Справа №949/1223/25

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

       27 травня 2025 року                                                        м. Дубровиця

       Суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Тарасюк А.М., розглянувши матеріали справи, які надійшли з ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення до адміністративної відповідальності

        ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , непрацюючого, проживаючого в АДРЕСА_1 ,

       за ч. 1 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

в с т а н о в и в:

       Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №042962 від 26 квітня 2025 року, того ж дня об 11 год. 40 хв. в умовах воєнного стану, на території Висоцької ОТГ Сарненського району Рівненської області, в контрольованому прикордонному районі на пн. сх. н.п. Рудня на контрольному посту "Рудня", за 15 км до лінії державного кордону, було виявлено громадянина України ОСОБА_1 , який рухався в бік кордону без відповідних документів.

       В ході проведення фільтраційних заходів було встановлено, що ОСОБА_1 мав намір незаконно перетнути державний кордон з України в рб поза встановленими пунктами пропуску з метою подальшого працевлаштування в країнах ЄС.

       Як зазначається у вказаному протоколі, своїми діями ОСОБА_1 здійснив спробу незаконного перетину державного кордону України, чим порушив вимоги ст. 9 Закону України "Про державний кордон України" від 04.11.1991 року, тобто вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.

       У протоколі зазначено, що ОСОБА_1 відмовився надавати письмові пояснення. Протокол підписано ОСОБА_1 , втім у такому графа про повідомлення особи про розгляд справи про адміністративне правопорушення не заповнена.

       Разом з тим, у матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без участі ОСОБА_1 , де він вину у вчиненому визнає (а.с.6).

       Втім, суд зважає на той факт, що дата розгляду адміністративних матеріалів не вказана у протоколі про адміністративне правопорушення, що, відповідно, ставить під сумнів, що ОСОБА_1 обізнаний про дату розгляду справи.

       На переконання суду, вказане свідчить про неналежне повідомлення особи, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, про місце і час розгляду справи, що є порушенням вимог КУпАП та Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом МВС України від 18 вересня 2013 року № 898 (у редакції наказу МВС України від 21 грудня 2018 року № 1046).

       Як визначено у п. 3 Розділу ІV вказаної Інструкції, справа розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, можливий лише у випадках, коли є підтвердження про належне повідомлення цієї особи про місце і час розгляду справи та якщо від неї або її представника (адвоката) не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, але з урахуванням строків розгляду справ, визначених у пункті 2 цього розділу.

       Тому, з метою належного повідомлення особи про місце і час розгляду справи, підтвердження/ спростування обставин справи, помічником судді Мазур О.Л., шляхом телефонного зв`язку, було з`ясовано, що ОСОБА_1 не володіє інформацією про порушення відносно нього адміністративного провадження, про дату розгляду справи також нічого не знав, обставини викладенні у протоколі заперечив та повідомив, що не мав наміру незаконно перетнути кордон України з рб, а слідував автомобілем разом із знайомими в н.п. Рудня Сарненського району, де неодноразово бував, для закупівлі картоплі у населення. Його пояснення працівники прикордонної служби фіксували на камеру. Також додав, що він взагалі не знав, що відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення по факту спроби ним незаконного перетину державного кордону. Зазначені обставини були оформлені телефонограмою (а.с.12).

       Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та з`ясувавши повно, всебічно, об`єктивно усі обставини справи, приходжу до наступного висновку.

Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

       Відповідальність за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП настає у разі перетинання або спроби перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.

       Тобто, диспозиція даної статті передбачає відповідальність за вчинення умисних дій, спрямованих на незаконне перетинання державного кордону України.

       При цьому, диспозиція статті 204-1 КУпАП має бланкетний характер, у зв`язку з чим для встановлення складу адміністративного правопорушення необхідно також керуватись положеннями Закону України "Про державний кордон України", відповідно до ч. 3 ст. 9 якого пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, автомобільних і пішохідних шляхах, в аеропортах (аеродромах), морських і річкових портах, включаючи частину їх акваторії (захищена повністю або частково огороджувальними гідротехнічними спорудами чи об`єктами природного походження), з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, на якій здійснюються прикордонний, митний контроль, інші види контролю і пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. Положення про пункти пропуску через державний кордон України затверджується Кабінетом Міністрів України.

       Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов`язковими елементами якого є: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.

       Отже, об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, полягає у перетинанні або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.

       У ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про державний кордон України" визначено, що перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.

       Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про державний кордон України", пункт пропуску через державний кордон України це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, автомобільних і пішохідних шляхах, в аеропортах (аеродромах), морських і річкових портах, включаючи частину їх акваторії (захищена повністю або частково огороджувальними гідротехнічними спорудами чи об`єктами природного походження), з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, на якій здійснюються прикордонний, митний контроль, інші види контролю і пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

       Випадки, коли дозволено перетин державного кордону України поза пунктами пропуску, визначені ч. 3 ст. 5 Закону України "Про прикордонний контроль".

       Згідно із ст. 12 Закону України "Про державний кордон України", пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в`їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон України провадиться відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Відповідно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок пропуску осіб, транспортних засобів, вантажів через державний кордон України.

       Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 22 Закону України "Про державний кордон України", п. 2 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року № 1147 (надалі - Положення), з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Так, контрольовані прикордонні райони встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби України. До контрольованого прикордонного району включаються також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних річок, озер та інших водойм України і розташовані в цих водах острови.

       У п. 11 Положення передбачено, що з метою виявлення порушень законодавства з прикордонних питань, виконання завдань, пов`язаних з боротьбою з організованою злочинністю та незаконною міграцією у межах прикордонної смуги і контрольованого прикордонного району, уповноважені особи Державної прикордонної служби та органів Національної поліції, а також члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону мають право відповідно до Законів України "Про Державну прикордонну службу України" та "Про дорожній рух" у разі потреби зупиняти та оглядати транспортні засоби.

       При цьому, згідно з п. 8 Положення, громадяни України, Громадяни України, іноземці та особи без громадянства в`їжджають у контрольований прикордонний район, перебувають, проживають або пересуваються в його межах на підставі документів, що посвідчують їх особу. У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі).

       Документами, що посвідчують особу, відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" є паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України; посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.

       Так, суд враховує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022, в Україні запроваджено загальну мобілізацію, що передбачає здійснення визначених Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходів, зокрема, обмеження виїзду чоловіків 18-60 років за кордон.

       Отже, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, тимчасово обмежено виїзд з України окремою категорією громадян, зокрема, заборонено виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років.

       Так, як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №042962 від 26 квітня 2025 року, документом, що посвідчує особу ОСОБА_1 був паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 18 листопада 2000 року Ц-Міським РВ Горлівського МУ УМВС України у Донецькій області.

       В силу положень ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно зі статтею 2 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. При цьому стаття 17 зазначеного Закону визначає, що національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

В контексті рішення ЄСПЛ "Надточій проти України" (рішення від 15.05.2008, заява №7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні "кримінальному обвинуваченню" у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого. У своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує на тому, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

       Разом з тим, відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений як Конституцією, так і Законами України.

       Конституційний Суд України в своєму рішення від 22 грудня 2010 року по справі №23-рп/2010 вказав на те, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах, в тому числі, і закріплених в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

       Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

       Тобто, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури.

       Аналогічні положення Конституції України поширюються і на осіб, які обвинувачуються у вчиненні правопорушень, передбачених КУпАП.

       Згідно вимог ст. 255 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення. Однак, достовірність доказів, які є сумнівними та відсутність доказів зібраних особою, що склала протокол про адміністративне правопорушення є неприпустимою, оскільки суперечить позиції ЄСПЛ та порушує презумпцію невинуватості особи.

       Із практики Європейського суду з прав людини вбачається, що принцип презумпції невинуватості вимагає, зокрема, щоб при виконанні своїх обов`язків судді не починали розгляду справи з упередженням щодо вчинення підсудним правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується; тягар доведення лежить на стороні обвинувачення, і будь-який сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого; сторона обвинувачення має повідомити підсудного про висунуте проти нього обвинувачення (для того, щоб він міг підготувати і представити свій захист відповідно) та надати суду докази, достатні для його засудження (п. 77 рішення у справі "Барбера, Мессеге і Хабар до проти Іспанії від 06 грудня 1988 року, п. 97 рішення у справі "Яношевич проти Швеції" від 23 липня 2002 року).

       Водночас, в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом "поза розумним сумнівом", зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі "Кобець проти України" (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі "Авшар проти Туреччини", п. 282). Стандарт доведення вини "поза розумним сумнівом" означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного "розумного сумніву" в цьому, тоді як наявність такого "розумного сумніву" у винуватості особи є підставою для його виправдання.

       Заразом, у рішенні від 21 липня 2011 року у справі "Коробов проти України", ЄСПЛ висловив свою позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних висновків - презумпції факту. Тобто таких, які не залишають місця сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення "поза розумним сумнівом".

Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

       Згідно ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

       Однак, на переконання суду, протокол про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №042962 від 26 квітня 2025 року, рапорт інспектора прикордонної служби вищої категорії ОСОБА_2 від 27 квітня 2025 року (а.с.5) та схема виявлення правопорушника на ділянці 15 прикзас " ІНФОРМАЦІЯ_3 " від 26 квітня 2025 року самі по собі не можуть бути достатніми доказами для висновку про винуватість особи, якщо обставини правопорушення не підтверджені іншими доказами.

       До того ж, у матеріалах справи міститься довідка первинного опитування громадянина України, яка, крім іншого, не підписана посадовою особою, що її склала, а саме старшим офіцером (старшим оперуповноваженим) прикордонного оперативно-розшукового відділу (з м.д. АДРЕСА_2 ) ГОРВ ІНФОРМАЦІЯ_4 майора ОСОБА_3 (а.с.7-8), яка не містить інформації, яка б вказувала на спробу незаконного перетину державного кордону, у зв`язку із чим також не може бути належним та допустимим доказом.

       Крім цього, суд звертає увагу на наявну в матеріалах справи заяву від ОСОБА_1 , яка є документом наперед віддрукованим із завчасним визнанням вини особи та згодою із обставинами справи, що є недопустимим з точки зору презумпції невинуватості.

       Слід також зауважити, що у матеріалах справи відсутній протокол особистого огляду, огляду речей та вилучення таких речей і документів (зміні речі, карти, гроші та інш.), які напряму вказували б про намір перетину державного кордону України, а отже, у ОСОБА_1 не було виявлено вказаних речей чи документів, які б могли свідчити про його намір перетину державного кордону.

       Суд наголошує, що для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність у її діях складу та події адміністративного правопорушення. При цьому, стандарт доведення вини "поза розумним сумнівом" означає, що при доведенні вини особи не повинно залишатися жодного "розумного сумніву" у цьому, тоді як наявність такого "розумного сумніву" у винуватості особи є підставою для його виправдання.

       Разом з тим, як вбачається з пояснень ОСОБА_1 , останній наміру на незаконний перетин Державного кордону України не мав, що наявними у справі матеріалами не спростовується.

       Суд зауважує, що сам факт перебування чи прямування особи в населений пункт, який розташований на межі кордону України з іншою країною не вказує на його намір або спробу перетнути кордон.

       Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було виявлено в районі н.п. Рудня, який знаходиться за 15 км від лінії державного кордону, що є значною відстанню до самого кордону та не може безумовно свідчити про намір його перетину. Вказане стверджується доданою до протоколу про адміністративне правопорушення схемою виявлення порушення на ділянці 15 прикзас "Висоцьк" від 26 квітня 2025 року (а.с.4).

       Інші докази, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, в матеріалах справи відсутні.

       Таким чином, фактично підставою для складення протоколу серії ЧЦП №042962 від 26 квітня 2025 року щодо ОСОБА_1 стали суб`єктивні висновки працівників прикордонної служби, які не підтверджені жодними належними, достатніми та допустимими доказами.

       Беручи до уваги ч. 2 ст. 251 КУпАП, згідно з якою обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, зібрати інші докази по даній справі не являється можливим.

       Згідно з ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зокрема, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

       Тобто, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події та складу адміністративного правопорушення, вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

       При цьому, протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вчинення особою адміністративного правопорушення, оскільки по своїй правовій природі є документом, в якому уповноважений суб`єкт фіксує обставини вчинення правопорушення, а рапорт інспектора прикордонної служби вищої категорії ОСОБА_4 від 27 квітня 2025 року в якому також вказується на особу, відносно якої адмінматеріали не містять відомостей, та довідка первинного опитування, яка не підписана посадовою особою, яка її склала, як єдиний доказ обставин, викладених у протоколі, оцінюється судом критично.

       Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

       Згідно ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З урахуванням викладеного, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували, що ОСОБА_1 здійснив спробу незаконного перетину державного кордону України.

Згідно роз`яснень, які містяться в ч. 2 п. 19 Постанови Пленуму ВС України №9 від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, по справам "Кобець проти України" від 14 лютого 2008 року, "Берктай проти Туреччини" від 08 лютого 2001 року, "Леванте проти Латвії" від 07 листопада 2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Отже, як вбачається з наведеного вище, факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, належними та допустимими доказами "поза розумним сумнівом" не доведений, що в силу принципу презумпції невинуватості трактується судом на його користь.

       За таких обставин, враховуючи, що провадження у справі про адміністративне правопорушення здійснюється судом лише в межах фактичних обставин викладених у протоколі про адміністративне правопорушення та на підставі наданих доказів, а вихід за вказані межі є недопустимим, суд приходить до висновку, що зібрані по даній справі докази не підтверджують обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення.

       Положеннями п. 1 ст. 247 КУпАП визначено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

       Відповідно до ч. 2 ст. 284 КУпАП при наявності обставин, передбачених ст. 247 цього Кодексу, виноситься постанова про закриття справи.

       Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги відсутність належних та допустимих доказів вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, зважаючи на презумпцію невинуватості, вважаю, що в діях ОСОБА_1 недоведеним є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, а тому провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо нього слід закрити.

       Керуючись ст.ст. 247, 280, 283, 284 КУпАП, суд,

п о с т а н о в и в:

Провадження в справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

       Суддя Дубровицького

       районного суду                                                Тарасюк А.М.