№ 22ц-1623/06 Головуючий в суді 1 інстанції: Ткаченко О.Д.
Доповідач: Карайван Т.Д.
РІШЕННЯ Іменем України
21 Вересня 2006 року Апеляційний суд Луганської області в складі:
Головуючого: Карайван Т.Д.
Суддів: Дмитрієвої Л.Д., Коротенко Є.В.
При секретарі: СтехіноїЯ.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Луганську цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Біловодського районного суду від 16 березня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення строку позовної давності, визнанні договору дарування недійсним,-
ВСТАНОВИВ:
В жовтні 2005 року позивач звернувся з зазначеним позовом до суду. В обґрунтування позовних вимог посилався на те,що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1.
5 травня 2004 року між ним і відповідачкою був укладений договір дарування жилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом Біловодського нотаріального округу, ОСОБА_3.
Вартість житлового будинку складає 33584 грн.29 коп.
Його онука- відповідачка по справі при оформленні договору обіцяла доглядати його довічно, мешкати з ним в будинку, якій він їй подарував, але своїх обіцянок не виконала.
При укладенні угоди він помилявся стосовно обов'язків відповідачки по договору, вважає що вона його обманула, оскільки в договорі її обов'язки по його догляду відсутні. А договір він при підписанні не читав, тому він просив визнати договір дарування недійсним, просив поновити йому строк для звернення до суду з позовом.
Оскаржуваним рішенням позовні вимоги ОСОБА_1 залишені без задоволення.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, осіб, які приймають участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що позивач розумів природу право чину, прав І обов'язків сторін, мав на руках договір дарування і мав бачити, що він не передбачає якихось обов'язків відповідачки, щодо нього.
Однак погодитися з таким висновком не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи. Суд неправильно застосував норми матеріального закону.
Апеляційний суд вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому на підставі п.п. З і 4 ст.309 ЦПК України, апеляційний суд рішення скасовує, ухвалює нове рішення з наступних підстав.
Відповідно до CT..215 ч.З ЦК України якщо недійсність право чину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий право чин може бути визнаний судом недійсним .
Згідно зі ст..229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила право чин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий право чин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо при роди право чину, прав та обов"язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Як вбачається з матеріалів справи, пояснень позивача, укладаючи з відповідачкою угоду, він помилявся стосовно обов'язків відповідачки в угоді щодо нього, вважав, що остання повинна доглядати і утримувати його до смерті, мешкати з ним, підтримувати стан його здоров"я. Саме на цих умовах він погодився підписати договір.
Але згодом йому стало відомо, що угода має інший зміст.
Відповідачка обумовлені обов'язки не виконувала і повернула йому всі документи на будинок .
Обставини справи свідчать про те,що внутрішня воля позивача при укладенні правочину договору дарування не відповідала його зовнішньому прояву. Позивач намагався отримати від відповідачки при укладенні угоди довічне утримання та догляд.
Відповідно до ст..717 ЦК України за договором дарування одна сторона передає або зобов"язує передати в майбутньому другій стороні безоплатно майно у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Як видно з матеріалів справи, відповідачка намагалася виконати умови, за яких був укладений договір дарування, а саме: забрала позивача з його майном по місту свого мешкання для догляду та утримання, чим визнавала наявність таких умов.
Згідно з ч.З ст.203 ЦК України право чин є чинним, коли волевиявлення учасника право чину вільне і відповідає його внутрішній волі.
Позивач, як встановлено судом помилявся стосовно змісту договору дарування, тому вказаний договір повинен бути визнаний недійсним.
Згідно зі ст.. 216 ЦК України у разі недійсності право чину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього право чину, а в разі неможливості такого повернення, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Строк позовної давності позивачем не пропущений, оскільки з позовом до суду він звернувся в межах трьох років.
Керуючись ст..203,215, 216,229 ЦК України, ст..ст..307,309,314,316 ЦПК України, апеляційний суд,-
ВИРІШИВ:,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Біловодського районного суду від 16 березня 2006 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2.
Визнати недійсним договір дарування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений 5 травня 2004 року між ОСОБА_1і ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Біловодського районного нотаріального округу Луганської області, зареєстрованого в реєстрі за НОМЕР_1.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 150 грн.
Рішення набуває законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців.