№ 2-1337/2011

З А О Ч Н Е    Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

17 січня 2012 року Старобешівський районний суд  Донецької області  у складі: головуючого –судді Пересади С.С., при секретарі Іваницькій А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Старобешево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, -

У С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Старобешівського районного суду із позовом до відповідачів про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, посилаючись на ті обставини, що 13.09.1986 року зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_3 року в подружжя народився син – ОСОБА_3. Всі разом сторони мешкали в смт. Старобешеве. На той час позивач працював у ПМК № 194, що розташована в смт. Старобешеве Старобешівського району Донецької області та перебував у черзі на отримання житлової площі –трикімнатної квартири. Перед отриманням квартири ОСОБА_2 виписалася з колишнього місця проживання. Позивачу на підставі ордера № 794 від 30.01.1990 року було виділено двокімнатну квартиру за АДРЕСА_1 Старобешівського району Донецької області, жила площа якої складала 28,6 м2. До ордера крім позивача був записаний відповідач ОСОБА_3

1994 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвали шлюб та позивач дізнався, що на його житловій площі зареєстрована без його на те згоди ОСОБА_2 У зв’язку зі зміною свого паспорту ОСОБА_2 30.05.1997 року виписалася з квартири, а 29.12.1997 року знову без згоди позивача прописалася на вказаній вище житловій площі.

У грудні 1999 року позивачем було подано заяву про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та на підставі свідоцтва про право власності від 02.12.1999 року йому була видана у власність одна кімната загальною житловою площею 12,40 м2. Друга кімната квартири залишилася у користуванні позивача.

Відповідач ОСОБА_2 фактично з 1994 року в квартирі не проживала та не мешкає і на час звернення до суду, а відповідач ОСОБА_3 не проживає в даній квартирі з 20 вересня 2007 року та обидва виїхали на постійне місце проживання до м. Зугрес Донецької області, де мешкають й на теперішній час.

Своєю реєстрацією за вказаною вище адресою відповідачі порушують законні права позивача як користувача та власника квартири. Просить визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та усунути порушення своїх законних прав на дане житлове приміщення шляхом анулювання реєстрації на вказаній житловій площі відповідачів.

Позивач до судового засідання не з’явився, надав суду заяву, в якій на позовних вимогах наполягав, проти винесення рішення в письмовому провадженні не заперечував та просив суд справу розглянути в його відсутність.

Відповідачі у судове засідання не з’явились, хоча належним чином неодноразово були повідомлені про дату, місце та час розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомили, тому суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ч.4 ст. 169 та ст. 224 ЦПК України.

             Суд, дослідивши надані учасниками процесу документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких грунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом,  звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до ст. 15 ч.1 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі ордера № 794 від 30.01.1990 року було виділено двокімнатну квартиру за АДРЕСА_1 Старобешівського району Донецької області, жила площа якої складала 28,6 м2. На підставі свідоцтва про право власності від 02.12.1999 року йому була видана у власність одна кімната загальною житловою площею 12,40 м2. Друга кімната квартири залишилася у користуванні позивача. До ордера крім позивача був записаний відповідач ОСОБА_3 Відповідач ОСОБА_2 фактично з 1994 року в квартирі не проживає та не мешкає і на час звернення до суду, однак без згоди позивача 29.12.1997 року знову прописалася на вказаній вище житловій площі за вищезазначеною адресою. Відповідач ОСОБА_3 не проживає в даній квартирі з 20 вересня 2007 року. Обидва виїхали на постійне місце проживання до м. Зугрес Донецької області, де мешкають й на теперішній час.

Ст. 41 Конституції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 року відповідно до Закону N 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.  

          Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.    

Відповідно до статей 47, 48 Конституції України кожній особі гарантовано право на житло. Згідно з ч. 3 ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону та за рішенням суду.

            Частиною 1 статті 383 ЦК України передбачено, що власник жилого будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім’ї  та  інших осіб.

            Аналогічне правило міститься в статті 150 ЖК УРСР, відповідно до якої  громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися  цією власністю на свій розсуд.

            Згідно зі статтею 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно вселення членів сім’ї у житлове приміщення, яке належить громадянину на праві власності,  є результатом реалізації права власника й у них виникає право на користування чужим майном, тобто сервітутне право.

            У разі виникнення спору між власником та особами, які вселялися в житло у якості членів сім’ї,  необхідно враховувати той факт, що право користування житлом має речово-правовий характер, у зв’язку з чим припинення цього права повинно відбуватися згідно з вимогами статей  405, 406 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.             

Позивач обґрунтував заявлений позов, також, нормами статттей 71 та 72 ЖК УРСР. Таку кваліфікацію спірних правовідносин суд вважає невірною та визначає, що на спірні правовідносини поширюється стаття 405 ЦК України.

Частиною 2 статті  405 ЦК України  передбачені спеціальні підстави для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням власника: у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Припинення сімейних відносин не впливає на сервітутне право особи, яка його набула, і не припиняє його.

Відповідно до частини 1 статті 156  ЖКУ РСР члени сім’ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Частиною четвертою вказаної статті встановлено, що припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє членів його сім’ї права користування займаним приміщенням. У разі відсутності домовленості між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 ЖК, яка визначає порядок внесення плати за користування житлом та за комунальні послуги.

            У відповідності зі ст. 167 ч.2 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Згідно з ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню..               

У відповідності зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

           Оцінивши зібрані та досліджені по справі докази, суд вважає, що відповідачі грубо порушують права власності позивача та приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.           

            Враховуючи викладене, на підставі ст.ст. 41, 47, 48 Конституції України, ст.ст. 16, 316, 319, 321, 379, 382, 383, 386, 391, 405, 406 ЦК України, ст.ст.  9, 71, 72, 150, 155-158, 162, 167 ч.2  ЖК УРСР, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 14, 15, 58, 59, 60, 131, 212-215, 218 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням –задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, Старобешівського району, Донецької області та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 а також ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, Старобешівського району, Донецької області та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 Донецької області такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, а сааме квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, Старобешівського району, Донецької області.

Усунути перешкоди та порушення у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпоряджання своїм майном та зобов’язати Старобешівський РВ ГУМВС України в Донецькій області анулювати реєстрацію ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, Старобешівського району, Донецької області.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, солідарно, на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі в розмірі 17 грн. 00 коп. судового збору та 37 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Копії заочного рішення направити відповідачам.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Старобешівський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя                       

26.01.12