Справа №22-ц-5173/11Головуючий у І інстанції Єременко В. М.

Категорія26Доповідач у 2 інстанціїВерланов С.М.

27.12.2011

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

Іменем України

2 грудня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого     - судді Сержанюка А.С.,

суддів                -  Верланова С.М., Білоконь О.В.,

при секретарі - Хворостяній А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „ПриватБанк” на рішення Баришівського районного суду Київської області від 29 червня 2011 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „ПриватБанк” до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „ПриватБанк” про визнання незаконним підвищення процентної ставки, визнання недійсною умову договору та застосування наслідків нікчемного правочину,    

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2011 року публічне акціонерне товариство „Комерційний банк „ПриватБанк” (далі –ПАТ КБ „ПриватБанк”) звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що           6 травня 2008 року  між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір на суму 266422 грн. зі сплатою 20,4% річних (розмір ставки з 01.02.2009 року підвищено до 27,96% річних відповідно до умов договору) з терміном погашення кредиту до 6 травня 2028 року. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 8 травня 2008 року між банком та відповідачкою було укладено договір іпотеки, за яким остання передала в іпотеку належний їй житловий будинок загальною площею 46,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Банк взяті на себе зобов’язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачці обумовлену договором суму кредиту, однак остання умови кредитного договору щодо щомісячного погашення частини заборгованості, сплати процентів за користування кредитом  не виконує і її заборгованість станом на 1 грудня 2010 року становить 241265 грн. 20 коп. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив на підставі ст.ст.33, 39 Закону України „Про іпотеку” в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здіснення продажу; виселити ОСОБА_3, як зареєстрована і проживає у вказаному будинку зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Київській області.

У лютому 2011 року відповідачка звернулася до суду із зустрічним позовом та з урахуванням його уточнень, посилаючись на те, що відповідач в порушення ч.2 ст.1056-1 ЦК України збільшив в односторонньому  порядку з 1 лютого 2009 року процентну ставку до 27,97% річних за кредитним договором, просила визнати недійсною умову пункту 2.3.1 кредитного договору з 1 лютого 2009 року в частині виникнення однієї із подій, зазначених у вказаному пункті, в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, а також зобов’язати позивача провести перерахунок заборгованості по кредитному договору з урахуванням нікчемності умови договору про підвищення процентної ставки в односторонньому порядку і підвищення процентної ставки до 27,96% річних з 1 лютого 2009 року.   

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 29 червня 2011 року в позові  ПАТ КБ „ПриватБанк” відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсною з 1 лютого 2009 року умову пункту 2.3.1 кредитного договору від 6 травня 2008 року в частині виникнення однієї з подій, зазначених у вказаному пункті в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом. Зобов’язано позивача провести перерахунок заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором з урахуванням нікчемності умови договору про підвищення процентної ставки в односторонньому порядку і підвищення процентної ставки до 27,96% з 1 лютого 2009 року.     

В апеляційній скарзі ПАТ КБ „ПриватБанк” просить рішення суду скасувати з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосуванням судом норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким первісний позов ПАТ КБ „ПриватБанк” задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити.   

Колегія суддів, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, відповідно до правил ст. 303 ЦПК України, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.    

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:                1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ „ПриватБанк” щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив із того, що визначений банком термін виконання зобов’язань не настав, оскільки він встановлений з порушенням закону. Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання недійсною умову кредитного договору щодо одностороннього збільшення розміру процентної ставки суд першої інстанції виходив із того, що дії банку суперечать вимогам ст. 1056-1 ЦК України та ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність".    

Однак з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 6 травня 2008 року між закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк», перейменованого в подальшому в ПАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_3 укладено кредитний договір   №К3Р0GK15006774 (на придбання нерухомості), за яким банк надав позичальнику кредит на суму 266 422 грн. зі сплатою 20,04 річних (розмір ставки з 01.02.2009 року підвищено до 27,96% річних відповідно до умов договору) з терміном погашення кредиту до 6 травня 2028 року.

8 травня 2008 року в забезпечення виконання зобов’язань вказаного кредитного договору між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за яким відповідачка  передала банку в іпотеку належний їй житловий будинок з господарськими будівлями  загальною площею 46,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України „Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 589 ЦК України та ст.20 Закону України „Про заставу” встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.            

Порядок звернення стягнення не предмет іпотеки також передбачено п.24 договору іпотеки.  

Тобто, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання.

Встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 взяті на себе зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконала і згідно з розрахунком її заборгованість станом на 1 грудня 2010 року становить 241 265 грн. 20 коп.

Однак суд першої інстанції на вказані вимоги закону та обставини справи уваги не звернув та помилково дійшов висновку про відмову позові ПАТ КБ „ПриватБанк” щодо звернення стягнення на предмет іпотеки з підстав порушення банком визначеного терміну виконання зобов’язань.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню.

Вирішуючи справу в межах заявлених банком вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення ОСОБА_3 зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Київській області, колегія суддів вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.  

Відповідно до положень ст.ст. 14, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з п.24 договору іпотеки у випадку порушення кредитного договору або цього договору позичальником іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, він вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.

Однак в матеріалах справи і матеріалах кредитної справи відсутні беззаперечні докази того, що банк направляв ОСОБА_3 письмову вимогу про усунення порушень кредитного договору, а також, що остання  її отримувала. Не надав таких даних суду і позивач.  

Крім того, згідно з положеннями ч.4 ст. 9 ЖК України, ст.ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку»виселення мешканців житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом.

Так, відповідно до ч.2 ст.40 вказаного Закону України після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Правовий аналіз вказаної норми закону свідчить про те, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Разом з тим, матеріали справи і матеріали кредитної справи не містять даних про те, що банк на виконання вказаних положень закону направляв ОСОБА_3 письмову вимогу про добровільне звільнення житлового будинку протягом одного місяця або у інший погоджений сторонами строк, а також, що відповідачка отримала вказану вимогу.

Крім того, в позові ПАТ КБ „ПриватБанк” просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою АДРЕСА_1, проте, як вбачається з договору іпотеки предметом іпотеки є лише житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований за вказаною адресою.  

Суд першої інстанції на вказані вимоги закону уваги не звернув, у порушення вимог ст.214, 215 ЦПК України не встановив обставин, що мають значення для справи, зокрема, не встановив дійсних прав та обов’язків сторін, що випливають з кредитного договору та договору іпотеки, в достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин і не застосував правову норму, що підлягає застосуванню.   

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вимоги ПАТ КБ „ПриватБанк” про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення ОСОБА_3 зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Київській області задоволенню не підлягають.

Також не можна погодитись із висновками суду першої інстанції про визнання недійсною умову кредитного договору щодо одностороннього збільшення розміру процентної ставки з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.   

Статтею 1056-1 ЦК України передбачено, що встановлений кредитним договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також що умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку»від 12 грудня 2008 року, яким ЦК України було доповнено ст. 1056-1, набрав чинності з 9 січня 2009 року.   

Згідно з п. 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808, банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.  Однією з таких підстав є підвищення облікової ставки Національного банку України та нестабільність курсової політики.   

Судом установлено та вбачається з матеріалів справи, що 25 грудня 2008 року банком було прийняте рішення про підвищення з 1 лютого 2009 року процентної ставки за укладеним з ОСОБА_3 6 травня 2008 року кредитним договором, про що 8 січня 2009 року їй було надіслано повідомлення (а.с.102, 104, 110).

Отже, банком рішення про підвищення процентної ставки за кредитним договором   було прийнято до набрання чинності законом, відповідно до якого умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.   

Суд першої інстанції на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, належної оцінки їм не дав та ухвалив в цій частині помилкове рішення через неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування й ухвалення нового рішення про відмову у зустрічному позові.   

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „ПриватБанк” задовольнити частково.                                  

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 29 червня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „ПриватБанк” до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

В позові ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „ПриватБанк” про визнання незаконним підвищення процентної ставки, визнання недійсною умову договору та застосування наслідків нікчемного правочину відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді