УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2011 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах                                             Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і  кримінальних справ у складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів:   Мазур Л.М.,

Матвєєвої О.А., Макарчука М.А.,

Писаної Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсним правочину та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення, визнання недійсним правочину та відшкодування коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_7, яка діє через представника ОСОБА_8, на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 6 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 11 червня 2009 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2006 року ОСОБА_6 звернувся  до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що уклав спірний правочин під впливом помилки та обману зі сторони відповідача. Вважав, що спірний договір слід визнати недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 229 ЦК України, а з урахуванням уточнених позовних вимог з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України, оскільки підписав спірний договір під впливом обману. Просить поновити його в правах на будинок та присадибну ділянку.

Заперечуючи проти вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулась до суду з зустрічним позовом, остаточні вимоги якого з урахування поданих до суду уточнень є визнання оспорюваного правочину недійсним з підстав, передбачених ст. 225 ЦК України та застосування передбаченої ст. 216 ЦК України реституції шляхом повернення позивачеві нерухомого майна, а їй сплачених за недійсним правочином 25000 грн.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 6 травня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 11 червня 2009 року, первісний позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7           13 березня 2006 року, і посвідчений державним нотаріусом Новояворівської державної нотаріальної контори. Визнано недійсним витяг про реєстрацію права власності позивачки на спірне майно, виданий Львівським обласним комунальним підприємством «Бюро технічнеї інвентаризації та експертної оцінки». Визнано за ОСОБА_6 право власності на спірні будинок та земельну ділянку. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_7 просить скасувати вказані судові рішення, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 

В наданих до суду запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_6 зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, в процесі розгляду справи суди не порушили норми ні матеріального, ні процесуального права, а тому вказані судові рішення слід залишити без змін, а касаційну скаргу – відхилити.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 4 вересня 2009 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду України від 25 жовтня 2009 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду України від 16 листопада 2011 року дану справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до статей 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувані у справі судові рішення ухвалено з порушенням цих норм.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки недійсним, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач був введений відповідачкою в оману щодо природи договору, оскільки вважав, що укладає договір довічного утримання.

Крім того, суди дійшли висновку, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання недійсним витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно на спірний житловий будинок, виданий 6 квітня 2006 року на ім’я ОСОБА_7

З такими висновками судів погодитися не можна, оскільки вони є такими, що свідчать про неповне з’ясування судами обставин справи та не обґрунтованість судових рішень належними доказами.

Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 13 березня 2006 року та посвідченого державним нотаріусом, позивач продав, а відповідач придбала житловий будинок та земельну ділянку.

Відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Згідно ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суди не звернули уваги не те чи є обставини, на які посилається позивач істотними, чи вони стосуються мотивів правочину, оскільки це є необхідним для правильного вирішення даного спору.

Також суди дійшли невірного висновку в частині визнання недійсним витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3.8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України N 7/5 від 07 лютого 2002 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно є невід’ємною частиною правовстановлювального документа. Таким чином, у випадку визнання недійсним провостановлювального документу (договору купівлі-продажу) витяг, як його невід’ємна частина, втрачає чинність. Враховуючи вказане, скасування даного витягу не є способом захисту судом цивільних прав та інтересів осіб.

Крім того, суди, задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності на спірні житловий будинок та земельну ділянку взагалі, не встановили обставини на підставі яких, з урахуванням вимог ст. 328 ЦК України, необхідно таке право визнати.

Таким чином, у порушення вимог ст. 213 ЦПК України, вирішуючи заявлений спір місцевий та апеляційний суди свої рішення ухвалили на підставі неповно з’ясованих обставинах, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень та не дослідили в судовому засіданні усіх наданих сторонами доказів, чим допустили порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7, суди вірно виходили із того, що вона не є належною особою для звернення до суду із позовом про визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст. 225 ЦК України, а відтак відсутні підстави для застосування реституції.

За таких обставин, судові рішення підлягають частковому скасуванню на підставі ч. 2 ст. 338 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до місцевого суду в частині позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсним правочину у зв’язку із порушенням судами норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 6 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 11 червня               2009 року скасувати в частині позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7.

Справу в частині позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсним правочину передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті рішення Яворівського районного суду Львівської області              від 6 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області              від 11 червня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.  

Головуючий М.П. Пшонка

Судді:     Л.М. Мазур

М.А. Макарчук

О.А. Матвєєва

Т.О. Писана