Справа № 11-694/11 03.11.2011 03.11.2011 03.01.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-694/11р. Головуючий у 1-й інстанції: Дірко І.І.
Категорія: ч.2 ст.186 Доповідач апеляційної інстанції: Семенчук О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2011 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого судді: Олещук Т.Л.
суддів: Значок І.С., Семенчука О.В.
за участю:
прокурора Іванова О.А.
засудженого ОСОБА_2
захисника ОСОБА_3
потерпілої ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_3 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 серпня 2011 року, яким
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Миколаєва, громадянина України, раніше судимого:
- 27.01.1994 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ч.2 ст.141 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ст.46-1 КК України відстрочено виконання вироку на 2 роки;
- 26.06.1995 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ч.2 ст.141 КК України до 3 років і 6 місяців позбавлення волі, звільненого 24.08.1998 року за відбуттям покарання;
- 15.04.1999 року Центральним районним судом м. Миколаєва за ч.3 ст.101 КК України до 8 років позбавлення волі, звільненого 10.03.2006 року на підставі постанови Миколаївського районного суду Миколаївської області від 02.03.2006 року на не відбутий строк покарання 9 місяців 9 днів із застосуванням ст. 81 КК України;
- засуджено за ч.2 ст.186 КК України до 6 років позбавлення волі.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 1800 гривень.
Згідно вироку суду, ОСОБА_2 15.07.2010 року близько 9 години 25 хвилин, знаходячись біля будинку АДРЕСА_1, підійшовши ззаду до потерпілої ОСОБА_4 із застосуванням насильства, що не є небезпечним для здоров'я, зірвав з вух останньої золоті сережки вартістю 1800 грн. З викраденим майном, використавши велосипед, з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим спричинив потерпілій матеріальну шкоду на зазначену суму.
Крім того, 11.09.2010 року близько 18 години 30 хвилин ОСОБА_2, перебуваючи між 2-м і 3-м поверхом під’їзду АДРЕСА_2, наздогнав потерпілу ОСОБА_5, яка підіймалась сходами і, з застосуванням насильства, що не є небезпечним для здоров'я, зірвав з вух останньої золоті сережки вартістю 1000 гривень, чим спричинив потерпілій матеріальну шкоду на зазначену суму. З місця вчинення злочину ОСОБА_2 втік на велосипеді.
В апеляції засуджений ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати та виправдати його, у зв’язку з безпідставністю прийнятого рішення судом першої інстанції, оскільки злочинів за які його засуджено, не вчиняв. Зазначає про застосування до нього недозволених методів ведення слідства, у зв’язку з чим він був змушений писати явки з повинною про те, чого не вчиняв. Звертає увагу на наявність в матеріалах справи сфальсифікованих документів, на яких його підпис відсутній, а також на те що потерпілі його не впізнали як злочинця.
Також вказує на порушення судом кримінально-процесуального закону, оскільки його не було ознайомлено з матеріалами справи та протоколом судового засідання.
В апеляції захисник ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_2 просить вирок скасувати, а провадження у кримінальній справі закрити за відсутністю доказів його вини. Посилається на те, що процедура проведення впізнання ОСОБА_2 проводилася з порушенням закону. Зазначає, що свідчення потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є не переконливими та не можуть свідчити про його винуватість у скоєнні даного злочину.
Вказує, що як під час досудового слідства так і під час судового розгляду справи, не було здобуто доказів підтверджуючих вину засудженого в скоєнні зазначених злочинів, а тому вважає, що порушені вимоги ст. 22 КПК України. Також зазначає про застосування до засудженого недозволених методів ведення слідства.
Заслухавши доповідь судді; пояснення засудженого ОСОБА_2 та захисника, які просили вирок скасувати, а провадження у кримінальній справі за його обвинуваченням закрити; пояснення потерпілої ОСОБА_4 та думку прокурора, які вважають, що апеляції задоволенню не підлягають, оскільки вирок є законним та обґрунтованим; вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Оцінивши перевірені докази, суд обґрунтовано прийшов до висновку про доведеність вини засудженого ОСОБА_2 в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.
Вина засудженого у вчиненні ним даного злочину підтверджується дослідженими судом доказами.
Так, потерпіла ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що 15.07.2010 року близько 9 години 20 хвилин вона прямувала в поліклініку та на виході зі свого двору звернула увагу на чоловіка, повз якого пройшла. Відійшовши від нього декілька метрів, він її наздогнав, схопив за мочки вух, зірвав золоті сережки і почав тікати в протилежний бік. Вона намагалася його наздогнати, але він забіг за ріг будинку, добіг до школи, де сів на велосипед і поїхав. Також вона зазначила, що цього чоловіка вона розгледіла добре та потім при проведенні впізнання у Центрального РВ ММУ вона його впізнала та вказала на нього як на особу, яка її пограбувала.
Потерпіла ОСОБА_5 також при розгляді справи в суді пояснила, що 11.09.2010 р. близько 18 годині 30 хвилин, вона підіймалась додому по сходах і почула, що хтось позаду біжить за нею, а тому зупинилася, щоб його пропустити, але побачила незнайомого чоловіка, який також зупинився. Після цього вона продовжила підніматися по сходах, але між 2-м і 3-м поверхами цей чоловік її наздогнав, зірвав з вух сережки і втік. Вона намагалась його наздогнати, але вибігши на вулицю його вже не побачила. Сусідки, які були під під’їздом сказали, що хлопець, який вибіг, сів на велосипед та поїхав.
ОСОБА_5, крім того показала, що чоловіка який її пограбував, вона добре запам'ятала і коли через кілька днів побачила його на зупинці громадського транспорту викликала міліцію, однак коли вони приїхали, то знайти його не змогли.
Дані покази потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 узгоджуються з іншими доказами, дослідженими в суді, а саме:
- протоколом пред’явлення осіб для впізнання від 30.11.2010 року, згідно якого потерпіла ОСОБА_4 впізнала ОСОБА_2 як особу, яка 15.07.2010 року зірвала з її вух сережки (а.с. 23);
- протоколом пред’явлення осіб для впізнання від 10.12.2010 року, згідно якого потерпіла ОСОБА_5 впізнала ОСОБА_2 як особу, яка 11.09.2010 року зірвала з її вух сережки в під’їзді дому (а.с. 160);
- протоколом особистого обшуку затриманого ОСОБА_2, згідно якого при затримані у нього було вилучено велосипед (а.с.224).
Таким чином, суд повно та об’єктивно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам і дії засудженого ОСОБА_2 вірно кваліфікував за ч.2 ст.186 КК України.
Доводи апелянтів про те, що було порушено процедуру проведення впізнання засудженого потерпілими ОСОБА_4 та ОСОБА_5, є необґрунтованими, оскільки зазначені слідчі дії проводилися відповідно до вимог закону і порушень при їх проведенні допущено не було.
Що стосується посилання апелянтів на те, що свідчення потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в підтвердження вчинення злочинів саме засудженим ОСОБА_2 не можуть бути взяті до уваги, оскільки є не переконливими, а інші докази його винуватості в справі відсутні, то вони є безпідставними.
Потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на досудовому слідстві і судовому засіданні давали послідовні пояснення з приводу їх пограбування ОСОБА_2 та під час проведення впізнання, яке проводилося в Центральному РВ ММУ УМВС в Миколаївській області впізнали його, як особу яка їх пограбувала при вказаних ними обставинах.
Більш того, в судовому засіданні потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 також впізнали засудженого ОСОБА_2 та безпосередньо вказали на нього, як на особу, яка їх пограбувала, зазначивши при цьому, що добре його роздивилися при вищевказаних подіях та в них немає сумнівів, що саме він вчинив злочин щодо них.
З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що наведених доказів було достатньо для визнання ОСОБА_2 винним у скоєні зазначеного злочину, а тому суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо доведеності вини засудженого у вчиненні ним злочину, передбаченого ст.186 ч. 2 КК України.
Не знайшли свого підтвердження і доводи апелянтів про застосування до засудженого ОСОБА_2 недозволених методів ведення слідства.
Заяви ОСОБА_2 та його матері ОСОБА_6 з цього приводу перевірялися прокуратурами Центрального району та Заводського району м. Миколаєва і вказані ними факти не знайшли свого підтвердження, у зв’язку з чим, за результатами перевірки були винесені відповідні постанови від 17.12.2010 року та 25.03.2011 року про відмову в порушені кримінальних справ щодо працівників Центрального і Заводського РВ ММУ УМВС в Миколаївської області.
Зазначення в апеляції засудженим про не ознайомлення його з матеріалами справи та протоколом судового засідання, спростовується наявною в матеріалах справи розпискою ОСОБА_2 від 01.09.2011 року про ознайомлення його з зазначеними документами в повному обсязі (а.с. 340).
Як вбачається з матеріалів справи в ході досудового слідства, а також в суді першої інстанції не було допущено суттєвих порушень вимог матеріального та процесуального права.
Що стосується покарання, то воно призначено засудженому ОСОБА_2 у відповідності до вимог ст.ст. 65-67 КК України з урахуванням ступеню тяжкості вчинених ними злочинів та даними про його особу. Призначаючи покарання, судом обґрунтовано врахована обтяжуюча покарання обставина – вчинення злочину стосовно осіб похилого віку.
Таким чином, з огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що підстав для скасування вироку, як того просять апелянти, не має.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляції засудженого ОСОБА_2 та його захисника залишити без задоволення, а вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 серпня 2011 року у відношенні ОСОБА_2 - без зміни.
Головуючий
Судді