ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
ПОСТАНОВА
Іменем України
м. Сімферополь
25 жовтня 2011 р. 13:23 Справа №2а-6259/11/0170/7
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Лотакові О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Республіканського комітету АРК з охорони навколишнього природного середовища
до Ялтинської міської ради < Список > < Відповідач в особі >
при залученні третій особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1
при залученні третій особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державної адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків - пам’яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення,
про визнання протиправним та скасування рішення,
за участю:
позивач – не з’явився
прокурор – Куртбедінова Л.Х.
відповідач – не з’явився
від третій особи (Державної адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків - пам’яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення) – представник за довіреністю ОСОБА_2
від третій особи (ОСОБА_1.) - представник за довіреністю ОСОБА_3
Обставини справи: Сімферопольський міжрайонний природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища звернувся до суду з адміністративним позовом до Ялтинської міської ради та просить визнати протиправним та скасувати рішення 6 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 26.12.2006р. №117 «Про надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки загальною площею 1,2686 га, в тому числі ділянку №1 площею 0,3073 га, ділянка №2 площею 0,5622 га, ділянка №3 площею 0,3991 га для обслуговування пансіонату «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1, на землях Ялтинської міської ради».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішення суперечить вимогам Земельного кодексу України та нормам ст.ст. 7, 38 Закону України «Про природно – заповідний фонд України» і вказує, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем з перевищенням наданих законодавством повноважень. Протиправність даного рішення, на думку позивача, полягає у тому, що надана вказаним рішенням у власність громадянину земельна ділянка розташована на території земель об’єкту природно – заповідного фонду парку – пам’ятки садово – паркового мистецтва «Масандрівський» і віднесена до земель природно – заповідного фонду, які, згідно до ст. 150 Земельного кодексу України, віднесені до особливо цінних земель і вилучення таких земель допускається тільки для конкретно встановлених законом потреб за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Оскільки відповідачем не було дотримано положень діючого закону рішення підлягає скасуванню.
Прокурор підтримав позовні вимоги та наполягав на задоволенні позову.
Відповідач у судове засідання не з’явився про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.
Третя особа (Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків - пам’яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення) підтримала позовні вимоги та наполягала на його задоволенні. Правова позиція викладена у письмових поясненнях (т.1 а.с.66-68).
Третя особа (ОСОБА_1) – проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні. Правова позиція викладена у письмових поясненнях (т.1 а.с.81-88).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, третіх осіб, дослідивши надані докази, суд
ВСТАНОВИВ:
Рішенням 6-ї сесії 5 скликання Ялтинської міської від 26.12.2006 року №117 «Про надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки загальною площею 1,2686 га, в тому числі ділянки №1 площею 0,3073 га, ділянка №2 площею 0,5622 га, ділянка №3 площею 0,3991 га для обслуговування пансіонату «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1, на землях Ялтинської міської ради», затверджений проект землеустрою з відведення земельної ділянки ОСОБА_1 загальною площею 1,2686 га, у тому числі ділянка №1 площею 0,3073 га, ділянка №2 площею 0,5622 га, ділянка №3 площею 0,3991 га, за адресою: АДРЕСА_1.
Пунктом 2 вказаного рішення ОСОБА_1 в оренду на 50 років надана земельна ділянка загальною площею 1,2686 га, в тому числі ділянка №1 площею 0,3073 га, ділянка №2 площею 0,5622 га, ділянка №3 площею 0,3991 га, із земель Ялтинської міської ради для обслуговування пансіонату «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1.
На підставі вказаного рішення, між Ялтинською міською радою та ОСОБА_1 22.01.2007р. був укладений договір оренди земельної ділянки (т.2 а.с.8-11), об’єктами оренди, за умовами якого, є земельна ділянка загальною площею 1,2686 га, у тому числі ділянка №1 площею 0,3073 га, ділянка №2 площею 0,5622 га, ділянка №3 площею 0,3991 га, за адресою: АДРЕСА_1.
Вказаний договір оренди пройшов державну реєстрацію, про що свідчить відповідний запис в договорі від 04.05.07р. №04070700024.
Як вказано у позовній заяві, внаслідок проведення у 2011р. перевірки позивачу стало відомо про прийняте рішення та встановлено його протиправність, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з позовом.
Позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особини зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб'єктами господарської діяльності (юридичними і фізичними особами) виключно відповідно до закону.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, оцінюючи правомірність (протиправність) оскаржуваного рішення застосовує законодавство, що діяло на час прийняття відповідачем даного рішення.
Статтею 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Територіальні громади села, селища, міста відповідно до ст. 143 Конституції України безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Згідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» (в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваних рішень), встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного Кодексу України (далі – ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно до п. «а», «б», «в» ч. 1 ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Частинами 1, 2 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 1 статті 124 ЗК України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Частиною 2 статті 125 ЗК встановлено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
З вказаного вбачається, що відповідач, наділений повноваженнями передавати в оренду земельні ділянки, на реалізацію яких ним і було прийнято рішення про надання в оренду земельної ділянки ОСОБА_1
Оцінюючи доводи позивача, на підставі яких він вказує на протиправність вказаного рішення, суд зазначає наступне.
Згідно до положень ст. 150 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення) до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.
На час прийняття оскаржуваного рішення статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» було встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення. На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором. Завдані обмеженням (обтяженням) у землекористуванні втрати підлягають відшкодуванню згідно із Земельним кодексом України.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 21.01.2010р. №1826-VI, який набрав чинності 16.02.2010р., статтю 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» доповнено частиною четвертою такого змісту: «Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду».
В обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення позивач посилається на те, що надана третій особі земельна ділянка була розташована в межах природно-заповідного фонду, а саме на території парку – пам’ятки садово – паркового мистецтва «Масандрівський».
Щодо визначення території природно-заповідного фонду позивач керувався положеннями ч.4 ст.7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (в редакції із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 21.01.2010р. №1826-VI) та вважає, що межі природно-заповідного фонду, в даному випадку, були встановлені на підставі проекту організації території Масандрівського парку – пам’ятки садово – паркового мистецтва.
Позивач вказує на те, що проектом створення території Масандрівського парку від 1999 року визначено територію, яка відноситься до об’єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення – парку - пам’ятки садово-паркового мистецтва «Масандрівський», а знаходження земельної ділянки на території парку підтверджується даними проекту.
Але таки доводи є необґрунтованими та не свідчать про прийняття оскаржуваного рішення протиправно, оскільки на час прийняття відповідачем даного рішення в 2006 році Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 21.01.2010р. №1826-VI, яким статтю 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» було доповнено частиною 4, не діяв, а отже його положення не могли бути враховані відповідачем.
З урахуванням викладеного на час прийняття оскаржуваного рішення, межі природно-заповідного фонду (Масандрівського парку – пам’ятки садово – паркового мистецтва) не були встановлені в натурі, а діючим на той час законодавством не було врегульовано питання визначення меж природно-заповідного фонду у разі не встановлення їх в натурі.
За таких підстав, суд робить висновок, що матеріали справи не містять доказів прийняття відповідачем оскаржуваного рішення з порушенням вимог ст. 150 ЗК України, з перевищенням наданих повноважень.
Крім того, суд зазначає, що станом на 26.12.2006р. (коли було прийнято оскаржуване рішення) діяла редакція ч. 1 ст. 125 ЗК України, відповідно до якої право власності та право постійного користування виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Тобто, станом на 26.12.2006р. (на час прийняття оскаржуваного рішення) повинен був існувати державний акт на право постійного користування землями парку, тоді як доказів існування такого документу суду не представлено.
Таким чином позивач, в силу, ст. 71 КАС України не надав доказів, що ділянка надана у користування третій особі ОСОБА_1, на час прийняття оскаржуваного рішення була розташована в межах земельної ділянки природно-заповідного фонду (Масандрівського парку), а також про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення Ялтинська міська рада порушила вимоги законодавства України.
Крім того суд зазначає, що згідно до пояснювальної записки Технічного звіту по інвентаризації і встановленню меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на землях м. Ялти Ялтинської міськради, що знаходяться в користуванні ВАТ «Гостиний Дом» для обслуговування готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1» і перенесення меж земельної ділянки в натуру для видачі Державного акту на право користування землею (т.1 а.с.95-98), який складений Госпрозрахунковим виробничим бюро при Ялтинському міському управлінні земельних ресурсів, рішенням Ялтинського міськвиконкому від 28.05.1955р. Ялтинському відділу комунального господарства була відведена земельна ділянка орієнтовною площею 1,0 га під будівництво готелю в м. Ялта, в районі Масандрівського парку. Матеріали відведення (акт і план) не збереглися.
Будівництво двох корпусів готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1» було закінчене в 1957р. Відповідно до Рішення Ялтинської міської Ради народних депутатів №467 від 13.08.1969 року було оформлене право власності на два корпуси готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1» за Ялтинським міським відділом комунального господарства.
Домоволодіння АДРЕСА_1 (готель ІНФОРМАЦІЯ_1») було зареєстровано за ВАТ «Гостинний Дом» на підставі наказу Фонду майна АРК в м. Ялта від 28.03.1997 року № 820. П і акту прийому-передачі від 21.04/1997 року (реєстраційне посвідчення БТИ від 24.04.1997року).
У користуванні ВАТ «Гостинний Дом» для обслуговування готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1» знаходиться земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1,2242 з них: ділянка №1 площею – 1,0179 га; ділянка № 2 - площею – 0,2063 га;
Відповідно до форми 6-зем (графа42) угіддя земельної ділянки є забудованими землями, використовуваними в комерційних цілях.
За даними БТИ з 1966 року за домоволодінням АДРЕСА_1 числиться 11552 кв.м. Межі земельної ділянки ВАТ «Гостинний Дом» визначені по фактичному користуванню і відповідали 1,0179 кв.м.
Раніше земельна ділянка по АДРЕСА_1 нікому не відводилася, державний акт не видавався (довідка БТИ про площу земельної ділянки №11466 від 22.01.1999р.).
У липні 1997 року ВАТ «Гостинний Дом» звернулося в Ялтинську міськраду з проханням про закріплення земельної ділянки по АДРЕСА_1 для обслуговування готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1».
ПП «Геркулесъ» виконані геодезичні роботи по встановленню в натурі меж земельної ділянки. За результатами зйомки складений план землекористування в масштабі 1:500, на якому відображені зовнішні межі землекористування, довжини ліній і кути дирекцій. Загальна площа ділянки землекористування вичислена і складає 1,2242 га.
Відведення земельної ділянки погоджене Управлінням головного архітектора Ялтинського міськвиконкому, ялтинським міським управлінням земельних ресурсів, Ялтинським СЕС, Управлінням контролю за станом довкілля по Південно - кримському регіону Державного комітету з довкілля охорони і природних ресурсів АРК і суміжними землекористувачами (адміністрація парків, община храму св. Миколи, Ялтинська міськрада).
Рішенням Ялтинської міськради 22-го скликання від 23.09.1997р. ВАТ «Гостинний Дом» надана земельна ділянка загальною площею 1,2242га в постійне користування для обслуговуваним готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1.
Матеріали справи свідчать, що вказані факти підтверджуються архівною випискою рішення Ялтинського міськвиконкому від 28.05.1955р. (т.1 а.с.90), копією рішення Виконкому Ялтинської міської ради №467 від 13.08.1969р. (т.1 а.с.91), ОСОБА_4 БТІ м. Ялта від 22.01.1999р. вих. №114766 (т.1 а.с.116), копією наказу Фонду майна АР Крим від 28.03.1997р. №820.П, копією акту прийому - передачі від 21.04.1997р. (т.1 а.с.119-120), копією реєстраційного посвідчення на домоволодіння (т.1 а.с.121), витягом з рішення Ялтинської міськради 22-го скликання від 23.09.1997р. (т.1 а.с.137).
Матеріали справи свідчать, що 30 січня 2001 року на підставі рішення Виконавчого комітету Ялтинської міської Ради від 29.01.2001р. №25(1) вирішено оформити за ОСОБА_5 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1.
Згідно до виписок з рішення №38, 39-ої сесії Ялтинської міської Ради, ОСОБА_5 із земель Ялтинської міської Ради були надані в тимчасове користування на умовах оренди строком на 49 років земельні ділянки площею 1,01179 і 0,2063 га, для обслуговування готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Як вказує третя особа (ОСОБА_1.) у 2002 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4 домоволодіння АДРЕСА_1 (готель «ІНФОРМАЦІЯ_1») на земельній ділянці загальною площею 1,2242 га.
Згідно договору дарування від 15.08.2002 року (т.1 а.с.146) ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 домоволодіння АДРЕСА_1 (готель «ІНФОРМАЦІЯ_1») на земельній ділянці загальною площею 1,2242 га.
Згідно до технічного паспорту на домоволодіння АДРЕСА_1, власником вказаного домоволодіння ОСОБА_1 (т.1 а.с.147).
З оскаржуваного рішення вбачається, що воно прийнято на підставі звернення ОСОБА_1 про відведення земельної ділянки для обслуговування «Пансіонату «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно до положень частин 2,5 ст. 120 ЗК України, при відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.
Виходячи з викладеного суд дійшов висновку, що доводи відповідача є необґрунтованими. Таким чином позовні вимоги не підлягають задоволенню.
В судовому засіданні оголошена вступна і резолютивна частина постанови, постанова складена в повному обсязі 31.10.2011р.
Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.
У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
< Текст >
Суддя < підпис > Маргарітов М.В.
< Текст >