30.09.2011 < копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2011 р. Справа № 2а/0470/8714/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЛозицької І.О. < Текст >
при секретаріВасиленко К.Е.
за участю:
прокурора
представника позивача
представника відповідача Денисенко Д.В.
Григоренко Н.Ж.
Кокоріної Н.Є., Бруснік Т.Г. < Текст >
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхпостач КР" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 14 липня 2011 року надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхпостач КР», в якій позивач просить визнати протиправними та скасувати:
- податкове повідомлення-рішення № 0000440720 від 12 липня 2011 року, винесене Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області по збільшенню суми грошового зобов’язання ТОВ «Шляхпостач КР»за платежем з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 500001,00 грн. з якого 500000,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями;
- податкове повідомлення-рішення № 0000430720 від 12 липня 2011 року, винесене Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області по збільшенню суми грошового зобов’язання ТОВ «Шляхпостач КР»за платежем з податку на прибуток підприємств у розмір 625001,00грн. з якого 625000,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями.
23 вересня 2011 року до справи вступив представник прокуратури Дніпропетровської області.
В обґрунтування позову Товариство зазначило, що під час організації та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, відповідачем порушено вимоги Податкового кодексу України. Крім того, відповідачем порушено законодавчо встановлений порядок оформлення результатів перевірки. Також висновки, викладені в Акті перевірки, не відповідають дійсним обставинам та протирічать нормам чинного законодавства, чим порушують права та законні інтереси позивача, що в свою чергу, слугує причиною безпідставного винесення повідомлень-рішень відносно позивача.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі, прокурор та представники відповідача позов не визнали.
Дослідивши чинне законодавство, матеріали справи та доводи представників сторін, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхпостач КР», зареєстроване Виконавчим комітетом Криворізької міської ради 10 червня 2009 року, ідентифікаційний код 36510854.
Як платник податків, позивач, взятий на облік Південної міжрайонної Державної податкової інспекції у м. Кривому Розі 11 червня 2009 року за № 714.
Відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхпостач КР»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Вєнтек», за результатами якої складено Акт № 80/08-07-207/36510824 від 04 липня 2011 року.
На підставі вищевказаного Акту відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме: податкове повідомлення-рішення № 0000440720 від 12 липня 2011 року, яким збільшено суми грошового зобов’язання ТОВ «Шляхпостач КР»за платежем з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 500001,00 грн. з якого 500000,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями та податкове повідомлення-рішення № 0000430720 від 12 липня 2011 року, яким збільшено суми грошового зобов’язання ТОВ «Шляхпостач КР» за платежем з податку на прибуток підприємств у розмір 625001,00 грн., з якого 625000,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями.
В акті перевірки № 80/08-07-207/36510824 від 04 липня 2011 року зазначено, що він складений посадовою особою органу державної податкової служби за наслідками проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Вєнтек», яка, в свою чергу, проводилась на підставі довідки, виданої податковою інспекцією, згідно з наказом про здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Шляхпостач КР»та відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78. п. 79.1. п. 79.2 ст. 79 та на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України.
Статтею 75 Податкового кодексу України визначено, що органи державної податкової служби мають право проводити документальну позапланову невиїзну перевірку, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплата усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства, та яка проводиться на підставі податкових декларацій, фінансової та іншої звітності, первинних документів, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, яка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом; яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.
Згідно з п. 79.1 ст. 79 ПК України, документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України, на який посилається відповідач, як на обставину для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, така перевірка проводиться, якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.
Пунктом 79.2 ст. 79 ПК України встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення йому, чи його уповноваженому представнику, під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Крім того, п. 86.1 ст. 86 ПК України встановлено, що результати перевірок (крім камеральних), оформлюються у формі акта, якщо під час перевірки встановлені порушення, або довідки, якщо такі порушення відсутні.
Відповідно до положень Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010р., акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад, виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Згідно із п.5.2 Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства, за кожним відображеним в акті фактом порушення, необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої, здійснено це порушення, при цьому, додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.
Згідно з п.6.2 Порядку, виявлені порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, відображаються у гривнях у розрізі податків та зборів з розбивкою за роками та податковими періодами у межах періоду, що перевіряється. Виявлені порушення валютного законодавства відображаються у розрізі зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
В ході перевірки встановлено, що між Позивачем та ТОВ «Вєнтек»укладено договір поставки № 0201/КР-11 від 01.02.2011 року, згідно змісту якого, ТОВ «Вєнтек», як постачальник приймає на себе зобов’язання згідно з умовами договору поставки покупцю (позивач) продукцію виробничо-технічного призначення і/або товари народного призначення, а покупець зобов’язується згідно з умовами договору прийняти продукцію та оплатити її.
Як зазначено у наданих письмових запереченням, відповідачем при винесенні оскаржуваних повідомлень-рішень, було взято до уваги той факт, що згідно податкової звітності ТОВ «Вєнтек»та проведених заходів встановлення відсутність ресурсів виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності даного підприємства.
Судом встановлено, що 01 лютого 2011 року між ТОВ «Шляхпостач КР»та ТОВ «Вєнтек» було укладено договір поставки, відповідно до положень якого постачальник приймає на себе зобов’язання згідно з умовами договору поставки Покупцю (Позивач) продукцію виробничо-технічного призначення і/або товари народного призначення, а Покупець зобов’язується згідно з умовами договору прийняти продукцію та оплатити її
Відповідно до положень Договору поставка продукції, здійснюється в об’ємі, асортименті та за цінами, вказаним в накладних. Зобов’язання продавця з поставки вважаються виконаними з моменту його здачі покупцю. За фактом поставки, продавець надає покупцю оригінали наступних документів: рахунок-фактуру, видаткову накладну та податкову накладну.
На виконання вказаного договору, були виписані накладні, а також податкові накладні.
Розрахунки за договором відбулися шляхом перерахування коштів платіжними дорученнями.
Оригінали вищевказаних документів судом оглянуто в судовому засіданні, копії залучено до матеріалів справи.
Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським зобов’язанням визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник), зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі, кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України, господарське зобов'язання може виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним, як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного, стягується за рішенням суду в доход держави.
Відповідно до змісту статті 228 ЦК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Пленум Верховного Суду України в п. 18 Постанови від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу –землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо».
Таким чином, законодавством відокремлено порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачено наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.
Доказів наявності умислу у сторін договору поставки на укладання його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (вирок суду про притягнення сторін цього договору до кримінальної відповідальності, тощо) відповідач не довів.
Незнаходження контрагентів ТОВ «Шляхпостач КР»за юридичними адресами, нездача ними податкової звітності, відсутність актів приймання-передачі товару, довіреностей та інших документів у ТОВ «Вєнтек», не можуть бути доказами спрямованості умислу позивача на порушення публічного порядку при укладанні спірного договору.
Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Разом з тим, ст. 61 Конституції України передбачено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому, органи державної податкової служби України не позбавлені права та можливості вжити необхідних заходів, у тому числі, примусового характеру до порушників податкового законодавства (анулювати реєстрацію платника ПДВ, донарахувати суму податку, звернутися до суду з позовом про скасування державної реєстрації, тощо).
Європейський суд з прав людини, судова практика якого згідно ст. 7, ст. 8 КАС України підлягає застосуванню при здійсненні судочинства, у рішенні від 09.01.2007 року (Справа "Інтерсплав" проти України) також зазначив, що «держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак, такі межі оцінювання не є абсолютними. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».
Чинним законодавством України не передбачено обов'язок покупця (замовника), а також не надано йому права перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем (виконавцем) в його первинних документах, а також, контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Це саме стосується і перевірки покупцем (замовником) намірів продавця (виконавця) щодо сплати ним державі податків.
Таким чином, обставини, наведені відповідачем у акті перевірки, є недостатніми для висновку про наявність підстав для того, щоб вважати договір поставки № 0201/КР-11 від 01 лютого 2011 року нікчемним на підставі статті 228 ЦК України і відповідно для стягнення отриманого за цим договором.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд встановив, що відповідно до акту № 80/08-07-207/36510824 від 04 липня 2011 року складеного за результатами перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхпостач КР»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2011 року, по взаємовідносинам з ТОВ «Вєнтек», для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки використовувалися документи реєстраційної справи платника в ДПІ, інформацію АІС «Податки»ДПА в Дніпропетровській області, ІС «Автоматизоване співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», БД «Бест-Звіт» податкової інспекції (декларації з ПДВ за відповідні періоди), АІС RPP. Будь-яких первинних документів щодо правочинів за участю ТОВ «Шляхпостач КР», на підставі яких ним формувалися податкові зобов'язання та податковий кредит, перевіряючими не досліджувалися, оскільки, в акті про це не зазначено. Натомість, в основу висновків Акту покладено інформацію одержану від ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська за результатами перевірки ТОВ «Вєнтек».
Крім того, у висновках акта перевірки зазначено про порушення позивачем ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог, зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при продажу товарів (робіт, послуг). Товар, по вказаних правочинах, не був переданий в порушення ст.ст. 662, 655 та 656 ЦК України. Крім того, як вбачається зі змісту згаданого акту, також встановлено і факт нікчемності таких правочинів з посиланням на ст. 228 ЦК України.
Проте, згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 згаданого Кодексу, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх, передбачених цим Кодексом, податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких, передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також, отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі, за результатами перевірок інших платників податків.
За змістом наведеної норми, документальна перевірка має проводитись на підставі перелічених у згаданому підпункту документів фінансової і податкової звітності, а також, первинних бухгалтерських документів.
Вимога щодо аналізу правомірності оподаткування фінансово-господарських операцій на підставі первинних бухгалтерських документів та документів фінансової і бухгалтерської звітності, також передбачена Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 №984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за №34/18772.
Всупереч наведеному, зазначені документи не були предметом дослідження перевірки.
Отже, висновки посадових осіб ДПІ щодо нікчемності всіх здійснених позивачем в січні, лютому 2011 року правочинів, не ґрунтуються на системному аналізі первинних документів, а тому, не можуть вважатися об’єктивними та доведеними.
Також необхідно звернути увагу, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними»від 29.09.2010р. №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.
Більш того, відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, для визнання правочину нікчемним, повинні існувати наступні умови: наявність самого правочину; відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямованості на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені; наявність умислу на вчинення такого правочину.
Перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно з якою, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу —землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права, тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Крім того з 01.01.2011 набрали чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено ч. 1 ст. 203 у новій редакції та доповнено ст. 228 частиною 3. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України, ст. 207 Господарського кодексу України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.
Проте, ані під час судового розгляду справи, ані у наданих письмових запереченнях відповідачем так і не було надано належних правових обґрунтувань на підтвердження законності оскаржуваних повідомлень-рішень.
Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно законодавства України, податкові органи не наділені правом на встановлення нікчемності правочинів. Вичерпний перелік прав, які надані податковим органом міститься у ст.20 Податкового кодексу України. Відповідно до покладених функцій та повноважень податковій інспекції не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб’єктів господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після певного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Відповідно до п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами та забезпечувати сумлінне виконання, покладених на контролюючі органи функцій.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суб’єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані, як докази у справі.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Враховуючи невиконання податковим органом своїх процесуальних обов’язків, недоведеності правомірності вчинених дій, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, не спростовані відповідачем, а тому підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 69, 71, 122, 158-163, 167 КАС України суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхпостач КР» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – задовольнити.
Визнати неправомірними та скасувати:
- податкове повідомлення-рішення № 0000440720 від 12 липня 2011 року, винесене Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області по збільшенню суми грошового зобов’язання ТОВ «Шляхпостач КР» за платежем з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 500001,00 грн. з якого 500000,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями;
- податкове повідомлення-рішення № 0000430720 від 12 липня 2011 року, винесене Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області по збільшенню суми грошового зобов’язання ТОВ «Шляхпостач КР» за платежем з податку на прибуток підприємств у розмір 625001,00грн. з якого 625000,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку, встановленому ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено 28.09.11 р.
Суддя < (підпис) >
< Список >
< Список >
< Список >І.О. Лозицька
< Текст >