ГОСПОДАРСЬКИЙ |
| ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ |
П О С Т А Н О В А
Іменем України
26.09.06 Справа № 6/415ад.
Суддя Василенко Т.А., розглянувши матеріали справи за позовом
Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ
до Відкритого акціонерного товариства “Алчевський металургійний комбінат»,
м. Алчевськ Луганської області
про стягнення 4 159 992 грн. 00 коп.
за участю представників сторін:
від позивача Федоренко О.А., дов. № 03-01/4447 від 20.09.06;
від відповідача – Афанасьєва О.В., дов. № 01-026/1027 від 14.12.05.;
в с т а н о в и в:
Суть спору: позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 4 159 992 грн. 00 коп. несплачених штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2002 році.
Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили з 1 вересня 2005 року, до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому підсудність таких справ визначається Господарським процесуальним кодексом України.
Тому, та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач надав до суду заперечення на позовну заяву від 18.09.2006., за якими про позовні вимоги не визнає у повному обсязі, зокрема, посилаючись на наступне.
Заявлені позивачем до стягнення санкції є адміністративно –господарськими, а відповідно до ст. 250 ГК України вказані санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, окрім випадків, передбачених законом.
Спірна штрафна санкцій, на думку відповідача, підлягала до сплати у строк не пізніше 15 квітня 2002 року, і саме з цього часу повинно рахувати рік для стягнення вказаних санкцій, тоді як позивач звернувся до суду лише у вересні 2006 року.
Окрім цього, відповідач зазначає, що 10.09.1997р. господарським судом Луганської області щодо ВАТ «АМК»було порушено провадження у справі про банкрутство № 05/283-9/222б і ухвалою від 07.11.2000. введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Вказана справа була припинена 22.01.2004., але 23.01.2004. господарським судом Луганської області була порушена справа № 10/4б про банкрутство відповідача і цією ж ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
В той же час, оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство № 10/4 було опубліковано у газеті «Голос України»№43 від 05.03.2004.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 28.07.2004. по справі № 10/4 про банкрутство відповідача було затверджено мирову угоду, припинено провадження у справі та скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів.
З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що вимоги позивача про сплату штрафних санкцій є необґрунтованими, оскільки згідно ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” з моменту порушення провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого не нараховується неустойка (штраф, пеня).
Позивач надав до суду заперечення на доводи відповідача, за якими зазначив, що на вказані санкції не розповсюджуються положення ст. 250 ГК України.
В той же час, позивач вказує на те, що посилання відповідача на ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»є необґрунтованим, оскільки, вказаний Закон чітко зазначає, що не нараховуються штрафи на грошові зобов’язання, на зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та на податки і збори (обов’язкові платежі), тобто на штрафні санкції, заявлені до стягнення, не розповсюджується мораторій, передбачений Законом про банкрутство.
Сторони не досягли примирення.
В судовому засіданні сторонами подана заява про перехід досудового розгляду справи, яка судом задовольняється відповідно до ст. 121 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, додатково надані документи, вислухавши представників сторін, суд дійшов до наступного.
Відповідно до ст.19 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції від 05.07.2001 р. № 2606 –ІІІ ( далі Закон) для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності і господарювання, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 20 чоловік у кількості одного робочого місця.
Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив "Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".
Відповідно до п.2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.
Згідно з п.3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.
На 2002 рік відповідачу визначено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 860 чоловіка.
З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-П І (річна) за 2002 рік вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становить 21505 чоловік. Фактично на підприємстві відповідача було працевлаштовані 298 інвалідів, що дає підстави стверджувати про фактичну відсутність необхідного нормативу.
В той же час, слід визначити, що за розрахунком позивача, відповідачем, фактично працевлаштовані 260 інваліда.
Стаття 20 Закону встановлює, що підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статі 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об‘єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Пункт 4 Порядку сплати підприємствами ( об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767 (далі - Порядок), передбачає , що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).
Відповідач вищевказані штрафні санкції не перерахував, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2002 році, які за розрахунком позивача складають 4 159 992 грн. 00 коп.
Відповідач проти позову заперечує, з підстав, вказаних вище.
Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.
Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навичок та знань, а також рекомендацій медико-санітарної експертизи. Підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Згідно з п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до п. 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
В той же час ст. 241 ГК України визначено поняття штрафу як адміністративно –господарської санкції. Так, штраф –це грошова сума, що сплачується суб’єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Із матеріалів справи вбачається, що 10.09.1997р. господарським судом Луганської області щодо ВАТ «АМК»було порушено провадження у справі про банкрутство № 05/283-9/222б і ухвалою від 07.11.2000. введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Провадження по вказаній справі було припинено 22.01.2004.
Як вбачається із позовної заяви, позивач заявив до стягнення штрафні санкції за незайняті та не створені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2002 рік у сумі 4 159 992 грн. 00 коп.
Відповідно до п. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” при порушення провадження у справі про банкрутство було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
В той же, час згідно вказаній статті Закону, протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).
Також, слід визначити, що 23.01.2004. господарським судом Луганської області була порушена нова справа про банкрутство відповідача № 10/4б і цією ж ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
В той же час, оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство № 10/4 було опубліковано у газеті «Голос України»№43 від 05.03.2004.
Ухвалою суду від 01.07.2004. по справі № 10/4 б було затверджено реєстр вимог кредиторів, де суд зазначив, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в строк, встановлений для їх подання, вважаються погашеними.
Як вбачається із вказаної ухвали, вимоги позивача до реєстру включені не були.
Окрім цього, статтею 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»визначено, що вимоги, заявлені після закінчення строку встановленого для їх пред’явлення не розглядаються і вважаються погашеними.
З огляду на вищевикладене позовні вимоги є необгрунтованими, у зв’язку з чим у задоволені позову слід відмовити.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку.
Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п’ятиденного строку.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, , п. 2 ч. 1 ст. 157, ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в:
1. У задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 28.09.2006. у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Т.А.Василенко
Спеціаліст Т.В.Шкуть