20.01.2012 Справа № 2а/2570/6157/2011
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2012 р. м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Падій В.В.,
при секретарі Кондратенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засідання в приміщенні суду адміністративний позов ОСОБА_1 до адміністрації Менської виправної колонії №91 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1.) звернувся до суду з адміністративним позовом до адміністрації Менської виправної колонії № 91 з вимогою визнати недійсним рішення адміністрації про накладання на нього стягнень у вигляді попереджень від 02.02.2007 року та 21.04.2007 року, визнати характеристику, як таку, що не відповідає дійсним відомостям та обставинам, відмінити рішення комісії від 19.04.2007 року про відмову в наданні позивачу пільг та зобов'язати адміністрацію розглянути питання про надання пільг і в подальшому утримуватись від вчинення по відношенню до позивача упередженого та необ'єктивного відношення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 02.02.2007 року рішенням начальника відділення ОСОБА_2 на позивача за невиконання вимог лікаря – дотримуватись постільного режиму; невиконання вимог начальника відділення та висловлювання погроз на його ім’я - накладено стягнення у вигляді попередження. 21.04.2007 року рішенням начальника відділення ОСОБА_3 за перебування в ліжку в невстановлений час, невиконання обов’язків засудженого на ОСОБА_1 було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді попередження. Крім цього зазначив, що при ознайомленні з характеристикою, виданою на його ім’я, ним було виявлено, що відомості та висновки, викладені в ній, не відповідають дійсності. 19.04.2007 року при вирішенні комісією Менської виправної колонії №91 питання про застосування пільг по відбуванню 1/2 строку покарання, з урахуванням характеристики позивача було прийнято рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 в надані вищевказаних пільг. Вважає, рішення від 02.02.2007 року та від 21.04.2007 року про накладання на нього стягнень у вигляді попереджень і рішення комісії Менської виправної колонії №91 від 19.04.2007 року про відмову в наданні позивачу пільг є незаконними та такими, які прийняті всупереч вимог чинного законодавства, а характеристику на ОСОБА_1 такою, яка не відповідає дійсним обставинам.
Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 04.10.2011 року справу за позовом ОСОБА_1 до адміністрації Менської виправної колонії №91 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, у відповідності до статті 22 Кодексу адміністративного судочинства передано за підсудністю до Чернігівського окружного адміністративного суду.
Позивач в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду заву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі та пояснив, що прийнятті Менською виправною колонією №91 рішення про накладання на позивача стягнень у вигляді попереджень від 02.02.2007 року та від 21.04.2007 року, характеристики на засудженого ОСОБА_1 від 19.04.2007 року та рішення комісії Менської виправної колонії №91 від 19.04.2007 року є такими, що прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.
Дослідивши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 02.02.2007 року до ОСОБА_1, згідно рапорту начальника відділення СВПР ОСОБА_2 від 02.02.2007 року № 16 було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді попередження за порушення ним встановленого порядку відбування покарання, а саме: ОСОБА_1 маючи звільнення від роботи з 31.01.2007 року по 02.02.2007 року не дотримувався ліжкового режиму, встановленого відносно нього лікарем та займався спортом (а.с. 212-213).
Як вбачається з вищевказаного рапорту, позивач 02.02.2007 року о 11 год. 00 хв. порушив режим утримання, а саме маючи звільнення від роботи з 31.01.2007 року по 02.02.2007 року не дотримувався ліжкового режиму, займався спортом. На зауваження про те, що він не в ліжку, як вимагає того лікар, який надав йому звільнення від праці на виробництві, а також від режимних перевірок,- засуджений відповів, що йому це необхідно і продовжував займатись спортом. Своїм вчинком засуджений порушив режим утримання і не виконав вимоги лікаря, що могло спричинити погіршення йог здоров’я (а.с.212-213).
З пояснень ОСОБА_1, наявних в матеріалах справи (а.с.215-217), вбачається, що позивач підтверджує факт того, що він дійсно 02.02.2007 року перебуваючи на ліжковому режимі, займався спортом, оскільки він вирішив, що таким чином він сприяє своєму видужанню.
21.04.2007 року до позивача знову було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді попередження за порушення останнім встановленого порядку відбування покарання, згідно рапорту начальника відділення СВПР ОСОБА_3 від 21.04.2007 року № 102 (а.с. 219).
Як вбачається з вищевказаного рапорту, о 08. год. 00 хв. при обході приміщень було виявлено, що позивач лежав на своєму спальному місці, при цьому спальне місце не було заправлене за встановленим зразком. На зроблене ним зауваження ОСОБА_1 почав сперечатися, сказавши, що має звільнення та рекомендацію лікаря на перебування в постільному режимі в денний час. При зверненні до лікаря медичної частини установи стало відомо, що засуджений ОСОБА_1 ніякого ліжкового режиму та рекомендацій не мав (а.с.219).
Відповідно до пояснень ОСОБА_1, наявних в матеріалах справи (а.с.219), він 21.04.2007 року піднявся до підйому, заправив ліжко і відчувши слабкість, біль в суглобах і загальне нездужання ліг на ліжко, чекаючи приходу лікаря, де і був виявлений начальником відділення.
Згідно, наявної в матеріалах справи довідки лікаря від 21.04.2007 року, виданої на засудженого ОСОБА_1, станом на 21.04.2007 року позивач звільнення від роботи не мав, рекомендацій лікаря щодо ліжкового режиму не отримував (а.с.220).
19.04.2007 року начальником Менської виправної колонії №91, на підставі матеріалів особової справи засудженого ОСОБА_1, складена характеристика, стосовно особи позивача (а.с.227).
19.04.2007 року комісією Менської виправної колонії №91 при вирішенні питання про застосування пільг по відбуванню 1/2 строку покарання, з урахуванням характеристики позивача було прийнято рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 в надані вищевказаних пільг, оскільки позивач характеризується негативно, має стягнення, одне з яких не погашено і не знято достроково, що підтверджується випискою з протоколу від 19.04.2007 року № 7 засідання комісії Менської виправної колонії №91 по наданню засудженим умовно-дострокового звільнення, наявною в матеріалах справи (а.с. 225).
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею першою Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 року № 1129-IV (далі – Кодекс № 1129-IV) визначено, що кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Статтею 9 Кодексу № 1129-IV визначені основні обов’язки засуджених, відповідно до якої засуджені зобов'язані: виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб; виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань; ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених; з'являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань. Невиконання засудженими своїх обов'язків і законних вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.
Відповідно до статті 102 Кодексу № 1129-IV режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.
Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25.12. 2003 року № 275, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за № 1277/8598 від 31.12.2003 року, затверджені Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі – Правила № 275).
Зазначеними Правилами № 275 конкретизовані окремі питання виконання та відбування кримінального покарання у виді арешту, позбавлення та обмеження волі відповідно до вимог кримінально-виконавчого законодавства України.
Зазначені Правила № 275 обов'язкові для усіх арештних домів, кримінально-виконавчих установ та спеціальних виховних установ.
Відповідно до вимог пункту 29 Правил № 275 засуджені зобов’язані окрім іншого, суворо дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня установи, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом установи та іншими особами; виконувати всі законні вимоги персоналу установи; утримувати в чистоті жилі й службові приміщення, робочі місця; за встановленим зразком заправляти ліжка; дотримуватися санітарно-гігієнічних норм; зберігати продукти харчування і предмети особистого використання у відведених для цього та спеціально обладнаних місцях.
Вказана норма кореспондує з вимогами частини 3 статті 107 Кодексу № 1129-IV, відповідно до якої засуджені зобов'язані: дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами; утримувати в чистоті і порядку приміщення, дбайливо ставитися до майна колонії і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням; виконувати всі законні вимоги персоналу колонії; виконувати необхідні роботи по самообслуговуванню, благоустрою колонії; дотримуватися санітарно-гігієнічних норм; дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці.
Згідно пункту 31 Правил № 275 у кожній установі виконання покарань організовується суворо регламентований розпорядок дня з урахуванням особливостей роботи з відповідним складом засуджених, оперативної обстановки, пори року, місцевих умов та інших конкретних обставин.
Розпорядок дня включає в себе час підйому, туалету, фізичної зарядки, приймання їжі, розводу на роботу, перебування на виробництві, перевірку наявності засуджених, проведення загальноосвітнього та професійно-технічного навчання (у виховних колоніях), виховних, культурно-масових та спортивно-оздоровчих заходів тощо. При цьому передбачаються безперервний восьмигодинний сон засуджених і надання їм особистого часу в межах, установлених кримінально-виконавчим законодавством України.
Розпорядок дня, розроблений відповідно до типового (додаток 10 до Правил № 275), затверджується наказом начальника установи, узгоджується з начальником територіального органу управління Департаменту, доводиться до відома засуджених і персоналу та вивішується на стенді в черговій частині, місцях цілодобового несення служби черговою зміною та в місцях надання побутових послуг засудженим.
Згідно частини 1 статті 80 Правил № 275 правом застосовувати в повному обсязі заходи заохочення і стягнення до засуджених користуються начальник установи або особа, яка виконує його обов'язки, а також його прямі начальники.
У разі застосування заходів стягнення до засуджених посадові особи повинні суворо керуватися вимогами статей 54, 69, 134 - 135 Кримінально-виконавчого кодексу України. За правопорушення, які згідно зі статтею 133 Кримінально-виконавчого кодексу України відносяться до злісних, стягнення накладаються тільки посадовими особами, зазначеними в частині першій цієї статті.
Відповідно до статті 132 Кодексу № 1129-IV за порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися заходи стягнення, зокрема: попередження; догана; сувора догана.
Згідно частини 1 статті 134 Кодексу № 1129-IV при призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, позивачем не виконувались обов’язки, передбачені Кодексом № 1129-IV та Правилами № 275, а тому відповідачем правомірно, в межах та у спосіб, визначений чинним законодавством України були винесенні рішення про накладання на позивача стягнень у вигляді попереджень від 02.02.2007 року та від 21.04.2007 року.
Відповідно до статті 100 Кодексу № 1129-IV залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання умови відбування покарання можуть змінюватися в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду.
Згідно статті 101 Кодексу № 1129-IV засуджені, які стають на шлях виправлення, можуть бути переведені: з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки або колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання; із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання; у колоніях мінімального і середнього рівня безпеки - до дільниці соціальної реабілітації після фактичного відбуття: 1) не менше однієї четвертої строку покарання, призначеного судом за злочин середньої тяжкості; 2) не менше третини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі; 3) не менше половини строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
Не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілітації: 1) особи, які злісно порушували вимоги режиму в місцях попереднього ув'язнення та в колоніях; 2) інваліди першої та другої груп та особи, які досягли пенсійного віку; 3) вагітні жінки та жінки, які мають при собі дітей віком до трьох років; 4) особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії; 5) особи, які засуджені за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; 6) особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.
Засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені: з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці; з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки.
Згідно оглянутої в судовому засіданні особової справи ОСОБА_1 та наявного в матеріалах справи витягу з особової справи засудженого ОСОБА_1 про стягнення та заохочення (а.с.223), вбачається, що за час перебування позивача у Менській виправній колонії №91 до нього було застосовано 7 стягнень: позбавлення посилки-передачі – зберігання заборонених предметів; попередження; догана; поміщення у карцер та не проведено жодного заохочення. На підставі даних особової справи і була складена оскаржувана характеристика позивача від 19.04.2007 року.
Суд дослідивши надану в судовому засіданні характеристику, вважає її достовірною та такою, що відповідає дійсним відомостям і обставинам, стосовно позивача.
А тому комісією Менської виправної колонії № 97, з урахуванням характеристики позивача, правомірно було винесено рішення від 19.04.2007 року про відмову в наданні позивачу пільг, в зв’язку з відбуттям останнім 1/2 строку покарання.
Згідно частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб’єкт владних повноважень довів правомірність винесених ним рішень, оскільки при визначенні виду дисциплінарного стягнення відповідачем, уповноваженим накладати стягнення, було враховано причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку і характер раніше накладених стягнень, а тому Менська виправна колонія №91 при прийнятті рішення про накладання на ОСОБА_1 стягнень у вигляді попереджень від 02.02.2007 року та від 21.04.2007 року, складанні характеристики і прийнятті комісією рішення від 19.04.2007 року про відмову в наданні позивачу пільг, в зв’язку з відбуттям останнім 1/2 строку покарання, діяла у межах та спосіб, передбачений чинним законодавством України.
При вирішені даного спору суд також керується положеннями частини 3 статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стосовно вимог позивача про зобов'язання адміністрації Менської виправної колонії № 91 розглянути питання про надання пільг і в подальшому утримуватись від вчинення по відношенню до позивача упередженого та необ'єктивного відношення, то вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належить до компетенції такого суб’єкта владних повноважень.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до адміністрації Менської виправної колонії №91, необхідно відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до адміністрації Менської виправної колонії №91- відмовити повністю.
Порядок апеляційного скарження постанови суду, передбачений статтями 185-186 КАС України.
< Поле для вводу тексту >
Суддя Падій В.В.