Справа № 9 кв-302 2007 р.                                                       Головуючий по 1 інстанція

Категорія 30

Костенко В.Г.

Доповідач в апеляційній Інстанції Білецький О.М. Доповідач       в       касаційній інстанції Магда Л.Ф.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2007 р.                                                                                                              м. Черкаси

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області у складі:

Головуючого   Вініченка Б.Б.

суддів                    Храпка В.Д.

Качана О.В. Бабенка В.М. Магди Л.Ф.

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на ухвалу судді Зарічного районного суду м. Суми від ЗО липня 2004 р. та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 24 січня 2005 р. по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до Сумської міської ради, ОСОБА_6 про визнання рішення незаконним, державного акту про право приватної власності на землю недійсним, вивчивши матеріали справи,

встановила:

ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Сумської міської ради, ОСОБА_6 про визнання рішення міської ради незаконним, державного акту про право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_6, недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що постійно проживають в будинку АДРЕСА_1, що складається з двох квартир, який раніше відносився до комунальної власності міста, а в даний час належить їм на праві власності.

Будинок розташований на земельній ділянці, площею 3080 кв. м, якою позивачі користувалися з моменту вселення в будинок: сім'я ОСОБА_1 з 1978 p., а сім'я ОСОБА_4 з 1995 p., сплачували платежі за користування нею.

В березні 2003 р. вони звернулися з заявою до Управління земельних ресурсів м. Суми про розподіл земельної ділянки відповідно до часток в будинку та її приватизацію. Тоді їм і стало відомо, що частина цієї земельної ділянки рішенням Сумської міської ради від 16 жовтня 2002 р. була надана ОСОБА_6 в розмірі 1000 кв. м під будівництво та обслуговування жилого будинку. 17 грудня 2002 р. їй було видано Державний акт про право приватної власності на цю земельну ділянку.

Позивачі вважали, що мають переважне право на приватизацію земельної ділянки, якою користувалися понад 25 років, тому просили суд визнати рішення Сумської міської ради від 16 жовтня 2002 р. про надання земельної ділянки ОСОБА_6 незаконним та визнати недійсним Державний акт про право власності на цю земельну ділянку, виданий на її ім'я.

Ухвалою судді Зарічного районного суду м. Суми від 1 липня 2004 р. позовна заява була залишена без руху, до 7 липня 2004 р. позивачам було надано строк для сплати державного мита у розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 8 грн. 50 коп.

Ухвалою судді від 14 липня 2004 р. позовна заява повторно була залишена без руху і до 30 липня 2004 р. позивачам було запропоновано доплатити 1674 грн. 50 коп. державного мита, виходячи з вартості земельної ділянки 195600 грн.

Ухвалою судді від 30 липня 2004 р. позовна заява визнана неподаною з мотивів несплати позивачами вказаної в ухвалі від 14 липня 2004 р. суми державного мита.

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 24 січня 2005 р. ухвала судді від 30 липня 2004 р. залишена без змін.

В обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 посилаються на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставлять питання про скасування ухвал судів і скерування справи до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття їх позову і розгляду по суті.

Зокрема в касаційній скарзі вказується на те, що ОСОБА_6 отримала спірну земельну ділянку шляхом безоплатної приватизації, тому вимоги про визнання Державного акту про право приватної власності на землю не відносяться до вимог, що підлягають оцінці. Крім того, їх позовна заява в частині визнання незаконним рішення Сумської міської ради про надання земельної ділянки ОСОБА_6 була оплачена державним митом згідно з вимогою судді,

однак безпідставно не прийнята до розгляду.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Визнаючи позовну заяву ОСОБА_1 та інших неподаною, суддя вважав, і з цим погодився суд апеляційної інстанції, що позивачі в частині вимог про визнання Державного акту про право приватної власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_6, повинні оплатити позовну заяву державним митом у розмірі 1700 грн., виходячи з вартості цієї земельної ділянки 195600 грн.

Однак такий висновок судів не ґрунтується на наявних у справі доказах, суперечить вимогам ст. 65 ЦПК України (1963 р.), ст. З Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», Інструкції «Про порядок обчислення та справляння державного мита».

Так, ст. 65 ЦПК встановлено підстави визначення ціни позову і вимоги про визнання Державного акту про право власності на земельну ділянку у зазначений в статті перелік вимог не входить.

Згідно з п. «д» ч. 1 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» із позовних заяв про зміну або розірвання договору найму житлових приміщень, про продовження строку прийняття спадщини, про скасування арешту на майно та з інших позовних заяв немайнового характеру (або таких, що не підлягають оцінці) при подачі позову до суду встановлюється ставка державного мита у розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Саме в такому розмірі позивачі сплатили державне мито при подачі позову про визнання Державного акту про право приватної власності ОСОБА_6 на земельну ділянку.

В матеріалах справи відсутній вказаний Державний акт чи його копія, а позивачі стверджували, що він виданий відповідачці на підставі рішення Сумської міської ради про безоплатну приватизацію наданої" їй у користування ділянки.

Отже висновки судів про те, що вимоги позивачів в частині визнання недійсним Державного акту про право приватної власності на землю носять майновий характер, оскільки, в разі задоволення їх позову, ОСОБА_6 буде позбавлена права власності на земельну ділянку, вартістю 195600 грн., являються передчасними, не підтверджені відповідними доказами.

Крім того, вимоги позивачів в частині визнання рішення Сумської міської ради про надання спірної земельної ділянки ОСОБА_6 були оплачені позивачами державним митом в повному об'ємі, що визнали суди, однак суддею і в цій частині вимог позовна заява ОСОБА_1 та інших безпідставно була

визнана неподаною.

За наведених обставин ухвала судді і ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню, а справа повинна бути скерована до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття позовної заяви до розгляду.

Керуючись ст. ст. 336, 342, 344, 345 ЦПК України колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу судді Зарічного районного суду м. Суми від ЗО липня 2004 р. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 24 січня 2005 р. скасувати, справу скерувати до Зарічного районного суду м. Суми для вирішення питання про прийняття позовної заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до Сумської міської ради, ОСОБА_6 про визнання рішення незаконним, Державного акту про право приватної власності на землю недійсним до розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.