06.10.2011 < копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2011 р. Справа № 2а/0470/9258/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіНіколайчук С.В. < Текст >
при секретаріЄдаменко .В.
за участю:
від позивача:
від відповідача: ОСОБА_2 (дов. у справі),
ОСОБА_3;
< Текст >
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Бабушкінський районний центр зайнятості до ОСОБА_3 про стягення заборгованості
ВСТАНОВИВ:
26.07.2011 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Бабушкінського районного центру зайнятості, в якому позивач просить стягнути з ОСОБА_3 на його користь кошти, виплачені як допомога по безробіттю в сумі 15 975 грн. 24 коп.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач на момент виплати допомоги по безробіттю працювала в Дніпропетровській басейновій лікарні з 24.06.2009 року по 26.02.2010 року, а тому за період часу з 24.06.2009р. до 26.02.2010р. незаконно отримувала матеріальне забезпечення та соціальні послуги, передбачені Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.
Ухвалою суду від 28.07.2011р. відкрито провадження у справі №2а/0470/9258/11 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 11.08.11р..
У зв’язку з неявкою в судове засідання сторін, які належним чином повідомлені про час та місце засідання суду, докази чого наявні у справі, розгляд даної справи було відкладено на 01.09.2011р.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечувала та просила відмовити в задоволені позову пояснюючи, що між нею та Дніпропетровською басейновою лікарнею не було жодних трудових відносин; у спірний період вона лише виконувала роботи по цивільно-правовим угодам, що не може розцінюватись як трудова діяльність.
В зв’язку з необхідністю витребування додаткових доказів, судовий розгляд справи відкладався на 15.09.2011 року, 22.09.2011 року.
Зокрема, судом для з’ясування того, чи пропущено позивачем строк звернення з даним позовом до адміністративного суду, визначений ст.99 КАС України, витребовувались від позивача та від Бабушкінського районного суд м.Дніпропетровська докази в підтвердження того, коли саме позивачем було отримано ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01.10.2010 року та ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22.02.2011 року., якими позивачу за аналогічними позовними вимогами було відмовлено у відкриті провадження згідно цивільного судочинства та повернено адміністративний позов в зв’язку із тим, що даний спір підсудний окружним адміністративним судам.
З відповіді Бабушкінського районного суд м.Дніпропетровська від 19.09.11р. №1.5/9471/11 вбачається, що зазначені вище ухвали суду позивач отримав 21.01.11р. та 19.04.11р. відповідно, що дає підстави стверджувати про подання позивачем даного позову з додержанням вимог ст.99 КАС України.
Дослідивши чинне законодавство, матеріали справи, суд зробив висновок, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав:
17.06.2009р. гр.ОСОБА_3 звернулася до Бабушкінського районного центру зайнятості з заявою про надання їй статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю.
Згідно наказу №НТ 090624 від 26.06.2009 року Бабушкінського районного центру зайнятості відповідачу надано статус безробітного відповідно до ст.2 Закону України «Про зайнятість населення» та призначена допомога по безробіттю згідно ст. 22, п. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
За період 24.06.2009 року по 26.02.2010 року ОСОБА_3 допомога по безробіттю виплачено у розмірі 15 975,24 грн.
Відповідно до ст.6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.
Згідно зі ст.25 Закону України "Про зайнятість населення" держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм виплату в установленому порядку допомоги по безробіттю. Розміри та умови надання матеріального забезпечення на випадок безробіття визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Із наданих позивачем документів вбачається, що відповідно до даних персональної картки №045248709061700004 відноситься до застрахованих осіб, які мають право на матеріальне забезпечення.
З позовної заяви вбачається, що в ході обміну інформацією між Державною податковою адміністрацією України, Пенсійним Фондом України та Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, управління пенсійного фонду України у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська надала дані про отримання доходу гр.ОСОБА_3 з 01.01.2000 року по 31.01.2010 року., у зв’язку із чим Бабушкінським районним центром зайнятості було встановлено, що під час знаходження на обліку у Бабушкінському РЦЗ гр.ОСОБА_3 працювала в Дніпропетровській басейновій лікарні з 24.06.2009 року по 26.02.2010 року, про що свідчить акт розслідування страхових випадків №25 від 25.05.2010 року та №258 від 08.06.2010 року.
16.06.2009 року Бабушкінським районним центром зайнятості відповідачу було направлено претензію №901, в якій зазначено, що у зв’язку з тим, що відповідач знаходилась в трудових відносинах з підприємством Дніпропетровська басейнова лікарня з 24.06.2009 року по 26.02.2010 року, їй запропоновано добровільно внести суму виплаченої допомоги по безробіттю в розмірі 15975,24 грн. на рахунок Бабушкінського районного центру зайнятості.
Відповідно до ч.3 ст. 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Позивачем 11.06.2010 року винесено наказ №67 «Про повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_3.», копію якого направлено гр.ОСОБА_3
Не повернення у добровільному порядку гр.ОСОБА_3 зазначених вище коштів стало підставою звернення Бабушкінського РЦЗ до суду із даною позовною заявою.
У відповідності до ст.4 Закону України "Про зайнятість населення" безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Згідно ст.1 ч.3 п. «а» Закону України «Про зайнятість населення» № 803-ХІІ від 01.03.1991 року суб'єкти належать до зайнятого населення та не можуть бути безробітними отримувати допомогу по безробіттю громадяни, які працюють по найму на умовах повного або не повного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах і організаціях, незалежно від форм власності.
В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном, у фізичних осіб; б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство"; в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, альтернативну (невійськову) службу; е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах; ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою (ст.2 Кодексу законів про працю України).
Статтею 21 цього ж Кодексу визначено поняття трудового договору: трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу (ст.24 Кодексу законів про працю України).
Згідно ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Як вбачається з наданої відповідачем в судовому засіданні трудової книжки, копія якої долучена до справи, а оригінал оглянуто судом, ОСОБА_3 під час знаходження на обліку в Бабушкінському районному центрі зайнятості у трудових відносинах ні з ким не перебувала, відповідні відомості в трудовій книжці відсутні.
Що ж стосується укладених між гр.ОСОБА_3 та Дніпропетровською басейновою лікарнею трудових договорів за період з 2007р. по 31.03.10р., то судом з’ясовано, що ці договори укладались між замовником (Дніпропетровською басейновою лікарнею) та підрядником (ОСОБА_3.) на виконання підрядником робіт по супроводу програм обліку проведення рентген обстеження, оглядів жінок гінекологами, проведення профоглядів, ліквідаторів та евакуйованих із зони ЧАЕС, комплексу програм "Статистика", обліку співробітників ДЛМ, доопрацювання програмного комплексу "Профогляди", щодо ведення бази даних флюоротеки, коригування всіх ПК, по супроводженню програми обліку профоглядів пільгових категорій населення, що обслуговується, ПК "Профогляди плавскладу", "Флюоротека", по формуванню БД для ПК обліку проведення рентген обстеження, обліку захворюваності з ТВП, обліку чорнобильців, інвалідів ВВВ, БД по послугах, наданих договірним підприємствам, коригуванні БД реєстратури, по формуванню та веденню БД ПК "Профогляди" , "Профогляди плавскладу", строком дії на один місяць і чітко визначеною вартістю виконаних робіт.
Виконання умов договорів оформлялось відповідними актами приймання виконаних робіт, підписаними сторонами.
Зі змісту зазначених вище договорів вбачається, що останні за своєю правовою природою є договорами про надання послуг, що регулюються нормами Цивільного кодексу України, а не трудовими договорами працівника з підприємством, укладеними у відповідності до положень Кодексу законів про працю України, тому виконуваний за цими договорами обсяг робіт не може вважатися трудовою зайнятістю відповідача на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, тощо.
Як з’ясовано судом та підтверджується документально, гр.ОСОБА_3 не перебувала з Дніпропетровською басейновою лікарнею в трудових відносинах і не рахувалась штатним працівником лікарні, лікарня не сплачувала за неї страхові внески. Позивачем протилежне не доведено.
Крім того, згідно довідки №264 від 06.09.11р. ВП «Клініка медичної академії» Дніпропетровської державної медичної академії (нова назва Дніпропетровської басейнової лікарні) утримані за період з липня 2009р. по лютий 2010р. (включно) з гр.ОСОБА_3 страхові внески до Фонду зайнятості в сумі 28.61грн. були поверненні гр.ОСОБА_3 в липні 2010р.
Статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Таким чином, оскільки відповідач є застрахованою особою, під час звернення до центру зайнятості у трудових відносинах ні з ким не перебувала, то вона мала право на отримання статусу безробітної та відповідного держаного захисту і отримання допомоги у відповідності до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Відповідно до ч.1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
З огляду на те, що матеріалами справи не підтверджується факт зайнятості відповідача в період перебування на обліку у позивача, то суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.
Згідно з частиною 4 статті 94 КАС України у справах, у яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем – фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст.11, 50, 70, 71, 72, 86, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову Бабушкінського районного центру зайнятості до ОСОБА_3 ОСОБА_4 про стягнення коштів виплачених, як матеріальна допомога по безробіттю - відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 29 вересня 2011 року
Суддя < (підпис) >
< Список >
< Список >
< Список >С.В. Ніколайчук
< Текст >