суду не надано.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення та ухвалення нового, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 03 жовтня 2011 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: