26.05.2025

Справа № 331/1783/25

Провадження № 2/331/1676/2025

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2025   року             м. Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого – судді Жукової О.Є.

за участю секретаря – Мироненко О.В.

розглянувши за правилами загального позовного провадження справу  за позовом  ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просить суд стягнути з держави Російська Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації на його користь матеріальну шкоду в сумі 35 264 049,48 гривень та моральну шкоду в розмірі 36 568 000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17.11.2023 в період часу з 20.10 год. до 21.43 год. невстановленими особами із числа військовослужбовців зф РФ в порушення міжнародних норм правил та звичаїв ведення війни, здійснено цільове ураження об`єктів цивільної інфраструктури міста Запоріжжя із застосуванням БПЛА, внаслідок чого було пошкоджено його майно, яке знаходилось за адресою: вул.Жуковського, буд.36.

Обладнання зазнало значних пошкоджень і відновленню не підлягає. Після чого він звернувся до постачальника аналогічного обладнання для визначення вартості матеріальних збитків внаслідок обстрілу.

Внаслідок пошкодження майна позивач також відчув і відчуває психологічний дискомфорт, вимушений нести додаткові витрати, вживати додаткових заходів із захисту своїх прав. Заподіяну йому моральну шкоду оцінює в 36 568 000,00 гривень (еквівалент 1 000 000 доларів США).

31 березня 2025 року ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя Жукової О.Є. провадження по справі відкрите.

Ухвалою суду від 24 квітня 2025 року закрите підготовче  провадження та призначено  справу до судового розгляду по суті

В судове засідання позивач надав клопотання про розгляд справи у його відсутність. Позов підтримав.

Відповідач до суду не з`явився , відзив на позов не надав, причин неявки суду не повідомив.

Міністерство юстиції України листом від 06.10.2022 №91935/114287-22-22/12.1.1 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст.8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист від 03.10.2022 №71/14-500-77469) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади Російської Федерації за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

За наведених обставин, повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання у даній справі здійснювалось шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч.ч. 11, 12  ст. 128 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. (ч. 1 ст. 317 ЦК України)

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За таких умов, знищення та пошкодження належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст. 15 ЦК України)

Як передбачено ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Реальними збитками підкреслюється наявність фактичних втрат майнової сфери потерпілої особи.

Враховуючи припис частини 4 статті 623 ЦК України, на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання.

Кредитор повинен не лише точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.032022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 82 ЦПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

За таких умов, суд виходить із того, що дії відповідача щодо заподіяння шкоди майну позивача були вчинені саме в межах проведення відповідачем, як державою, так званої «спеціальної воєнної операції» та є її прямим і безпосереднім наслідком. Відтак, правову оцінку відповідним обставинам заподіяння шкоди у цій господарській справі слід надавати у тому числі в межах правової оцінки дії держави Російська Федерація (відповідача) щодо проведення зазначеної «спеціальної воєнної операції». Таким чином, відповідачем у цій справі правомірно є Держава Росія в цілому, як специфічний суб`єкт правовідносин, оскільки здійснення «спеціальної воєнної операції» було ініційовано та погоджено вищими органами державної влади російської федерації, а отже до відповідних правовідносин повинні застосовуватись не лише нормативно-правові акти та міжнародні договори, які стосуються відшкодування шкоди як цивільно-правового інституту, але й нормативно-правові акти та міжнародні договори, які врегульовують порядок реалізації державою своїх суверенних прав і функцій, зокрема і правила та звичаї війни.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Одночасно, відповідно до пп. «ж» ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 права і обов`язки Сторін за зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди (а саме знищення майна позивача) мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що до спірних відносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно із відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

Згідно із ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому, суд враховує також ту обставину, що держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень.

Агресивна війна проти України є консолідованою політикою РФ та реалізується через увесь відповідний апарат, до якого належать різнорідні органи, установи, організації, у тому числі і юридичні особи, які формально хоч і є відокремленими суб`єктами господарювання, але фактично повністю контролюються Державою Росія та використовуються нею у тому числі для реалізації чисто державних функцій.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

З матеріалів справи судом встановлено, що саме внаслідок дій військових збройних сил Російської Федерації та інших військових формувань, підконтрольних Російській Федерації, 17.11.2023 в період часу з 20.10 год. до 21.43 год. невстановленими особами із числа військовослужбовців зф РФ в порушення міжнародних норм правил та звичаїв ведення війни, здійснено цільове ураження цивільних об`єктів міста Запоріжжя із застосуванням БПЛА типу «Shahed» , внаслідок чого було знищено майно позивача , яке знаходилось за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане підтверджується постановою слідчого в ОВС 3-го відділення СВ УСБУ в Запорізькій області лейтенанта юстиції Старцева В.Є. від 11.03.2025 про залучення ОСОБА_1 як потерпілого у кримінальному провадженні № 220230800000001854 від 18.11.2023 , договором оренди нежитлового приміщення від 01 січня 2023 року № АИ-12.

Отже причинно-наслідковий зв`язок між збройною агресією Російської Федерації та знищенням майна позивача доведений належними доказами.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В даному випадку принцип більшої вірогідності у сукупності з принципом розумності та з урахуванням поданих позивачем доказів та пояснень надає суду можливість зробити висновок про те, що внаслідок дій військових збройних сил Російської Федерації та інших військових формувань, підконтрольних Російській Федерації, здійснено цільове ураження  цивільних об`єктів міста Запоріжжя із застосуванням БПЛА типу «Shahed» , внаслідок чого було знищено  майно позивача якезнаходилося за адресою: м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 36 , а саме обладнання.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц.

Щодо суми збитків, то суд враховує, що позивачем доведено та підтверджується матеріалами справи розмір реальних збитків внаслідок знищення та пошкодження майна, завданих йому протиправними діями відповідача, та розмір збитків внаслідок пошкодження обладнання, яке перебувало в орендованому ним нежитловому приміщенні.

Так, згідно рахунку фактури №СФ-0000014 від 28.02.2025 на суму 8333277,60грн., рахунку фактури №СФ-0000016 від 28.02.2025 на суму 5682600,00грн., рахунку фактури №СФ-0000013 від 28.02.2025 на суму 14347945,68грн., рахунку фактури №СФ-0000015 від 28.02.2025 на суму 6900226,20грн., загальна сума збитків завдна позивачу складає 35 264 049,48грн..

Зазначені вище рахунки фактури є належними доказами , що підтверджують вартість знищеного обладнання та пуско-налагоджувальних робіт , а отже і розмір завданих збитків, які складають 35 264 049,48 грн..

Відтак позивачем належними доказами доведено суму завданих збитків.

Таким чином, протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.

Підсумовуючи викладене, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд приходить до наступного.

Стаття 28 Загальної декларації прав людини гарантує кожній людині право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Згідно частини першої та четвертої статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. (ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України).

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до положень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

В пункті 10 зазначеної Постанови зазначено, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом. Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач до початку військової агресії з боку Російської Федерації, як повноправний громадянин своєї країни, мав налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Крім того, внаслідок дій військових збройних сил Російської Федерації та інших військових формувань, підконтрольних Російській Федерації, здійснено цільовий обстріл об`єктів цивільної інфраструктури у місті Запоріжжі, внаслідок чого було знищено майно позивача ОСОБА_1 ..

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вказаний висновок висловлений, у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 591/4825/17 (провадження № 61-1188св18).

При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що з урахуванням обставин справи справи, характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, множинний характер порушень конституційних прав позивача, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його житті, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану, дійшов до висновку, що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 300 000,00 грн., через що позов в цій частині слід задовольнити частково.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»», з урахуванням частково задоволення позовних вимог, згідно вимог ст.141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. ст. ст. 3,4,11-13, 19, 200, 206 , 263, 265, 280-281 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України задовольнити частково.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації ( місцезнаходження: вул. Житня, будинок 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація) на користь   ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальні збитки в сумі 35 264 049,48 гривень, моральну шкоду в розмірі 300 000,00 гривень.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації ( місцезнаходження: вул. Житня, будинок 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація) на користь держави Україна судовий збір у розмірі 15 140,00 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Повний текст судового рішення складений 26 травня 2025 року.

Суддя: