16.11.2011 < копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2011 р. Справа № 2а/0470/11353/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді –Златіна С.В.
при секретарі –Лісна А.М.
представника позивача –Сипало М.А.
представника відповідача –Прибиток Н.А., Йовик О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Підприємства Орджонікідзевського виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області (№79) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, –
ВСТАНОВИВ:
12.08.2011 року позивач звернувся з позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, у якому просить суд стягнути з відповідача адміністративно-господарську санкцію та пеню у розмірі 14 839,47 гривень.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач не працевлаштував інваліда на одне робоче місце, а тому у відповідності до вимог статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повинен сплатити адміністративно-господарську санкцію та пеню.
Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.
Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що на підприємстві відповідача у 2010 році працював працівник який мав інвалідність ОСОБА_4. Крім того, відповідач надав суду два листи від Орджонікідзевського міського центру зайнятості від 14.11.2011 року № 1180 та від 12.10.2011 року № 1051, з яких вбачається, що центром зайнятості не направлялися до відповідача інваліди, які б відповідали вимогам ст. 14 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України». Також відповідач повідомив суд проте, що на підприємстві відповідача у 2010 році працювали особи, яким встановлено інвалідність, з числа засуджених.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
У відповідності з ч.1 ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно з частинами 1 і 2 ст.20 цього Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Судом на підставі матеріалів справи встановлено наступне, відповідач подав до позивача звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік від 25.02.2010 року, у якому зазначив, що кількість штатних працівників на підприємстві становить 24 особи, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місяцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” складає 1 особа, а фактично працювало протягом 2010 року 0 осіб.
Судом на підставі статуту Державного підприємства “Підприємство Орджонікідзевського виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області (№79) встановлено, що підприємство відповідача засноване на державній власності та входить до сфери управління Державного департаменту України з питань виконання покарань.
У відповідності до п.6 Статуту Державного підприємства “Підприємство Орджонікідзевського виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області (№79) майно підприємства є державною власністю та закріплюється за ним на праві оперативного управління; джерелами формування майна відповідача є майно передане йому Державним департаментом України з питань виконання покарань, а також кошти та майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг) підприємства.
На підставі викладеного судом встановлено, що відповідач неповністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів
В силу ст.238 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, за статтею 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Так, згідно до статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.3 ст.181 України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Аналіз норм чинного законодавства України щодо соціальної захищеності інвалідів свідчить про те, що на підприємства покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування.
У відповідності до п.4.4 Рекомендації Вищого адміністративного суду України № 07.2-10/2 від 14.04.2008 року «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів» при розгляді адміністративними судами справ зазначеної категорії потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.
З матеріалів справи вбачається наступне.
Судом на підставі листів Орджонікідзевського міського центру зайнятості від 07.11.2011 року № 1144, від 12.10.2011 року № 1051 та від 14.11.2011 року № 1180 встановлено, що центр зайнятості не направляв до відповідача протягом 2010 року осіб, які мають інвалідність, які б відповідали вимогам ст. 14 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України», а також те, що відповідач не подавав звіти за формою № 3-ПН для працевлаштування інвалідів у 2010 році.
У відповідності до позиції колегія Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 02.02.2010 року по справі № 21-1982во09 (номер у ЄДРСР 8089874), обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування; останнє повинно направляти до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда.
Таким чином, слід вважати, що відповідач не здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме: не повідомляв центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів.
За змістом ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідачем не доведені ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення проти позову.
Враховуючи той факт, що відповідач не здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, то позивач правомірно нарахував адміністративно-господарські санкції та пеню.
Суд відхиляє заперечення відповідача стосовно того, що останній не міг працевлаштувати на роботи інвалідів, оскільки згідно ч.3 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на службу на конкурсній основі приймаються громадяни України, які здатні за станом здоров’я ефективно виконувати відповідні службові обов’язки з наступних підстав, а саме: відповідач не направляв центру зайнятості звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда, тому центр не мав інформації щодо наявності вакантних посад для працевлаштування інвалідів, а отже не міг здійснювати відповідних добір інвалідів для працевлаштування на підприємстві відповідача, крім того з Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не вбачається, що ним встановлено виключення в частині обов’язкового працевлаштування інвалідів у підприємствах установ виконання покарань.
Судом також відхиляються доводи відповідача стосовно того, що у 2010 році на підприємстві відповідача працював інвалід ОСОБА_4, оскільки як вбачається з листа Комунального закладу «Центральна міська лікарня м. Орджонікідзе» від 11.10.2011 року № 2980, ОСОБА_4 була встановлена третя група інвалідності з 15.01.2009 року строком на один рік. З листа № 44 від 21.04.2010 року обласної МСЕК № 1 вбачається, що ОСОБА_4 не встановлена група інвалідності. Тобто судом встановлено, що ОСОБА_4 мала третю групу інвалідності з 15.01.2009 року по 15.01.2010 року.
Суд відхиляє доводи відповідача стосовно того, що на підприємстві відповідача у 2010 році працювали інваліди з числа засуджених осіб, оскільки засуджені особи не можуть вважатися працівниками відповідача, оскільки не значаться у його штаті працівників.
Судом встановлено, що розрахунок адміністративно-господарських санкції та пені є обґрунтованим та здійсненим позивачем у відповідності до вимог статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та вимог постанови Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року «Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Згідно ч.4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем – фізична або юридична особа, судові витрати, здійсненні позивачем з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 11, 50, 70, 71, 72, 86, 159-163 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Підприємства Орджонікідзевського виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області (№79) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені – задовольнити повністю.
Стягнути з Підприємства Орджонікідзевського виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області (№79) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (49101, м. Дніпропетровськ, вул. Калова, 11) адміністративно-господарську санкцію у розмірі 16 850,00 гривень та пеню у розмірі 414,92 гривень.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 16 листопада 2011 року
Суддя < (підпис) >
< Список >
< Список >
< Список >С.В. Златін
< Текст >