Справа №2-1477 Головуючий у суді у 1 інстанції - Сінгур
Номер провадження 22-ц/1890/243/12 Суддя-доповідач - Маслов
Категорія - 27
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2012 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Маслова В. О.,
суддів - Білецького О. М., Криворотенка В. І.,
з участю секретаря судового засідання – Назарової О.М.,,
розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду у м. Суми апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 26 грудня 2011 року,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
в с т а н о в и л а:
14 червня 2011 року ОСОБА_2 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом. Зазначав, що ОСОБА_1 одержав від нього 20 січня 1995 року 11500 доларів США, 07 березня 1995 року - 6700 доларів США, 24 липня 1995 року – 14040 доларів США, а всього грошових коштів на суму 32240 доларів США. При цьому відповідачем було написано розписку від 20 березня 1997 року, відповідно до якої він зобов’язувався повернути вказані кошти по першій вимозі позивача. Однак, на вимогу ОСОБА_2 відповідач суми боргу не повернув. Посилаючись на те, що до даного часу гроші не повернуті, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь 257 275 грн. 20 коп. – еквівалент 32240 доларам США, а уточнивши свої вимоги в судовому засіданні просив суд стягнути з відповідача 32240 доларів США.
Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 26 грудня 2011 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Постановлено рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 32 240 грн. доларів США.
Вирішено питання щодо судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповноту встановлення обставин справи, неправильне дослідження та оцінку доказів, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апелянт зазначає, що у місцевого суду не було жодних доказових підстав робити висновок про укладення договору позики та отримання в борг саме доларів США. Всі вимоги заявлені від різних кредиторів, яких представляв позивач ОСОБА_2, і за різними договорами були погашені апелянтом та підприємством «ІНТВУС-Ш» ще на протязі 90-х років минулого сторіччя.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3, які підтримали доводи апеляційної скарги, пояснення ОСОБА_2, який вважав рішення місцевого суду правильним, розглянувши матеріали справи в межах заявленого позову і доводів апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду – зміні на підставі п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України виходячи з наступного.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що 20 січня , 07 березня та 24 липня 1995 року між сторонами укладені договори позики, які були підтверджені розпискою відповідача від 20 березня 1997 року, згідно з якими відповідач взяв у позивача позики на 32 240 доларів США і на вимогу позивача ці позики не повернув. А тому суд вважав за необхідне стягнути борг саме в доларах США.
Колегія суддів знаходить, що висновки місцевого суду в частині запозичення іноземної валюти у вигляді доларів США не відповідають обставинам справи. В матеріалах справи є достатньо доказів, які свідчать що предметом вказаних трьох позик була національна грошова одиниця України. В першу чергу це видно з розписки, складеної і підписаної відповідачем, від 20 березня 1997 року, ксерокопія якої є на а.с. 5. Цей документ охоплює шість угод, а позов заявлений відносно перших трьох, які мають наступний зміст: «Мною ОСОБА_1, взято в займы для ООО «ИНТВУС-Ш» у ОСОБА_5 деньги (наличные и безналичные) по следующим датам:
1. Получено 20.01.95 г., а на 20.03.1995 г. составляет 21.00 тыс.грн., что соответствует 11,5 тыс. $ (курс 1,83 грн. за 1 $ на 20.03.1997 г.)
2. Получено 7.03.97 г., а на 7.03.97 г. составляет 12.26 тис. грн., что соответствует 6,7 тыс. $ (курс 1,83).
3. Получено 24.07.95 г., а на 24.03.97 г. составляет 25.69 тыс.грн., что соответствует 14.04 тыс. $ (курс 1,83). . .
Обязуюсь деньги возвратить по первому требованию в согласованные строки. Подпись. 20.03.97 г.».
У всих трьох договорах позичальником вживаються слова «что соответствует» такій-то сумі доларів США. У колегії суддів не виникає сумніву, що в позику бралися національні грошові одиниці, оскільки при запозиченні доларів США не вживалися би слова, що долари відповідають доларам.
Отже, заперечення відповідача про те, що він не позичав у позивача долари США за вказаними 3-ма договорами, колегія суддів знаходить обґрунтованими.
Тому, повертати відповідач повинен борг у національній грошовій одиниці, а саме 21000 грн. за першим договором, 12260 грн. за другим договором і 25690 грн. за третім договором, а всього 58950 грн. Саме в цій частині позов підлягає задоволенню. Судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеному позову у відповідності зі ст. 88 ЦПК України.
В іншій частині в позові треба відмовити за його необґрунтованістю, оскільки в справі немає безспірних доказів про запозичення відповідачем у позивача доларів США за вказаними трьома договорами.
Сама по собі вказівка у розписці від 20 березня 1997 року про еквівалент запозичених сум по курсу долара США зовсім не означає, що позика бралася або що борг повинен повертатися в доларах або по нинішньому курсу гривні до долара США. Немає такої домовленості між сторонами і такої умови немає в такому письмовому доказі як розписка, копія якої є на а.с. 5.
Посилання відповідача на інші розписки, ксерокопії яких він долучив до апеляційної скарги, не впливають на прийняте апеляційним судом рішення, оскільки зміст цих копій по датам, по сумам позичених грошей не співпадає з трьома першими договорами, які підтверджені розпискою від 20 березня 1997 року.
Таке рішення апеляційного суду ґрунтується на ст. ст. 4-6, 41,42, 44, 151, 153, 154, 161, 162, 374, 375, 376 ЦК Української РСР, 1963 року, який діяв на час запозичення грошей, ст. ст. 509, 526, 530, 612, 626, 1046, 1047, 1049, 1051 ЦК України 2003 року, оскільки час повернення запозичених грошей настав під час дії цього Кодексу. Строк позовної давності в даному спорі не пропущений, оскільки сторони домовилися повернути запозичені гроші «на першу вимогу в узгоджені строки». Як зазначив позивач, його вимога про повернення грошей за трьома договорами вручена поштою відповідачу 20 січня 2011 року. У цій вимозі позивач просив відповідача повернути борг протягом 30 днів з часу пред’явлення даної вимоги. Про це свідчить текст вимоги на а.с. 6 та розписка відповідача в отриманні цієї вимоги на а.с. 8.
Колегія суддів вважає необґрунтованими на законі доводи апеляційної скарги про те, що договори позики не укладалися, а вказаної розписки недостатньо для стягнення зазначених у ній сум. Дійсно, належним чином оформлених окремих письмових договорів позики сторони по вказаним трьом договорам позики не оформили і суду не надали. Однак, позивач надав суду розписку від 20 березня 1997 року у якій, на думку суду, з достатньою повнотою виписані права і обов’язки сторін за першими трьома договорами позики. Розписка зберігалася у позивача, а тому доводи відповідача про погашення ним боргів за цими трьома договорами колегія суддів знаходить такими, що не підтверджені належними доказами. Знаходження розписки від 20 березня 1997 року на руках у позивача свідчить про неповернення запозичених грошей відповідачем. Згадка в розписці від 20 березня 1997 року про відсотки (без визначення їх розміру) не впливає на суть даного рішення, оскільки суми, які отримані відповідачем за першими трьома договорами позики, зазначені конкретно без згадки про відсотки. Саме ці суми і підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Саму згадку про проценти у розписці від 20 березня 1997 року (без зазначення їх розміру) колегія суддів розцінює як відсутність будь-яких процентів за оспорюваними першими трьома договорами позики. Тому доводи відповідача про зменшення суми запозичених коштів на суму міфічних відсотків колегія суддів знаходить необґрунтованими. Окрім іншого, колегія суддів враховує і те, що ЦК УРСР 1963 року не передбачав право на отримання відсотків за договорами позики.
Позов ОСОБА_2 задоволено на 1/4 частину від заявленого. Тому, у відповідності зі ст. 88 ЦПК України йому повинні бути повернуті відповідачем у цій частині судові витрати, які він поніс при подачі позову (квитанції на а.с. 1, 2). У свою чергу позивач повинен відшкодувати відповідачу 3/4 частини понесених ним судових витрат при подачі апеляційної скарги (квитанція на а.с. 71).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 88, 303, 307, п. 3 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 26 грудня 2011 року в даній справі змінити.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 58 950 грн. (п’ятдесят вісім тисяч дев’ятсот п’ятдесят) грн. за договорами позики та повернення судових витрат у сумі 455 (чотириста п’ятдесят п’ять) грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 964 (дев’ятсот шістдесят чотири) грн. повернення судових витрат.
В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий -
Судді -