Справа № 11-559/11  08.09.2011 08.09.2011   03.01.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 11-559/11р.                  Головуючий у 1-й інстанції: Дробинський О.Е.

          Категорія: ч.2 ст.410 КК                    Доповідач апеляційної інстанції: Семенчук О.В.

                                             УХВАЛА     

               ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

08 вересня 2011 року                                                                    м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

                апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого судді:                     Ржепецького О.П.,

суддів:                    Куценко О.В., Семенчука О.В.                

за участю:

прокурора                    Махмутова О.А.

засудженого                                        ОСОБА_2

представника цивільного

позивача                                       ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 червня 2011 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Вознесенськ Миколаївської області, громадянин України,  одружений, має на утриманні дитину 2006 року народження, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, фактично проживає: АДРЕСА_2, раніше не судимий,

          засуджений  за ч.2 ст.410 КК України до 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_2 звільнений від відбуття   покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки.

На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_2 покладено обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти орган кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтися для реєстрації в орган кримінально-виконавчої інспекції.

Постановлено стягнути з  ОСОБА_2 на користь військової частини А 2920 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди – 12 710 грн. 66 коп.

Постановлено стягнути судові витрати з ОСОБА_2 на користь Миколаївського відділення Одеського НДІСЕ – 3525 грн. 60 коп. за проведення судових експертиз.

Згідно вироку суду, майор ОСОБА_2 будучи начальником електромеханічного цеху військової частини А 2920, виконуючи покладені на нього організаційно-розпорядчі обов'язки по практичному виконанню завдань і функцій держави, тобто будучи військовою службовою особою, відповідав  за стан, збереження, організацію та ведення обліку матеріальних засобів в зазначеному цеху, за відданні накази їх наслідки та відповідність законодавству.

Проходячи службу на вказаній посаді  ОСОБА_2, діючи всупереч інтересам служби, маючи, у зв’язку із займаною посадою безперешкодний доступ до приміщення електромеханічного цеху в/ч А2920, зловживаючи  своїм службовим становищем та діючи умисно із корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення та діючи в інтересах громадянина ОСОБА_4, погодився з пропозицією останнього за грошову винагороду в розмірі 1000 грн., здійснити обмін двигунів марки «ЯМЗ-236», тобто передати  громадянину ОСОБА_4 новий двигун марки «ЯМЗ-236», належний військовій частині в обмін на двигун аналогічної марки, наданий ОСОБА_4 до військової частини для ремонту згідно умов укладеного договору.

Реалізуючі задумане, ОСОБА_2  08 грудня 2007 року в період часу з 12 до 13 години вчинив викрадення військового майна -  одного двигуна марки «ЯМЗ- 236» заводський номер НОМЕР_1, 1-ої категорії  вартістю 26 070 грн. 06 коп., який передав ОСОБА_4, а той  вивіз його з території військової частини А2920.

Зазначеними діями ОСОБА_2 державі в особі військової частини А2920 спричинено матеріальні збитки на суму 26070 грн. 06 коп.

Продовжуючи свою злочину діяльність, ОСОБА_2 29 січня 2008 року та 08 травня 2008 року, в такий же спосіб, аналогічним чином, знову вчинив викрадення військового майна із зловживанням службовим становищем, а саме: двох двигунів марки «КамАЗ-740» заводські номери НОМЕР_2 і НОМЕР_3, загальною вартістю 82571 грн. 90 коп., чим спричинив матеріальні збитки на зазначену суму.

В результаті зазначених дій ОСОБА_2 державі  в особі військовій частині А 2920 спричинено матеріальні збитки на загальну суму 108641 гривень 96 копійок .

В апеляції засуджений ОСОБА_2, не оспорюючи висновки суду щодо кваліфікації дій та доведеності його вини, просить вирок змінити, пом’якшити призначене покарання,  застосувавши до нього ст. 69 КК України, зменшити строк  покарання до 3-х років і на підставі ст. 75 КК України призначити іспитовий строк в 1 рік.  Посилається на те що судом не в повному обсязі враховані пом’якшуючи обставини, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування ним завданого збитку, його позитивні характеристики, знаходження у нього на утриманні малолітньої дитини і те, що він раніше не судимий.

Не застосування судом ст.69 КК України, на його думку, потягнуло невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості скоєного ним злочину та   даним про його особу.

В запереченнях на апеляцію  прокурор  просить вирок суду залишити без змін та вказує, що підстав для застосування ст. 69 КК України у відношенні ОСОБА_2 не має.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_2, який підтримав доводи апеляції, думку прокурора про залишення вироку без зміни, а апеляції без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає частковому  задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність вини засудженого ОСОБА_2 в скоєнні вказаного у вироку злочину, передбаченого ч.2 ст.410 КК України, за обставин встановлених судом - відповідають фактичним обставинам справи, підтверджені дослідженими в судовому засіданні доказами, є правильними та в апеляції не оспорюються.

Призначаючи покарання  ОСОБА_2 суд діяв у відповідності до вимог ст.ст. 65-67 КК України.

При цьому суд, врахував всі обставини вчиненого ним злочину,  ступень його тяжкості, данні про особу ОСОБА_2, умови його життя, соціальне та матеріальне становище, його стать та вік, характеризуючи данні, те що він не судимий і раніше до адміністративної відповідальності не притягувався.  Також судом  враховано і обставини, що пом’якшують покарання, а саме: щире каяття та активне сприяння розкриттю скоєного злочину, часткове добровільне відшкодування завданого збитку та часткове усунення завданої шкоди.

Саме на підставі вище вказаного, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про необхідність призначення ОСОБА_2  мінімального покарання, передбаченого санкцією ст. 410 ч.2 КК України із застосуванням ст.ст. 75,76 КК України.

Проте, звільняючи ОСОБА_2 від відбування покарання та покладаючи на нього обов’язки, відповідно до ст.76 КК України, суд першої інстанції  не в повній мірі врахував дані про його особу, які свідчать про те, що він не потребує постійного контролю зі сторони правоохоронних органів.

Необхідність застосування обов’язку періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію, передбаченого  п.4 ч.1 ст. 76 КК України судом у вироку не мотивовано, а тому ця  вказівка суду підлягає виключенню із резолютивної частини вироку.

Що стосується вимог апелянта про призначення йому  більш м’якого покарання, з застосуванням ст.69 КК України, то колегія суддів вважає, що вони є безпідставними і не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,

                     У Х В А Л И Л А :

Апеляцію ОСОБА_2 задовольнити частково.

З резолютивної частини вироку Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 червня 2011 року виключити вказівку суду про покладання обов’язку на  ОСОБА_2, передбаченого п.4 ч.1 ст. 76 КК України, періодично з’являтися для реєстрації в орган кримінально-виконавчої інспекції.

В решті вказаний вирок, у відношенні ОСОБА_2,  залишити без зміни.

Головуючий

Судді