Справа № 22-120/2008 р головуючий у 1 інстанції - Мельник Ю.М.
доповідач - Григоренко М.П.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 травня 2008 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого судді - Буцяка З.І.,
суддів : Григоренка М.П., Баглика С.П.,
при секретареві Колесовій Л.В., за участю позивача-відповідача ОСОБА_1, його представника - адвоката ОСОБА_2, представників відповідача-позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та адвоката ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 23 грудня 2004 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ будинковолодіння, земельної ділянки, визнання права власності на майно та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спадковим,
ВСТАНОВИЛА :
Рішенням Рівненського міського суду від 23 грудня 2004 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ будинковолодіння, земельної ділянки, визнання права власності на майно задоволено частково.
Виділено ОСОБА_1 в користування земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 площею 493 м.кв., що зафарбована на схематичному плані від 4 квітня 1991 року в синій колір.
Виділено ОСОБА_3 в користування земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 площею 493 м.кв., що зафарбована на схематичному плані від 4 квітня 1991 року в червоний колір.
Виділено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в спільне користування земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1, що зафарбована на схематичному плані від 4 квітня 1991 року в жовтий колір.
Визнано право власності ОСОБА_1 на добудовані тамбур-1 та кімнату 1-1 до будинку АДРЕСА_1.
В задоволенні решті позовних вимог сторін відмовлено за безпідставністю.
Вважаючи рішення незаконним, через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність його висновків обставинам справи, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує, що суд безпідставно відмовив у поділі спірного будинковолодіння, посилаючись на нотаріально посвідчений договір від 19.06.1990 року..
Оскільки цим договором було визначено лише порядок користування спірним будинковолодінням, а порядок користування земельною ділянкою між ними не встановлювався, в зв'язку із чим у нього із братом - ОСОБА_6 постійно виникали конфлікти і тому він, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом.
Незважаючи на те, що в ході судового розгляду була проведена судово-технічна експертиза, якою було визначено певні варіанти поділу спірного будинковолодіння та земельної ділянки, проте суд першої інстанції жодного із цих варіантів не застосував.
В зв'язку із чим, апелянт просить скасувати рішення Рівненського міського суду від 23 грудня 2004 року в частині поділу земельної ділянки скасувати та ухвалити нове рішення, згідно з яким стягнути з ОСОБА_3 на його користь компенсацію за частку в спільній власності, яка йому не може бути виділена, в розмірі 2922 грн. та розділити земельну ділянку за одним із варіантів судово-технічної експертизи від 22.09.2004 року, який би виключив спільне користування земельною ділянкою.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свою апеляційну скаргу частково і заявив, що він просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити рішення про поділ спірного будинку та присадибну земельну ділянку без зон спільного користування за варіантом №1- схема №2 або за варіантом №3 - схема № 4, які визначені висновками судово-технічної експертизи від 22 липня 1999 року.
При цьому, ОСОБА_1 також заявив, що зобов'язується за власний рахунок перенести на свою частку земельної ділянки свою частку гаража „В” та сарай „Г”, а на погреб „Б” та вбиральню „в” він не претендує.
Представники відповідача ОСОБА_3 апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнали частково і заявили, що вони згідні виплатити останньому грошову компенсацію за частку в спільній власності, яка йому не може бути виділена, в розмірі 2922 грн., а також згідні на розділ земельної ділянки без території спільного користування.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог обох сторін про поділ спірного будинковолодіння в повному обсязі суд першої інстанції в основу свого рішення поклав висновок про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6, отримавши 16 травня 1990 року у спадок будинковолодіння, за адресою АДРЕСА_1 та уклавши 19 червня 1990 року нотаріально завірений договір користування цим будиноволодіням, фактично в добровільно порядку поділили його між собою.
Але з даним рішенням колегія суддів погоджується частково, оскільки суд першої інстанції залишив поза увагою те, що згідно вищевказаного договору користування, частина спільного будинковолодіння, а саме гараж - В, вбиральня - в, загорожа та ворота, була залишена у спільному користуванні співвласників, без визначення часток, і при цьому встановлений порядок користування не відповідав ідеальним часткам сторін у праві власності на спірне будинковолодіння, в зв'язку із чим, рішення суду першої інстанції, на підставі п.3 частини 1 статті 309 ЦПК України, підлягає частковому скасуванню, із ухвалення нового рішення.
Із змісту укладеного 19 червня 1990 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 договору (а.с.9) вбачається, що в користування першого були передані: жила кімната - 1-2, кухня - 1-3, коридор - 1-4, комора - 1-5, самовільно переобладнані жила кімната - 1-1 та тамбур 1, сарай - Г, в користування другого відійшли: коридор 2-1, кухня 2-2, жила кімната 2-3, жила кімната 2-4, комора 2-1. та льох -Б.
Гараж - В, вбиральня - в, загорожа та ворота залишено у спільному користуванні.
Даний договір 13 червня 1990 року було нотаріально посвідчено та зареєстровано у Рівненському ОБТІ 19 червня того ж року.
Відповідно до договору дарування від 24 лютого 1995 року (а.с. 228) ОСОБА_6 подарував свою 1\2 частину спірного будинковолодіння своїй дочці ОСОБА_3
Статтею 118 ЦК України, в редакції 1963 року, яка була чинною на той час, передбачалось, що якщо учасники спільної часткової власності на жилий будинок за угодою між собою встановили порядок користування відособленими приміщеннями будинку (квартирами, кімнатами) відповідно до частки кожного і така угода нотаріально посвідчена і зареєстрована у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, то вона обов'язкова і для особи, яка згодом придбає частку в спільній власності на цей будинок.
З огляду на те, що гараж - В, вбиральня - в, загорожа та ворота є спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та приймаючи до уваги, що перший в ході апеляційного розгляду зробив заяву, що він не претендує на погреб „Б” та вбиральню „в”, а також бере на себе зобов'язання за власний рахунок перенести на свою частку земельної ділянки належний йому сарай „Г” та свою частку гаража „В”, тому колегія суддів вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3, щодо поділу спірного будинковолодіння, задовольнити частково, виділивши першому 1\2 частину гаража „В”, яку останній, разом із сараєм „Г”, має за власний рахунок перенести на територію своє земельної ділянки.
При цьому, за ОСОБА_1 апеляційний суд визнає право власності на ворота та на 1\2 частину огорожі.
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_7 грошову компенсацію за частку в спільній власності, яка йому не може бути виділена, в розмірі 2922 грн., так як представники останньої в ході апеляційного розгляду справи визнали за позивачем ОСОБА_1 право на таку компенсацію, із закріпленням поділу будинковолодіння по фактичному користуванню, який відповідає третьому варіанту судово-технічної експертизи від 22 липня 1999 року, який відображений на схематичному плані № 3 (а.с. 192).
Приймаючи рішення про поділ земельної ділянки, із залишенням певної території у спільному користуванні сторін, відповідно до схематичного плану, виготовленого 4 квітня 1991 року БТІ Рівненської області (а.с.249), суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6, добровільно встановили такий порядок користування земельної ділянкою відповідним договором, який на розсуд Рівненського міського суду є обов'язковим і не може бути змінений, оскільки жоден із запропонованих експертами варіантів на дає можливості розділити спірну земельну ділянку порівну, без ущемлення прав тієї чи іншої сторони.
Проте, дані висновки суду першої інстанції також не відповідають обставинам справи, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які дані про укладення ОСОБА_1 та ОСОБА_6 договору про встановлення порядку користування земельною ділянкою, яку вони отримали при спадкуванні спірного будинковолодіння, а із змісту схематичного плану, виготовленого 4 квітня 1991 року БТІ Рівненської області (а.с.249) і який було взято судом до уваги як основний доказ, видно, що вказаний на схемі варіант розділу земельної ділянки між вищевказаними особами ніяким чином особисто ними не погоджувався, а був запропонований останнім лише як варіант розділу спірної ділянки, в зв'язку із чим, на підставі на підставі п.3 частини 1 статті 309 ЦПК України, оскаржуване рішення в цій частині також підлягає скасуванню, із ухвалення нового рішення.
З ксерокопії свідоцтва про право на спадщину від 16 травня 1990 року (а.с. 10) вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 отримали у спадщину за заповітом у рівних долях будинковолодіння, за адресою АДРЕСА_1
З технічного паспорту на будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 127), який був складений 4 квітня 1990 року, видно, що загальна площа жилого будинку становить 83.7 кв. м., без урахування самовільно збудованої площі, розміром 27 кв.м., а розмір земельної ділянки, становить 1206 кв.м..
Частиною 2 статті 30 ЗК України, в редакції від 18 грудня 1990 року, який був чинний на момент звернення ОСОБА_1 до суду із позовом, передбачалось, що при переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.
З огляду на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 в рівних частках успадкували будинковолодіння, за адресою АДРЕСА_1, а також приймаючи до уваги, що поділ спірної земельної ділянки між співвласниками вищевказаного будинковолодіння не спричинить шкоди раціональному використанню цієї земельної ділянки, тому колегія суддів вважає за необхідне, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити та поділити спірну земельну ділянку за варіантом №3 висновку судово-технічної експертизи від 22 липня 1999 року, який відображений на схематичному плані № 4 (а.с. 191), виділивши останньому частину земельної ділянки, яка не зафарбована.
В решті рішення Рівненського міського суду від 23 грудня 2004 року підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 311, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 23 грудня 2004 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та зустрічного позову останньої до ОСОБА_1 про поділ спірного будинковолодіння в повному обсязі та про часткове задоволення позовних вимог обох сторін, щодо поділу спірної земельної ділянки, скасувати і ухвалити нове рішення.
Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та зустрічний позов останньої до ОСОБА_1, про поділ будинковолодіння, за адресою АДРЕСА_1, задовольнити частково, поділивши вказане будинковолодіння наступним чином:
Виділити ОСОБА_1 жилу кімнату - 1-2, кухню - 1-3, коридор - 1-4, комору - 1-5, вхідні сходи, ворота та 1\2 частину огорожі, а також 1\2 частину гаража „В” і сарай „Г”, які останній має за власний рахунок перенести на територію своє земельної ділянки.
ОСОБА_3 виділити коридор 2-1, кухню 2-2, жилу кімнату 2-3, жилу кімнату 2-4, комору 2-5, льох -Б, 1\2 частину гаража „В”, вбиральню та 1\2 частину огорожі.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_7 грошову компенсацію за ідеальну частку в спільній власності, яка йому не може бути реально виділена, в розмірі 2922 грн..
Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задовольнити та поділити спірну земельну ділянку за варіантом №3 висновку судово-технічної експертизи від 22 липня 1999 року, який відображений на схематичному плані № 4 (а.с. 191), виділивши ОСОБА_1 частину земельної ділянки, яка не зафарбована.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 - 959 грн., в рахунок відшкодування судових витрати, понесених у зв'язку із розглядом даної справи.
В решті рішення Рівненського міського суду від 23 грудня 2004 року підлягає залишенню без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення апеляційного суду та рішення суду першої інстанції до Верховного Суду України протягом двох місяців починаючи з дня набрання законної сили рішення апеляційної інстанції.
Головуючий :
Судді :