У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

11 січня  2012  року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого

спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних

справ у складі:

Головуючого:  Пшонки М.П.

 Суддів:              Мазур Л.М.                  Матвєєвої О.А.

                            Макарчука М.А.         Юровської Г.В.

       розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: публічне акціонерне товариство «Сведбанк» про стягнення грошових коштів,

      за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2011 року,

в с т а н о в и л а:

В січні 2011 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до                      ОСОБА_4, третя особа ПАТ «Сведбанк» про стягнення грошових коштів, внесених нею на погашення кредитної заборгованості за позивача на користь третьої особи, в сумі 352058 грн. 89 коп. Посилалась на те, що згідно кредитного договору № 030/09.06/88-160 КЛ, укладеного 01вересня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та відповідачем ОСОБА_4, останній отримав кредит в сумі 47500 доларів США на строк до 31.08.2016 року зі сплатою 14% річних за користування кредитом. В забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором вона надала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно: нежиле приміщення, що знаходиться в АДРЕСА_1. ОСОБА_4 ухилявся від виконання своїх зобов’язань, в зв’язку з чим на виконання вимог ПАТ «Сведбанк» нею в період з 5 жовтня 2009 року по 18 жовтня 2010 року було погашено кредитну заборгованість, сплачено 44382,32 долари США, що в еквіваленті складає 352058,89 грн., на користь банку. Просила стягнути з відповідача сплачену нею суму заборгованості та судові витрати по справі.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від                               11 березня 2011 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 352058,89 грн., а також судові витрати по справі в сумі 1820,00 грн.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від                                 19 жовтня 2011 року, рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від                          11 березня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволені позову відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення  апеляційного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2011 року, а рішення  Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 березня 2011 року залишити без змін посилаючись неповне з’ясування всіх обставин у справі та інші порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд дійшов висновку, що після сплати позивачем кредитору відповідача його боргових зобов’язань за кредитним договором, ОСОБА_3 має право вимагати від                    ОСОБА_4 відшкодування сплаченої суми.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив із того, що оскільки банк не розпочав процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, то застосування місцевим судом ст. 42 Закону України «Про іпотеку» є неправильним, а постановлене рішення є незаконне.

Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 42 цього ж Закону Майновий поручитель, який виконав основне зобов'язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.

Судом першої інстанції встановлено, що 1 вересня 2006 року між ОСОБА_4 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») укладено кредитний договір № 030/09.06/88-160 КЛ, за яким відповідач отримав  кредит в сумі 47500 доларів США на строк до          31.08.2016 року зі сплатою 14% річних за користування кредитом. В забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між банком та  ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за яким позивачка надала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно: нежиле приміщення, що знаходиться в АДРЕСА_1. 12 вересня 2009 року банк направив позивачці, як майновому поручителю, письмову вимогу про усунення порушень зобов’язань за кредитною угодою та попередження про наслідки невиконання заявленої вимоги.

Судом також встановлено, що позивачка виконала вимоги банку і з                     5 жовтня 2009 року по 18 жовтня 2010 року позивачкою сплачено за кредитом відповідача 44382,32 долари США.

За таких обставин місцевий суд, установивши на підставі доказів, яким було дано належну оцінку, те, що позивачка, як майновий поручитель, відмінний від боржника, який виконав основне зобов'язання повністю, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої нею суми і обґрунтовано задовольнив заявлені вимоги.

Апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 213, 214 і 303 ЦПК України встановлені місцевим судом факти не спростував та ґрунтуючись на тих самих доказах, дійшов помилкового висновку про те, що позивачка не доказала, що сплачені нею за квитанціями кошти належать саме їй і при цьому прийшов до неправильного висновку про те, що для вирішення спору не підлягає застосуванню ст. 42 Закону України «Про іпотеку» в частині прав майнового поручителя на відшкодування сплаченої суми.

Таким чином, місцевий суд, повно та всебічно встановивши обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне, обґрунтоване та справедливе рішення.

Згідно з вимогами ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом  скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і  залишає  в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339  ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ

у  х  в  а  л  и  л  а :  

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2011 року скасувати, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 березня 2011 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий:                                                          М.П. Пшонка

Судді:                                                                      Л.М. Мазур

                                                                                М.А. Макарчук

                                                                                 О.А. Матвєєва                                                                                                                                                    

                                                                                 Г.В. Юровська