Справа № 2-3791

2011  року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

21 листопада 2011  року      Солом`янський районний суд м. Києва

в складі : головуючого –судді:    Лазаренко В.В.

            при секретарі:               Подобєд О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я особа Публічне Акціонерне товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії», про встановлення факту, що має юридичне значення,  та поділ  спільно нажитого майна, -   

В С Т А Н О В И В :

Позивач  звернулася до суду з позовом в якому просить   визнати, що  сторони на період з  квітня 2003 року по  08 травня  2008 року  перебували у фактичних шлюбних відносинах, факт ведення спільного бюджету, несення витрат на утримання дитини, житла, розділити між сторонами спільно нажите майно: квартиру  АДРЕСА_1 та  гроші  на депозиті ПАТ «Сбербанк Росії»у розмірі  5 000 000 грн., визнати за позивачкою право власності  на ?  частину спільно нажитого майна, зазначеного вище.

19.09.2011 року  представником позивачки була подана заява в якій позивач уточнила свої позовні вимоги і просила суд  визнати, що  сторони  з  квітня 2003 року по  08 травня  2008 року  фактично проживали однією  сім`єю, перебували у фактичних шлюбних відносинах, факт ведення спільного бюджету, несення витрат на утримання дитини, житла, та розділити між сторонами спільно нажите майно - квартиру  АДРЕСА_1, визнавши за позивачем право власності на 2/3 частини спірної квартири.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що сторони, починаючи з квітня 2003 року до  08.05.2008 року,  перебували у фактичних шлюбних відносинах, проживали спільно як чоловік і дружина, вели спільне господарство,  спільно набували майно,  спільно вели загальний сімейний бюджет, несли витрати на утримання спільної дитини, витрати на комунальні послуги  та по ремонту житла.

В період фактичних шлюбних відносин у сторін  ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася спільна дитина -  син ОСОБА_3.

Також в період спільного проживання сторін, за рахунок спільно нажитих  коштів  15 грудня 2006 року сторони придбали  квартиру  АДРЕСА_1. Проте, договір купівлі-продажу спірної квартири оформили лише на відповідача.

Позивач посилається на те, що після покупки спірної квартири  сторони разом з їх малолітньою дитиною стали проживати за спірною адресою, вели спільне господарство, підтримували шлюбні відносини.

08.05.2008 року ОСОБА_2 без будь-яких  причин  покинув своє постійне місце проживання  в спірній квартирі і  пішов з квартири.

Позивачка зазначає, що після  08.05.2008  року вона з дитиною залишилися проживати в спірній квартирі, де проживають і на даний час, несе витрати по оплаті квартплати та комунальних послуг, телекомунікаційні послуги.

Враховуючи, що  спірна квартира була придбана за спільні кошти сторін в період  проживання сторін однією сім`єю, позивач   просить  визнати за нею право на частину спірної квартири.

При розподілі спірної квартири позивач просить відступити від рівності часток  сторін і визнати за позивачем право власності на 2/3 частини спільного майна, посилаючись на норми  ч. 2, ч. 3 ст. 70 СК України.  

У судовому засіданні  представник  позивача підтримав позовні вимоги  ОСОБА_1 і просив їх  задовольнити.

Представник  відповідача  ОСОБА_2 позовні вимоги  ОСОБА_1  не визнав, проте не оспорював факти зазначені нею в позовній заяві. Проси в задоволенні  позову  відмовити.

Представник третьої особи - ПАТ «Сбербанк Россії» у судовому засіданні  заперечував проти задоволення позову ОСОБА_1 і просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на  безпідставність та недоведеність її позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення  представників  сторін та третьої особи, показання свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов до висновку про часткове задоволення  позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в період з 13 липня 2005 року по 08 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, підтримували фактичні шлюбні відносини.

Представник відповідача у судовому засіданні  ці  обставини визнав і не оспорював.

        Допитана у судовому засіданні в якості свідка  ОСОБА_4  показала суду, що вона є подругою позивачки з 2005 року, неодноразово була у неї в гостях. Відповідача вона знає як  чоловіка позивачки. Свідок  показала, що  сторони проживали разом, однією  сім`єю як чоловік і дружина, у них є спільна дитина - син ОСОБА_3.  Свідок показала, що сторони купили квартиру і приблизно у 2008 році переїхали проживати в нову квартиру, де позивачка з дитиною  проживає і на даний час.  

Згідно ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.  

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»у тому разі коли є спір про право він розглядається в порядку позовного провадження.

Виходячи з наведеного  вище, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2  як чоловіка та дружини в період з 13 липня 2005 року по 08 травня 2008 року знайшли своє підтвердження в судовому засіданні і тому підлягають задоволенню.

Суд вважає такими, що не знайшли своє підтвердження доводи позивача  про те, що  сторони проживали однією сім`єю в період з квітня 2003 року по 12 липня 2005 року, оскільки в цей період відповідач ОСОБА_2 перебував у шлюбі з іншою жінкою.

Судом також встановлено, що під час  проживання  однією сім`єю  сторони за спільні кошти придбали квартиру  АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу спірної квартири  від 15  грудня  2006 року (а.с.16).

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні ці обставини визнав  і не оспорював.  

Відповідно до  ст. 74 СК якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але  не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У судовому засіданні  представник відповідача визнав  і не оспорював той факт, що спірна квартира була придбані сторонами  під час проживання сторін однією сім`єю  за спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_2.     

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України  обставини, визнані сторонами та іншими  особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.    

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов до висновку про те, що  вимоги позивача про поділ  між сторонами спільно придбаного майна –квартири АДРЕСА_1  підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом  права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.  

Згідно  статті 71 СК України  майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності  подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги  інтереси дружини, чоловіка дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з  подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності  на майно,  зокрема  на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених цивільним Кодексом.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації  можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.  

Враховуючи обставини зазначені вище, суд дійшов до висновку про те, що  майно, придбане сторонами під час проживання однією сім`єю –квартира АДРЕСА_1, має бути поділене між сторонами, виходячи з рівності їх часток у спільній  сумісній власності  і визнати за позивачкою право власності на ? частину  спільної квартири.  

Суд  не вбачає підстав для задоволення вимог позивачки щодо відступлення від рівності часток  подружжя і визнання за  позивачкою права власності на 2/3 частину спірної квартири, виходячи з наступного.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви в цій частині, позивачка посилалася на те, що з нею проживає неповнолітній син сторін, проте ОСОБА_2 не сплачує аліменти  на забезпечення  фізичного, духовного розвитку дитини та лікування сина, а тому відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України  вона має право  на збільшення  її частки у спільній сумісній  власності  на майно, набутого подружжям під час шлюбу.  

Відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України  за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного  розвитку та лікування.  

Крім цього, в цій частині позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору  про поділ майна суд може відступити від принципу рівності часток подружжя за обставин,  що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне  майно, витратив його на шкоду  інтересам сім`ї.

При цьому, позивачка не наводить доводів та доказів на підтвердження існування обставин визначених зазначеними нормами.

        Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

        Ч. 4 ст. 59 ЦПК України передбачено, що доказування не може грунтуватися на припущеннях.     

        Крім того, ч.2 постанови №11 Пленуму Верховного Суду України від 29.12.11976 року “Про судове рішення” /з наступним змінами /передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише  тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому постановлюється рішення.

Позивач та її представник під час розгляду справи не надали суду жодного доказу на підтвердження  обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги в цій частині.   

Виходячи з обставин зазначених вище, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні вимог позивача в частині відступлення від рівності часток сторін при розподілі спільно нажитого майна.

Керуючись ст.ст. 10-11, 57-60, 208, 209, 212-215, 256 ЦПК України, ст.ст. 70, 71, 74 СК України, суд -    

В И Р І Ш И В :

Позов  задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2  як чоловіка та дружини в період з 13 липня 2005 року по 09 травня 2008 року.

Розподілити між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно нажите майно –квартиру АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності  на ? частину квартири АДРЕСА_1.

В задоволенні інших вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляція до Апеляційного суду м. Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду м. Києва  через Солом`янський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час  проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня її проголошення.

                Суддя: