КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 жовтня 2011 року 2а-4504/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого –судді Брагіної О.Є.,
при секретарі судового засідання –Варченко І.В.;
за участю :
представника позивачки- Ільїної Т.І. (довіреність від 24.10.2011 р.,б/н)
представника відповідача- не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у м.Києві, адміністративну справу:
за позовом ОСОБА_1
до управління Пенсійного фонду України у Тетіївському районі Київської області
про визнання неправомірними дій, визнання неправомірною та скасування вимоги №Ф-252 від 06.06.2011 р. про стягнення податкового боргу та визнання неправомірними рішень №2 від 16.06.2011 р. №7332/10 від 10.08.2011 р., №19552/09-10 від 15.09.2011 р.,
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним вище адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у Тетіївському районі Київської області (надалі –УПФУ у Тетіївському районі Київської області), в якому просить суд визнати неправомірними дії відповідача при винесенні вимоги №Ф-252 від 06.06.2011 р. про стягнення боргу у розмірі 1744,80 грн., визнати неправомірною та скасувати вимогу №Ф-252 від 06.06.2011 р., визнати неправомірними рішення №2 від 16.06.2011 р., №7332/10 від 10.08.2011 р., №19552/09-10 від 15.09.2011 р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона зареєстрована як фізична особа-підприємець, а тому не являється платником страхових внесків до Пенсійного фонду України. Вказує, що відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»від 03.07.1998 р. №727 для суб’єктів малого підприємництва застосовується спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності. Наполягає на існуванні принципу добровільності будь-яких зборів, у тому числі до державних цільових фондів, які не вкючені до системи оподаткування, посилаючись на статтю 1 Закону України «Про систему оподаткування». На думку позивачки, правлінням Пенсійного Фонду України не надано жодних роз’яснень щодо застосування Закону України «Про внесення змін до законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»та «Про Державний бюджет України на 2010 рік», який набрав чинності з 18.07.2011 р., згідно з яким підприємці, які перейшли на спрощену систему оподаткування повинні самостійно донараховувати страхові внески з 01.07.2010 р.
Не погоджуючись з вимогою відповідача, позивачка оскаржила її в адміністративному порядку. Прийняті за наслідками розгляду її скарг рішення №2 від 16.06.2011 р., №7332/10 від 10.08.2011 р. та №19552/09-10 від 15.09.2011 р. вважає також неправомірними та такими, що порушують її права та інтереси, як суб’єкта підприємницької діляльності.
Відповідач подав до суду заперечення на адміністративний позов від 17.10.2011 року № 4790/03, в якому проти позову заперечував, з підстав його необґрунтованості та безпідставності зазначивши, що позивачка є суб’єктом Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 р. №1058-IV на підставі статті 11 Закону та повинна сплачувати страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Відповідно до підпункту 4 пункту 8 розділу XV «Прикінцевих положень»(в редакції Закону України №2461-VI від 08.07.2010 р. «Про внесення змін до законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»та «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування») фізичні особи-підприємці, які обрали особливий спосіб оподаткування, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом. Сума страхового внеску із врахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше максимального розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески
Відповідно до статті 106 Закону України №1058-IV, суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або несплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною 3 статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (недоїмкою) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій. Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду України надсилають страхувальникам, які мають недоїмку вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
ОСОБА_1 отримала вимогу №Ф-252 від 06.06.2011 р. про сплату боргу 10.06.2011 р. До УПФУ у Тетіївському районі Київської області із скаргою звернулася 15.06.2011 р. Рішенням №2 від 16.06.2011 р. начальника УПФУ у Тетіївському районі Київської області вищевказана вимога залишена без змін. Рішенням начальника Головного управління ПФУ у Київській області від 10.08.2011 р., а також рішенням Голови правління Пенсійного фонду України скарги ОСОБА_1 були залишені без задоволення, а оскаржувана вимога без змін. Стверджує, що дії працівників відповідача є правомірними та законними.
Представник позивачки в судовому засіданні вимоги підтримала з підстав, наведених в позовній заяві.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце його проведення.
Заслухавши пояснення представника позивачки, з’ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивачка –ОСОБА_1 зареєстрована Тетіївською районою державною адміністрацією Київської області як фізична особа-підприємець (свідоцтво про державну реєстрацію від 05.09.2007 р. серії В00 №647900), відповідно до статті 15 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”від 09.07.2003 року № 1058-ІV (по тексту Закон України №1058-ІV) є платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Перебуває на обліку в УПФУ Тетіївського району Київської області та у відповідності до пункту 6 частини 2 статті 17 Закону України №1058-ІV зобов’язана нараховувати, обчислювати і сплачувати у встановлені строки та в повному обсязі страхові внески. В III та IV кварталах 2010 р. Загнітко Т.Г. перебувала на спрощеній системі оподаткування.
У зв’язку з несплатою позивачкою суми нарахованих страхових внесків, відповідно до статті 106 Закону України №1058-ІV, УПФУ у Тетіївському районі Київської області винесло вимогу №Ф-252 від 06.06.2011 р. про сплату боргу- недоїмки зі страхових внесків у сумі 1744,80 грн., яку ОСОБА_1 одержала 10.06.2011 р. та оскаржила в адміністративному порядку до УПФУ у Тетіївському районі Київської області, Головного управління ПФУ у Київській області та Голови правління Пенсійного фонду України. Скарги ОСОБА_1 рішеннями від 16.06.2011 р. №2, від 10.08.2011 р. №7332/10 та від 15.09.2011 р. №19552/09-10 були залишені без задоволення, а оскаржувана вимога без змін.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного:
принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, призначення, перерахунок і виплата пенсій визначаються Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”від 09.07.2003 року № 1058-ІV. Цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, сфера дії якого поширюється на відносини, які виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Виключно вказаним Законом визначаються платники страхових внесків, порядок їх нарахування та сплати.
Згідно із визначенням термінів, що міститься у статті 1 Закону України № 1058-ІV, страхові внески –це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти сплачені на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону. При цьому, страхувальниками визнаються роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Частина 3 статті 4 цього Закону передбачає, що види пенсійного забезпечення, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення визначається виключно законами про пенсійне забезпечення. Відповідно до частини 3 статті 18 цього ж Закону страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Зобов’язання щодо сплати страхових внесків фізичними особами-суб’єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований, єдиний податок) врегульовано Законом України “Про внесення змін до законів України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” та “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 08.07.2010 р. №2461-VI. У відповідності до частини 2 вказаного Закону пункт 4 розділу ХV Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”викладено у наступній редакції: фізичні особи –суб’єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок) та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом, а саме: фізичні особи-суб’єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), зобов’язані сплачувати страхові внески у розмірі, який визначається ними самостійно.
При цьому, сума страхового внеску із врахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше максимального розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески. Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. Сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.
Статтею 106 Закону України №1058-ІV визначено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачка в III та IV кварталах 2010 р. перебувала на спрощеній системі оподаткування. Згідно з приписами статті 1 Закону №1058-ІV мінімальний страховий внесок –сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу). Статтею 6 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування»від 13.01.2011 р. №2921-VI встановлено ставку збору у розмірі 33,2%.
Частина 6 статті 20 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачає, що страхові внески фізичною особою –суб’єктом підприємницької діяльності сплачуються щоквартально, протягом 20 календарних днів наступних, за останнім календарним днем звітного кварталу. Граничним днем сплати страхових внесків є 01 квітня року, наступного за звітним. Оскільки позивачкою своєчасно не було сплачено збір на загальнообов’язкове пенсійне страхування, УПФУ у Тетіївському районі Київської області було виставлено вимогу №Ф-252 від 06.06.2011 р. про сплату боргу у розмірі 1744,80 грн., яка розрахована згідно вимог чинного законодавства у порядку, викладеному в мотивувальній частині постанови. Суми несплачених страхових внесків визнаються недоїмкою, яка стягуються з нарахуванням пені та фінансових санкцій.
Узагальнюючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога УПФУ у Тетіївському районі Київської області №Ф-252 від 06.06.2011 р. про сплату ОСОБА_1 боргу є правомірною, а дії відповідача такими, що узгоджуються з нормами Закону України №1058-VI, тому не знаходить підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 в частині визнання дій відпоідача неправомірними та скасування вимоги.
Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з наступного:
акт державного чи іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин. Відповідно не можуть оспорюватись в суді акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок тощо, оскільки такі акти не мають обов’язкового характеру.
Обов’язковим до виконання рішенням державних чи інших органів, у даному випадку, може бути вимога територіального управління Пенсійного фонду України, податкового органу або органу контролю за цінами про стягнення в доход бюджету відповідних сум санкцій. Рішення, які були прийняті за результатами перевірок (скарг) не є нормативними актами, оскільки не встановлюють, не змінюють і не скасовують норми права, зазначені в них висновки неодноразово не застосовуються, в розумінні поняття нормативного акту. Також оскаржувані рішення не є актами ненормативного характеру (індивідуальним актом), оскільки вони не породжують прав і обов’язків для позивачки. Таким чином, суд не знаходить підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 в частині визнання рішень за результатом розгляду її скарг начальником УПФУ у Тетіївському районі Київської області, начальником Головного управління ПФУ у Київській області, Голови правління Пенсійного фонду України неправомірними.
Керуючись ст.ст. 7-14, 17, 18, 49, 51, 86, 94, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
п о с т а н о в и в:
В задоволенні адміністративного позову ,- відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні –протягом десяти днів з дня отримання її копії
СУДДЯ Брагіна О.Є.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 31.10.2011 р.