15.11.2011 < копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2011 р. Справа № 2а/0470/8020/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЛозицької І.О. < Текст >
при секретаріВасиленко К.Е.
за участю:
представника позивача
представника відповідачаКлименка О.І.
Феденко І.В.
< Текст >
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №39 м.Дніпропетровська до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровьска про скасування податкового повідомлення-рішення від 15 червня 2011 року №000142302
ВСТАНОВИВ:
У липні 2011 року позивач звернувся до адміністративного суду із вищезазначеним позовом, в якому просив скасувати податкове-повідомлення рішення ДПІ у АНД районі м.Дніпропетровська від 15 червня 2011 року №000142302 у частині стягнення суми податкового зобов’язання за основним платежем –115 088, 00 грн. (114 468, 00 грн. + 620, 00 грн.) та суми податкового зобов’язання за штрафними (фінансовими) санкціями –28 772, 00 грн., а всього на суму 143 860, 00 грн., та стягнути із державного бюджету України на користь Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №39 –3, 40 грн. сплаченого судового збору відповідним рішенням суду.
В обґрунтування позовних вимог послався на те, що висновки в акті перевірки є необґрунтованими, а тому рішення прийняте на підставі акту є протиправним та підлягає скасуванню.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з викладених у позові та поясненні підстав, просив суд його задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував у повному обсязі, подав письмові заперечення, в яких зазначив наступне: в порушення п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР (зі змінами та доповненнями), підприємством завищені валові витрати на суму 267, 64 грн. у 3 кварталі 2010 року. Перевіркою встановлено, що КЖЕП №39 за результатами перевірки контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області (акт від 10 листопада 2010 року №06-21/84) не зменшило валові витрати, які встановлені при перевірці актів виконаних будівельних робіт TOB ABC Білд Сервіс (Ф.№КБ-2в) з питань правильності застосування розцінок на ремонтно-будівельні роботи. В порушення п.6 розділу II Додатку 19 до ДБН Д.І.-1-2000, при формуванні прямих витрат в склад робіт у акті TOB ABC Білд Сервіс (Ф.№КБ-2в) за серпень 2010 року на суму 715, 20 грн. включено норму „Улаштування настилу з дощок для азбестоцеменнтній покрівлі" (Р8-38-1), тоді, як ці роботи вже враховано в складі загальновиробничих витрат", що привело до завищення вартості виконаних робіт на загальну суму 321, 17 грн.(з пдв) у 3 кварталі 2010 року.
Також, відповідачем зазначено, що в порушення п.п. 7.2.6, п. 7.2. п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03 квітня 1997 року (зі змінами та доповненнями), підприємством до складу податкового кредиту за червень 2008 року віднесено ПДВ у сумі 1 642, 60 грн. без підтверджуючих документів.
В порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року (зі змінами та доповненнями), підприємством не відкориговано податковий кредит за результатами перевірки контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області (акт від 10 листопада 2010 року №06-21/84), всього на суму 558, 00 грн., в т.ч. за травень 2009 року –307 , 20 грн., червень 2010 року –52 , 18 грн., серпень 2010 року –53 , 52 грн., вересень 2010 року –145 , 57 грн.
В порушення пп.7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97 –ВР від 03 квітня 1997 року, підприємство не здійснювало перерахунок податкового кредиту у зв'язку з придбанням (виготовленням) товарів (послуг) та основних фондів, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об’єктом оподаткування чим зависило податковий кредит на суму 114 468, 00 грн.
Згідно п.п.3.2.7 п. 3.2 ст. З Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03 квітня 1997 року не є об'єктом оподаткування операції з виплат у грошовій формі заробітної плати, а також пенсії, стипендії, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи фондів загальнообов'язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі); виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом; надання комісійних (брокерських, дилерських) послуг із торгівлі та/або управління цінними паперами (корпоративними правами), деривативами та валютними цінностями, включаючи будь-які грошові виплати (у тому числі, комісійні) фондовим або валютним біржам чи позабіржовим фондовим системам або їх членам у зв'язку з організацією та торгівлею цінними, паперами ліцензованими торговцями цінними паперами, а також, деривативами та валютними цінностями".
Відповідно до п.п.7.4.3 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР, у разі, коли товари (роботи, послуги), що виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду. А тому, право на податковий кредит КЖЕП №39 по придбаних товарах (роботах, послугах) має лише в частині, яка відповідає частці використання таких придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях. За таких обставин відповідач просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що працівниками Державної податкової інспекції Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська було проведено документальну виїзну позапланову перевірку Комунального житлово-експлуатаційного підприємства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2010 року, якою встановлено порушення п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, п.п. 4.1.6. п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, п.5.1 і п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР,пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97 –ВР від 03 квітня 1997 року, п.п.7.2.6, п.7.2 п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97 –ВР від 03 квітня 1997 року, п.1.4 ст.1, п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4 пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97 –ВР від 03 квітня 1997 року, пп. 4.2.1 п.4.2, п.8.1 ст.8, ст.16 п.19.2 ст. 19 Закону України №889 «Про податок з доходів з фізичних осіб підприємців та юридичних осіб», за наслідками якої складено Акт від 01 червня 2011 року №1126/2302/32616489.
Позивачем до ДПА у Дніпропетровській області подавались заперечення на вищезазначений акт, які не прийняті до уваги та винесене податкове повідомлення-рішення від 15 червня 2011 року №000142302, яким з КЖЕП №39 було стягнуто:
- за основним платежем недоїмки –117 289, 00 грн.,
- за штрафними (фінансовими санкціями) –29 322, 00 грн.
Момент виникнення податкового зобов'язання з ПДВ встановлений пп.7.3.1 ст.7 Закону № 168/97-ВР, а момент виникнення права на податковий кредит - пп.7.5.1 ст.7 вказаного Закону. Вказані норми є загальними і характеризуються як такі, що встановлюють певні правові наслідки для платників податків залежно від відповідної події, що сталася раніше («за першою подією»).
Одночасно п. 11.11 ст. 11 Закону № 168/97-ВР визначені спеціальні норми для таких платників, як житлово-експлуатаційні контори, інші подібні платники податків, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у компенсацію їх вартості, визначають базу оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) за касовим способом. За касовим способом визначається також база оподаткування операцій з поставки зазначених товарів (послуг) для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують ці товари (послуги), у разі, якщо вони зареєстровані як платники податку.
Таким чином, викладений вище «касовий метод»визначення податкового зобов'язання та права на податковий кредит, є обов'язковим для виконання платниками податків липе за господарськими операціями за відповідним переліком товарів та послуг. При цьому, Закон не встановлює спеціальних правил щодо дати виникнення права на податковий кредит за придбаними товарами і отриманими послугами, які не входять у визначений перелік, тому, у цій частині податкові відносини регулюються загальними нормами, які визначені ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто, «за першою подією».
Згідно з п.п.3.2.7 Закону № 168/97-ВР, не є об'єктом оподаткування операції виплат бюджетних дотацій та субсидій лише фізичним особам, тоді як КЖЕП № 39, отримує не дотації, а лише компенсацію за державні дотації населенню, тому, ця норма його не стосується.
Суд зазначає, що чинне законодавство України не передбачає застосування п.п.7.4.3 Закону №168/97-ВР у разі втримання юридичною особою бюджетної дотації (субсидії), тому, твердження інспекції про недоплату позивачем ПДВ в розмірі 114 468, 00 грн., є безпідставними.
Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст. З Закону № 168/97-ВР об'єктом оподаткування ПДВ є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, а тому, поставка підприємством послуг за регульованим тарифом, є оподатковуваною операцією.
Законом України «Про податок на додану вартість», прямо передбачено вичерпний перелік випадків, коли сплачені при придбанні товарів (послуг) суми ПДВ не включаються у податковий кредит, а саме:
1) якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, а також, при придбанні легкового автомобіля;
2) у разі, коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні;
3) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника;
4) у разі відсутності податкових накладних чи митних декларацій (інших подібних документів).
3 акту перевірки вбачається, що інспекція при розрахунку частки операцій, які не є об'єктом оподаткування з урахуванням отриманих позивачем субвенцій, за допомогою якої визначено заниження ПДВ, використовувала власну методику.
Згідно п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР у разі, коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.
Комунальні підприємства мають право на податковий кредит у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) в частині, яка відповідає частці використання таких придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях, тобто, у частині, пропорційній затвердженому тарифу.
Відповідно до п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватись Конституції України та діяти у відповідності з цим кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Суд зазначає, що вартість поставки послуг з утримання будинків і споруд підлягає оподаткуванню податком на додану вартість незалежно від того за рахунок яких джерел вона компенсується. Базою оподаткування таких поставок є затверджений органом місцевого самоврядування тариф, а отримані субвенції, є лише часткою плати за ці послуги в межах регульованого тарифу.
Таким чином, отримані бюджетні кошти у вигляді субвенцій за КЕКВ 1310 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам», були витрачені повністю в оподатковуваних операціях –наданні послуг з утриманням будинків і споруд та прибудинкових територій.
Зокрема, вони з урахуванням ПДВ перераховуються ВАТ «ЕК «Дніпрообленерго»на погашення витрат з електроенергії (послуги з «Освітлення місць загального користування», «Енергопостачання ліфтів»включені до тарифу на послуги з утримання будинків і споруд), копія банківської виписки з таким перерахуванням є в матеріалах справи.
В жовтні 2010 року ПП «Март-2009»КЖЕП №39, було відпущено товар (граншлак) у кількості 30 т. КЖЕП №39 по витратній накладній №2510 від 25 жовтня 2010 року, було отримано граншлак на суму –2 520, 00 грн., в т.ч. ПДВ - 520, 00 грн., а також, по акту виконаних робіт (послуг) від 25 жовтня 2010 року надані автопослуги на суму 1 200, 00 грн., в т.ч. ПДВ на суму 200, 00 грн. Було виставлено рахунок від 25 жовтня 2010 року №2510 на загальну суму 3 720, 00 грн., в т.ч. ПДВ - 620, 00 грн. Було виписано податкову накладну від 25 жовтня 2010 року №1 на суму 3 720, 00 грн., в т.ч. ПДВ - 620, 00 грн. - за першою подією.
Податковим органом зроблено висновок про те, що відповідно до частини 1, 5 ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин має ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Вищевикладене свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, в т.ч., щодо сплати належних сум податків та обов'язкових платежів. Тобто, такі угоди носять фіктивний характер.
З 01 січня 2011року набрав чинності Податковий кодекс України. Виходячи з наведеної норми, до правовідносин, які виникли між сторонами 2010 року, слід застосовувати законодавство України, яке діяло на момент виникнення правовідносин, а також, з урахуванням того, що ДПІ проведено перевірку КЖЕП №39 у квітні-травні 2011р. та складено акт перевірки від 01 червня 2011 року - до зазначених правовідносин слід застосовувати норми Податкового Кодексу України.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», визначені функції податкових органів, а саме: державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також, здійснюють реєстрацію фізичних осіб платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також, перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також, стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів в порядку, встановленому законом; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також, про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 20 Податкового кодексу України, податковим органам надано право, а саме, запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків); під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків фізичних осіб, а також, у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі, благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю, за яким покладено на органи державної податкової служби, а також, фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок, вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що ДПІ відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи не укладених суб’єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.
Податковим органом в акті перевірки від 01.06.2011р. зроблено висновок про те, що правочин, укладений КЖЕП № 39 з ПП «Март 2009»мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, такий правочин свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю, тобто, такі правочини носять фіктивний характер.
Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз’яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу –землею, як основним національним багатством що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу або обмеження в обігу об’єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
В Акті перевірки від 01.06.2011р. не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу КЖЄП № 39 на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Статтею 207 ЦК України встановлено, що господарське зобов’язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, суд доходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Отже, ДПІ зробивши висновок у акті від 01.06.2011р. про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визначається тільки судом. При цьому, як вже було зазначено, судові рішення про визнання правочинів недійсними (нікчемними), укладених позивачем з контрагентами, відсутні. Сам же факт неналежного ведення ПП «Март 2009»бухгалтерського обліку, засудження керівника ПП «Март 2009»за використання свого підприємства для надання фінансових послуг по конвертації фінансових активів у безготівковій формі в готівкову, з метою придбання прибутку та безобгрунтованого формування кредиту, для придбання товарно-матеріальних цінностей, про що йдеться у акті перевірки від 01.06.2011р. та відсутність первинних бухгалтерських документів не може бути безумовною підставою для висновку в акті перевірки про визнання договорів нікчемними податковими органами.
Також, слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного станом на жовтень 2010 року та ст.ст. 1, 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», чинного станом на жовтень 2010р., ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов’язки іншого платника податків.
ДПІ не доведено правомірності своїх висновків щодо нікчемності правочинів, викладених в акті перевірки від 01.06.2011р. з урахуванням наданих інспекції повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України.
Таким чином, інспекцією безпідставно в податковому повідомленні рішенні нарахована сума податкового зобов’язання з ПДВ –115088 грн. (114468 грн. + 620грн.), а також згідно з ст. 123 Податкового кодексу України безпідставно нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 25 відсотків від суми нарахованого податкового зобов’язання, на суму –28772 грн., а всього на суму –143860 грн.
Відповідно до ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно до ч.ч.1, 2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Підстав звільнення від доказування сторонами не заявлено, судом не встановлено. Надані позивачем докази та обґрунтування позову, доведені в судовому засіданні. Відповідачем не доведено правомірність своїх дій, що стосуються предмету позову. Факти, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини підтверджуються наявними та дослідженими в судовому засіданні доказами. Вказане є підставою для задоволення позову.
Відповідно до ст.94 КАС України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої ухвалена постанова.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 69, 70, 71, 94, 122, 158 - 163, 167 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська від 15 червня 2011 року №000142302 у частині стягнення суми податкового зобов’язання за основним платежем – 115088 грн. (114 468. 00 грн. + 620, 00 грн.) та суми податкового зобов’язання за штрафними (фінансовими) санкціями 28 772, 00 грн., а всього, на суму 143 860, 00 грн.(сто сорок три тисячі вісімсот шістдесят гривень 00 коп.).
Стягнення із Державного бюджету України на користь Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №39 – 3, 40 грн. сплаченого судового збору.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст.186 КАС України.
Повний текст постанови складений 24 жовтня 2011 року.
Суддя < (підпис) >
< Список >
< Список >
< Список >І.О. Лозицька
< Текст >