ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м  У к р а ї н и

22 травня 2025 року м. Дніпросправа № 160/33790/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді  Ясенової Т.І. (доповідач),

                               суддів:  Суховарова А.В., Головко О.В.,     

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року (суддя Турлакова Н.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністрества юстиції України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальної покарань Міністерства юстиції України, в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача: Південно-Східне міжрегіонального управління з питань виконання кримінальної покарань Міністерства юстиції України, яка полягає у неналежному розгляді скарги від 19.05.2024, зазначення у відповіді №9/1475-2024/Ш-1185 від 04.06.2024 неправомірного звинувачення та протиправною погрози щодо притягнення позивача ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за направлення засобами електронного зв`язку звернень до державних органів влади з особистої електронної пошти з особистого планшету з заблокованою камерою і без підтримки сімкарт та протиправному необґрунтованому віднесені витребуваної інформації до інформації з обмеженим доступом щодо надання ПІБ осіб, які перебували на посадах начальників та виконуючих обов`язків начальників ДУ «ДВК (№89)» та начальників та виконуючих обов`язків начальників відділу КВСР ДУ «ДВК (№89)» в період часу з 30.07.2003 до 25.12.2023, що позбавило позивача ОСОБА_1 реалізації права надавати цю інформацію як доказ у правоохоронні органи влади разом з заявами про злочини цих осіб, що завдало позивачу моральної шкоди;

визнати протиправною бездіяльність відповідача: Південно-Східне міжрегіонального управління з питань виконання кримінальної покарань Міністерства юстиції України, яка полягає у неналежному здійснені відомчого контролю за діяльністю працівників Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)», що проїзвело до систематичних порушень ЗУ «Про звернення громадян», ЗУ «Про інформацію», ЗУ «Про доступ до публічної інформації» порушення норм та приписів ЗУ «Про ДКВС» та КВС України, а також до систематичного порушення прав і законних інтересів позивача ОСОБА_1 при розгляді його заяв та запитів на інформацію;

зобов`язати відповідача: Південно-Східне міжрегіонального управління з питань виконання кримінальної покарань Міністерства юстиції України розглянути повторно скаргу від 19.05.2024 та надати ОСОБА_1 у письмовому вигляді відповідь з прийнятими рішеннями за скаргою та застосованими заходами реагування дисциплінарного впливу за вказаними відомостями у скарзі від 19.05.2024 про адміністративні та дисциплінарні правопорушення які скоїв та допустив начальник державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» полковник внутрішньої служби Юрій Мельник при здійсненні ним службових та посадових обов`язків неналежним чином при неналежному розгляді заяви від 18.12.2023, запитів від 27.02.2024 та 10.05.2024 позивача ОСОБА_1 , яка полягає у ненаданні інформації та відповіді взагалі, відмові надати інформації та незаконному віднесені інформації до конфіденційної;

стягнути з відповідача: Південно-Східне міжрегіонального управління з питань виконання кримінальної покарань Міністерства юстиції України за зазначенні у відповіді №9/1475-2024/Ш-1185 від 04.06.2024 неправомірного звинувачення та протиправної погрози притягнення до дисциплінарної відповідальності та за необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом щодо керівників установи та відділів установи на користь позивача ОСОБА_1 за завдану цим порушення йому моральну шкоду в розмірі 144000 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу, на підставі п.9 ч.4 ст.169 КАС України.

Позивач не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду.

В апеляційній скарзі скаржник посилається  на  порушення судом першої інстанції норм процесуального права. У скарзі вказує, що суд не прийняв до уваги та не надав належної оцінки сукупності обставинам  на  підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду,  на  які посилався позивач у клопотанні.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені у пунктах 3,   6,   7,   11,   14,   26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Матеріалами справи встановлено, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, а саме: надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення; надати уточнену позовну заяву із викладенням в прохальній частині позовних вимог щодо предмету спору із зазначенням належного способу захисту прав позивача, з урахуванням ст.ст.5, 160 КАС України (у тому числі належним розрахунком в разі наявності вимоги про стягнення моральної шкоди) та копії для відповідача.

На виконання вимог ухвали суду від позивача надійшло клопотання про звільнення від сплати судового збору за заявлену вимогу про стягнення компенсації за завдану моральну шкоду, уточнена позовна заява з додатками, клопотання про прийняття до розгляду процесуальних документів на виконання ухвали та клопотання про звільнення від сплати судового збору, заява про поновлення пропущеного строку на звернення з позовною заявою до суду.

У заяві про поновлення пропущеного строку на звернення з позовною заявою до суду позивачем зазначено, що позивач не має вищої освіти, зокрема юридичної, не має фахових знань в галузі юриспруденції, що він самостійно складав цю заяву та всі інші позовні заяву щоб вчасно звернутись до суду за захистом своїх прав, а тому просить врахувати зазначене при вирішенні питання поважності пропуску строку звернення до суду. Позивач зазначає, що він послідовно діяв та вчиняв відповідні дії для уникнення пропуску строку і пропустив його в наслідок непереборних обставин, бо пройшло вже майже 7 місяців з моменту виникнення протиправних дій та бездіяльності відповідача по відношенню до нього. Призначений позивачу державою адвокат жодної допомоги із складанням позовних заяв не надавав. Як на причину пропуску строку звернення до суду заявником вказано на інші подані до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позови за наслідком яких були винесені відповідні процесуальні судові рішення.

Повертаючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив передбачений КАС України строк  звернення до суду, та на виконання ухвали про залишення адміністративного позову без руху не надав належних та повних доказів поважності причин пропуску цього строку.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду  на  наступне.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною першої статті 118 КАС України регламентовано, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною першою ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, на думку колегії суддів, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування ч. 1 ст. 121 КАС України, уперше сформульовано у постанові від 20.11.2019 року у справі № 9901/405/19. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Однак, закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Верховний Суд, зокрема, у постанові 27 червня 2024 року у справі № 160/3693/24 наголошував на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

За змістом статті 122 КАС України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Слід зазначити й те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.02.2021 у справі №800/30/17 зауважила, що вжиття конструкції «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

У той же час, колегія суддів звертає увагу, що поданий позивачем позов стосується неналежного розгляду скарги від 19.05.2024 у наданій відповіді від 04.06.2024 №9/1475-2024/Ш-1185,  яку позивачем отримано 05.06.2024  ( а.с. 24). Відтак, позивачем фактично не пропущений шестимісячний строк звернення до суду, оскільки останній звернувся до суду 20.12.2024.

Процесуальними нормами закріплено обов`язок суду встановлювати факт дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду та у випадку його пропуску за відсутності заяви про поновлення пропущеного строку звернення, або якщо наведені в такій заяві підстави визнаються судом неповажними, суд повертає таку позовну заяву, або залишає її без розгляду (у випадку встановлення факту пропуску строку звернення до суду після відкриття провадження), не розглядаючи справу по суті позовних вимог.

Разом з цим оскаржувана ухвала суду першої інстанції свідчить про те, що суд першої інстанції не встановив дату з якої розпочався перебіг строку для подання адміністративного позову.

При цьому, слід враховувати, що пропуск цього строку не є безумовною підставою для повернення адміністративного позову, оскільки, за наявності поважних причин його пропуску, такий строк може бути поновлено.

Так, позивач, звертаючись до суду із  заявою  про поновлення строку звернення до суду, зазначив обставини, з якими пов`язує поважність причин пропуску строку звернення до суду, а саме:  позивач не має вищої освіти, зокрема юридичної, не має фахових знань  в галузі юриспруденції, що він самостійно складав цю заяву та всі інші позовні заяву щоб вчасно звернутись до суду за захистом своїх прав, а тому просить врахувати зазначене при вирішенні питання поважності пропуску строку звернення до суду. Призначений позивачу державою адвокат жодної допомоги із складанням позовних заяв не надавав.

Визнаючи неповажними причини пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції належним чином не з`ясував, не дослідив та не дав правової оцінки вказаним обставинам, та не прийняв до уваги наведені  позивачем  причини пропуску строку звернення до адміністративного суду,

Крім того , колегія суддів зазначає, що у постанові від 08.10.2020 у справі №9901/32/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові  від 26.09.2023 у справі № 260/2099/22.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що при застосуванні процесуальних норм необхідно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постановах Верховного Суду в постановах   від 21.05.2021   у справі №1.380.2019.006107, від 22.07.2021 у справі №340/141/21, від 16.09.2021 у справі №240/10995/20 та від 12.09.2022 у справі № 120/16601/21-а.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №П/9901/736/18 встановлено, що згідно із практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Крім цього, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцією якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

У справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Також  позивач  просив врахувати як причину пропуску строку звернення до суду те, що позивач звернувся до суду з пропущенням визначеного КАС України процесуального строку всього - навсього на два тижні, виходячи з вищезазначеної дати (05.06.2024) внаслідок непереборних обставин, викликаних саме його психічним станом, на чому він у своєму позові наполягав, але суд оскаржуваною ухвалою його доводи поважності причин пропущення процесуального строку у цій частині не тільки до уваги не взяв, а і жодним чином це невзяття не обґрунтував і не мотивував.

Проаналізувавши доводи, зазначені у заяві про поновлення строку на звернення до суду щодо об`єктивної неможливості звернення позивача до суду в законодавчо встановлений строк, крім того і за станом здоров`я, продемонстрованість добросовісного ставлення до реалізації права на звернення з адміністративним позовом, направленість дій позивача, а також враховуючи обов`язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з додержанням принципу розумності та пропорційності, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення  заяви позивача  про поновлення строку звернення до адміністративного суду у цій конкретній справі не можна вважати таким, що прийнятий із додержанням балансу між метою забезпеченням належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права  на  доступ до правосуддя.

Зазначені обставини та докази у їх сукупності свідчать, що в цьому випадку в діях позивача не вбачається ознак невиправданої бездіяльності чи зловживання процесуальними правами та обов`язками.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи  позивача  свідчать про наявність поважних підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 380/8841/20 зазначено, що відповідно до статті 6 КАС  України  суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Згідно з частиною 1 статті 17 Закону  України  «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

З огляду  на  принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права  на  суд. Для того, щоб право  на  доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року («Bellet v. France»,  заява  № 23805/94, § 36)).

Оскільки судом першої інстанції зазначені вище обставини залишені поза увагою та цим обставинам не надана належна правова оцінка, колегія суддів задовольняє апеляційну скаргу, скасовує ухвалу суду та направляє справу для продовження розгляду.

З огляду  на  викладене колегія суддів вважає, що в суду першої інстанції були відсутні нормативні передумови для повернення позовної заяви ОСОБА_1 на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України,  що відповідно має своїм наслідком скасування оскаржуваної у цій справі ухвали.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати  на  кожен аргумент захисту  на  підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені  на  його розгляд.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС  України  у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається  на  розгляд суду першої інстанції.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС  України  підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 320, 321, 325 КАС  України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя                                                                      Т.І. Ясенова

                               суддя                                                                      А.В. Суховаров

                               суддя                                                                      О.В. Головко