Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 липня 2011 р. справа № 2а/0570/11590/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 15:40
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Аканов О.О.
при секретарі Шалагіновій А.В.
за участю представника позивача – ОСОБА_1, представника відповідача – Бурнашева О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області про скасування постанови від 23.06.2011 року ВП №14271468 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_3 у розмірі 97899,14 грн., -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною заявою до підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області про скасування постанови від 23.06.2011 року ВП №14271468 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_3 у розмірі 97899,14 грн.
В обґрунтування позову зазначила, що 14.08.2009 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м.Донецьку було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису №1426 від 13.07.2009 виданого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4, про звернення стягнення на трикімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 для задоволення вимог ПАТ КБ „Надра" у розмірі 978 991,43 грн. в цій постанові запропоновано боржнику добровільно виконати вимоги виконавчого документа в строк до 21.08.2009 року.
Отже, після спливу семиденного строку для добровільного виконання від дати відкриття виконавчого провадження, державний виконавець повинен винести постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 % від суми зазначеної у виконавчому документі і розпочати примусове виконання виконавчого документу, що і визначено ч. 1 ст. 46 Закону (в редакції від 07.05.2009 року), при цьому відповідно до вимог ст. 25 Закону державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору повинна бути винесена не раніше 21.08.2009 року та не пізніше встановленого терміну, тобто до 14.02.2010 року.
Виходячи з наведеного, постанова від 23.06.2011 року ВП № 14271468 про стягнення виконавчого збору була винесена не в межах визначеного терміну, з грубим порушенням строків.
Також зауважує, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 46 Закону, постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.
З зазначеного випливає, що винесення постанови старшим державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Донецькій області про стягнення виконавчого збору було здійснено не в межах повноважень відділу.
Просила суд скасувати постанову від 23.06.2011 року ВП № 14271468 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_3 у розмірі 97899,14 грн.
Позивач у судове засідання не з'явилась, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Представник позивача наполягав на скасуванні постанови відповідача посилаючись на доводи викладені у позовній заяві.
Представник відповідача пояснив, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено строку винесення постанови про стягнення виконавчого збору після спливу строку для добровільного виконання постанови про відкриття провадження, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши надані суду докази суд встановив наступне.
14.08.2009 року відкрито виконавче провадження відділом ДВС Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку за виконавчим написом № 1426 виданий 13.07.2009 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4 про звернення стягнення на трикімнатну квартиру, загальною площею 69,4 кв.м., житловою 40,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 для задоволення вимог ВАТ КВ "Надра" в особі Філії ВАТ КБ "Надра" Донецьке РУ у розмірі 978 991,43 грн.
В судовому засіданні встановлено, що матеріали виконавчого провадження передані з відділу ДВС Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку до підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області для виконання за заявою стягувача цей факт сторонами не оспорюється у судовому засіданні.
23.06.2011 року підрозділом примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області стягнуто з ОСОБА_3 виконавчий збір у розмірі 97899,14 грн.
23.06.2011 року підрозділом примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області повернуто виконавчий документ за заявою стягувача.
Позивач посилається на ч. 1 ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 07.05.2009 року), що у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом.
Також позивач зазначає, що ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 07.05.2009 року) встановлено, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.
Крім того, вказує, що згідно ч. 3 ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 07.05.2009 року) постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 1 й 2 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.
Відповідно до ст. 1 Закону № 606, виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 1, 2 Закону № 606 державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом №606.
На виконання Закону №606 наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за № 865/4158, затверджена Інструкція про проведення виконавчих дій (далі – Інструкція), яка визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону №606, інших нормативно-правових актів підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до п. 4 ст. 3 Закону № 606 примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, одним з яких є виконавчі написи нотаріусів.
В п. 3.6.2. ст. 3.6 Інструкції зазначено, що державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець установлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати 7 днів, а рішень про примусове виселення - 15 днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій. При цьому вказується дата виконання.
Частиною 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» (на момент прийняття оскаржуваної постанови) передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
З аналізу вищевказаних норм, вбачається, що законодавцем не встановлено ні в новому Законі ні в старому Законі норми яка б забороняла державному виконавцю винести оскаржувану постанову після спливу шестимісячного строку на, що посилається позивач. Крім того, законодавцем визначено, що постанова про стягнення виконавчого збору виносить після спливу строку для добровільного виконання постанови державного виконавця при цьому в законі не зазначено саме коли повинна бути винесена постанова про стягнення виконавчого збору.
Тобто, посилання позивача на те, що державний виконавець повинен був винести оскаржувану постанову не раніше 21.08.2009 року та не пізніше встановленого терміну, тобто до 14.02.2010 року не знайшли підтвердження при розгляді справи.
Таким чином, суд зазначає, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору є обов’язком державного виконавця, а не його правом в розумінні ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (на момент прийняття оскаржуваної постанови).
Крім того, аналіз зазначених норм дозволяє зробити висновок, що законодавець пов'язує винесення державним виконавцем постанови про стягнення з боржника виконавчого збору не з повним фактичним виконанням рішення і стягненням суми боргу, а саме з фактом невиконання боржником рішення у наданий добровільний строк.
З приводу посилання позивача на те, що державний виконавець повинен провести всі дії у шестимісячний строк не є предметом розгляду справи, а предметом розгляду даної справи є правомірність прийняття державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору.
Згідно положення п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» від 13 грудня 2010 року N 3 постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до певних видів відповідальності за невиконання рішення у добровільному порядку та порушення обов'язків, що покладаються на осіб, які беруть участь у виконавчому процесі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його добровільного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її добровільного невиконання, виконується примусово в установленому Законом порядку шляхом накладення стягнення на заробітну плату, інші види доходів боржника чи на його майно.
Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, розглянувши позовні вимоги позивача, суд приходить до висновку, що підстав для задоволення та скасування винесеної державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору, якій діяв в межах наданих йому Законом України «Про виконавче провадження» повноважень не має.
Згідно із вимогами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, що понесла сторона, не на користь якої ухвалено судове рішення, їй не компенсуються.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області про скасування постанови від 23.06.2011 року ВП №14271468 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_3 у розмірі 97899,14 грн.
Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 19.07.2011 року. Постанова у повному обсязі складена 22.07.2011 року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Аканов О.О.