Дата документу Справа № 10-803/11
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
у справі ОСОБА_1
м. Запоріжжя
20 жовтня 2011 року № 10-803/2011 р.
Апеляційний суд Запорізької області у складі суддів
Шпоньки В.П. - головуючого і доповідача,
Гриценка С.І., Абрамова В.І.,
за участю прокурора Гірного В.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 вересня 2011 року про відмову у зміні міри запобіжного заходу з підписки про невиїзд і обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту ОСОБА_1
Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали справи апеляційний суд установив:
постановою суду, щодо ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1 і там же проживаючого по АДРЕСА_1, з середньою освітою, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчинені 27 листопада 2008 року за попередньою змовою групою осіб крадіжки чужого майна потерпілого ОСОБА_5 на суму 3160 гривен, поєднаної з проникненням у приміщення, тобто злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України,
відмовлено у зміні міри запобіжного заходу з підписки про невиїзд і обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Обґрунтовуючи судове рішення суд першої інстанції послався на таке:
невиконання постанови суду від 6 травня 2011 року, якою суддя надав дозвіл на затримання обвинуваченого, який знаходиться у розшуку і доставку його в суд під вартою;
ненадання суду даних про знаходження обвинуваченого в міжнародному розшуку.
В апеляції прокурора стверджується про наявність в матеріалах провадження даних про знаходження обвинуваченого в міжнародному розшуку, зокрема, даними довідки про судимості. Тому, за твердженнями прокурора суд мав право розглянути подання слідчого у відсутності обвинуваченого, який «вчинив»тяжкий злочин і ухиляється від слідства.
У судовому засіданні апеляційної інстанції прокурор підтримав доводи апеляції і просив її задовольнити з урахуванням вимог ч.6 ст.1652 КПК України. З наданої ним суду «постанови про оголошення міжнародного розшуку ОСОБА_1», вбачається, що цю постанову складено шляхом заповнення відповідних строк бланку «о/у»старшим лейтенантом ОСОБА_6 8 червня 2011 року і завірено підписом без зазначення органу в якому він працює.
У постанові-бланку відсутні дані про:
дату погодження її з начальником Мелітопольського РВ ГУМВС України;
перевірку її начальником УІТ ГУМВС України в Запорізькій області;
затвердження начальником УКР ГУМВС України в Запорізькій області.
За результатами перевірки судового рішення апеляційний суд вбачає підстави до задоволення апеляції прокурора і скасування судового рішення виходячи з такого.
В матеріалах кримінального провадження, зокрема, у довідці №248-28092011/23024 системи «Рубін»(ОСК УМВД Украины в Запорожской области) є запис: «Межгос. розыск».
Ці данні суд першої інстанції не дослідив і не оцінив. Суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень ст.382 КПК України за якими він не може проводити судове слідство при перевірці постанови судді, винесеної в порядку, передбаченому ст.1652 КПК України, також не може дати оцінки зазначеним даним.
За таких обставин, судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а матеріали кримінального провадження направленню на новий судовий розгляд.
При судовому розгляді подання слідчого (органу дізнання, прокурора) про обрання підозрюваному (обвинуваченому) міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту особи оголошеної в міжнародний розшук з метою екстрадиції такої особи в Україну за її відсутності суду необхідно враховувати таке.
Право на свободу й особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини. Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Виходячи з положення ст. 9 Конституції України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, суд не може застосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір. У той же час міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.
Згідно з Європейською Конвенцією про видачу правопорушників, на бувшої чинності в Україні 9 червня 1998 року:
договірні Сторони зобов'язуються видавати одна одній, з урахуванням положень та умов, викладених в цій Конвенції, всіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої Сторони за вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під вартою (ст.1);
видача правопорушників здійснюється у зв'язку із правопорушеннями, які караються за законами запитуючої Сторони та запитуваної Сторони позбавленням волі або згідно з постановою про утримання під вартою на максимальний термін не менше одного року чи більш суворим покаранням. Якщо особа визнається винною і вирок про ув'язнення або постанова про утримання під вартою проголошується на території запитуючої Сторони, термін призначеного покарання має складати не менше чотирьох місяців (п.1 ст.2);
якщо Договірна Сторона звертається до іншої Договірної Сторони із запитом про видачу особи для цілей виконання вироку або постанови про утримання під вартою відповідно до рішення, проголошеного щодо цієї особи у її відсутність, запитувана Сторона може відмовити у видачі для таких цілей, якщо, на її думку, під час провадження у справі, в результаті якого було проголошене судове рішення, не були забезпечені мінімальні права на захист, які визнаються за кожною особою, що звинувачується у вчиненні кримінального правопорушення. Однак видача правопорушника здійснюється, якщо запитуюча Сторона надає гарантії, які вважаються достатніми для забезпечення відповідній особі права на повторний судовий розгляд, який гарантує права на захист (п.1 ст.11).
Згідно з «Конвенцией о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам», яку підписано 22 січня 1993 року і яка набрала законної сили в Україні 14 квітня 1995 року:
«1. Договаривающиеся Стороны обязуются в соответствии с условиями, предусмотренными настоящей Конвенцией, по требованию выдавать друг другу лиц, находящихся на их территории, для привлечения к уголовной ответственности или для приведения приговора в исполнение.
2. Выдача для привлечения к уголовной ответственности производится за такие деяния, которые по законам запрашивающей и запрашиваемой Договаривающихся Сторон являются наказуемыми и за совершение которых предусматривается наказание в виде лишения свободы на срок не менее одного года или более тяжкое наказание.
3. Выдача для приведения приговора в исполнение производится за такие деяния, которые в соответствии с законодательством запрашивающей и запрашиваемой Договаривающихся Сторон являются наказуемыми и за совершение которых лицо, выдача которого требуется, было приговорено к лишению свободы на срок не менее шести месяцев или к более тяжкому наказанию (Статья 56 Обязанность выдачи)»;
«По получении требования запрашиваемая Договаривающаяся Сторона немедленно принимает меры к взятию под стражу лица, выдача которого требуется, за исключением тех случаев, когда выдача не может быть призведена (Статья 60 Взятие под стражу для выдачи)».
«1. Лицо, выдача которого требуется, по ходатайству может быть взято под стражу и до получения требования о выдаче. В ходатайстве должны содержаться ссылка на постановление о взятии под стражу или на приговор, вступивший в законную силу, и указание на то, что требование о выдаче будет представлено дополнительно. Ходатайство о взятии под стражу до получения требования о выдаче может быть передано по почте, телеграфу, телексу или телефаксу.
2. Лицо может быть задержано и без ходатайства, предусмотренного в пункте 1 настоящей статьи, если имеются предусмотренные законодательством основания подозревать, что оно совершило на территории другой Договаривающейся Стороны преступление, влекущее выдачу.
3. О взятии под стражу или задержании до получения требования о выдаче необходимо немедленно уведомить другую Договаривающуюся Сторону (Статья 61 Взятие под стражу или задержание до получения требования о выдаче)».
Конвенція про захист прав і основних свобод людини, яка набула чинності в Україні 11 вересня 1997 року, не передбачає захисту права, як такого, не бути підданим екстрадиції, але за умови дотримання пункту 1 (f) статті 5, який передбачає "законне затримання особи, щодо якої вживаються заходи з метою... екстрадиції".
Законність затримання особи, щодо якої вживаються заходи з метою екстрадиції в Україну може оцінюватися лише з урахуванням дотримання принципу законності, як однієї з основних засад судочинства (п.1 ч.2 ст.129 Конституції України) та дотримання вимог ч.2 ст.3 КПК України при провадженні в кримінальній справі згідно з якою застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.
Виходячи з цієї вимоги кримінально-процесуального закону та положень дев’ятого розділу кодексу, яким врегульоване міжнародне співробітництво у кримінальних справах при розгляді подань органів слідства про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту особи оголошеної в міжнародний розшук за її відсутності в порядку, передбаченому ч.6 ст.1652 КПК України, судам необхідно перевіряти:
наявність складеної мотивованої постанови слідчого (прокурора) про оголошення особи в міжнародний розшук із зазначенням в ній місця і часу її складання, посади особи, що виносить постанову, її прізвища, справи, в якій провадиться слідство, і обгрунтування прийнятого рішення, а також стаття КПК України, на підставі якої прийнято рішення (ст.130);
наявність копії клопотання відповідних державних органів України про взяття особи під варту;
докази отримання повідомлення про затримання особи за кордоном на підставі постанови судді (суду) про надання дозволу на затримання особи, яка перебуває на волі на її затримання і доставку в суд під вартою, винесеної в порядку, передбаченому ч.4 ст.1652 КПК України або про затримання особи за клопотанням відповідного державного органу України;
підтвердження того, що у разі прийняття судом рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту за відсутності особи в порядку, передбаченому ч.6 ст.1652 КПК України, така особа, не пізніш як через сорок вісім годин з часу доставки до місця провадження у справі, буде доставлена до суду і за її участю суд розгляне питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну.
На підставі викладеного та керуючись статями 165-165-2, 362, 365, 366, 382, 453 КПК України, апеляційний суд Запорізької області ухвалив:
апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 вересня 2011 року про відмову у зміні міри запобіжного заходу з підписки про невиїзд і обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту ОСОБА_1, - задовольнити, це судове рішення скасувати і матеріали кримінального провадження направити на новий судовий розгляд в той же місцевий суд у іншому складі суду.
судді
Шпонька В.П. Гриценко С.І. Абрамов В.І.