Справа №  2-а-367/10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

23 березня 2011 року      Царичанський районний суд Дніпропетровської області, як адміністративний суд,  в  складі:

головуючого –судді Ритова В.І.

          при секретарі Бережній О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Царичанка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором та моральної шкоди,

                                                       В С Т А Н О В И В:

          ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, у якому з посиланням на ст. ст. 526, 610 та 1050 ЦК України просить стягнути на її користь 20 000 грн. боргу за договором позики, 5 697 грн. 57 коп. суми інфляції за 761 день прострочення з 18 вересня 2008 року по 18 жовтня 2010 року, 1 250 грн. 96 коп. суми, яка становить 3 % річних від простроченої суми заборгованості, а також 5 000 грн. моральної шкоди. Просить стягнути всі витрати по справі.

          На обгрунтування позовних вимог зазначила, що 17 березня 2008 року позичила ОСОБА_2 20 000 грн. без сплати відсотків, на підтвердження чого відповідач у присутності свідка видав їй розписку. Повернути гроші зобов’язувався 17 вересня 2008 року, але не повернув.

          Моральна шкода виразилася у негативних емоціях та переживаннях з приводу неповернення грошей, порушенні звичайного способу життя, необхідності додаткових зусиль для його нормалізації, у моральних переживаннях у зв’язку з погіршенням стану здоров’я. У зв’язку з неповерненням грошей у неї погіршилося самопочуття і вона зверталася в поліклініку, де їй було призначено амбулаторне лікування, вона купує за рецептом лікаря дорогі ліки. Моральну шкоду вона оцінює в 5 000 грн.

          В судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі з посиланням на доводи, викладені у позовній заяві.

          Відповідач в судове засідання не з’явився, у заяві просить справу розглядати у його відсутності, суму боргу визнає, а моральну шкоду не визнає.

          Вислухавши пояснення позивача, перевіривши справу, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

          Відповідно до  ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб,  які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести  ті обставини, на які вона посилається  як на підставу своїх вимог  і заперечень , крім випадків , встановлених статтею 61 цього Кодексу.

          Відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини , визнані сторонами  та іншими особами, які беруть участь у справі , не підлягають доказуванню.

          У своїй заяві відповідач зазначив, що суму боргу він визнає, а тому факт отримання ним 20 000 грн. не підлягає доказуванню. Ця обставина підтверджується і договором позики (а. с. 6-7).

          З договору вбачається, що строк повернення боргу встановлено до 17 вересня 2008 року, і в цей строк борг повернуто не було.

          Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.           Згідно вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Згідно вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума боргу за договором позики від 17 березня 2008 року, яка становить 20 000 грн.

          Стосовно річних відсотків та інфляції суд приходить до висновку, що вони не підлягають стягненню з наступних підстав.

          Оскільки гроші були позичені за договором позики (а. с. 6-7), суд вважає, що між сторонами виникли договірні правовідносини.

          Як вбачається з вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України при простроченні  виконання грошового зобов’язання боржник на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити окрім боргу та інфляційної суми три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Зазначене свідчить про те, що передбачений чинним законодавством розмір проценту може бути збільшений чи зменшений умовами договору, тобто в першу чергу приймаються до уваги умови договору, і якщо якийсь вид забезпечення виконання зобов’язання, передбачений чинним законодавством, не оговорено в умовах договору, то він, на думку суду, не повинен застосовуватися до боржника.

          У договорі жодного слова не зазначено про застосування до боржника в разі порушення ним умов договору таких видів забезпечення, як стягнення трьох процентів річних та інфляційних сум, а тому суд вважає, що в цій частині вимоги позивача задоволенню не підлягають.

          За вказаних підстав, на думку суду, не можуть бути задоволені і позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди.

          Окрім того, позивач звернулася з позовом , посилаючись на вимоги статей  526, 610, 625 та 1050 ЦК УК України, а жодні із цих статей не передбачає стягнення моральної шкоди.

          Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню в частині стягнення боргу в сумі 20 000 грн.

          Окрім того, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати: 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 319 грн. 49 коп. судового збору, витрати на поштові відправлення в сумі 65 грн. 53 коп.,  автобусні квитки на проїзд до Царичанського районного суду з м. Дніпропетровська в сумі 118 грн. 86 коп., а всього 624 грн. 86 коп.

          Враховуючи вказане, суд вважає, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню всього 20 624 грн. 86 коп.

          В іншій частині позову ОСОБА_1 слід відмовити.

          На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

                                                                  В И Р І Ш И В:

          Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором та моральної шкоди задовольнити частково.

          Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000 грн. боргу за договором позики та судові витрати 624 грн. 86 коп., а всього 20 624 грн. 86 коп.

          В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

          Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з подачею апеляції через районний суд.

          Головуючий                                                                           В.І.Ритов.