07.11.2011
< копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2011 р. Справа № 2а/0470/9500/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В. < Текст >
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до начальника відділу Держкомзему у Криничанському районі Дніпропетровської області Мартиненко Володимира Павловича про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
01.08.2011 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до начальник відділу Держкомзему у Криничанському районі Дніпропетровської області Мартиненко Володимира Павловича про визнання протиправною бездіяльність відповідача стосовно порушення строку розгляду заяви про державну реєстрацію речових прав та прийняття відповідного рішення за результатами такого розгляду; зобов’язати відповідача здійснити державну реєстрацію Договору №02/11 від 23.06.2011 року особистого строкового сервітуту для обслуговування малої архітектурної форми.
В обґрунтування позову зазначено, що позивачем на підставі ст.100 Земельного кодексу України подано заяву про державну реєстрацію договору про встановлення земельного сервітуту, відповідь на яку позивачу було надано з порушенням строків (21.07.11р.), та не у передбаченій законом формі. Позивач вважає, що йому незаконно відмовлено в державній реєстрації договору особистого строкового сервітуту, з тих підстав, що в заяві нібито зазначено про реєстрацію договору земельного сервітуту, а надано договір особистого строкового сервітуту. Бездіяльність відповідача щодо порушення строків розгляду заяви та не прийняття відповідного рішення позивач вважає протиправною.
Ухвалою суду від 03.08.2011р. позовна заява залишена без руху.
23 серпня 2011 року позивачем усунено недоліки, в зв’язку з чим 29 серпня 2011 року ухвалою суду відкрито провадження у справі №2а/0470/9500/11 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 13.09.11р.
В подальшому у відповідності до вимог ст.128 КАС України у зв’язку із неявкою в судове засідання сторін розгляд справи неодноразово відкладався на 22.09.11р. та 04.10.11р.
Позивач у судові засідання не прибув (належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання), подав заяву про розгляд справи за його відсутності на підставі документів, які містяться в матеріалах справи.
Відповідач у судові засідання також не прибув належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання), подав заяву про розгляд справи без його участі .
Особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов’язки (ч. 2 ст. 49 КАС України).
Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених ст.. 128 КАС України, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглядати справу у письмовому проваджені у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 128 цього Кодексу).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне розглянути дану справу у письмовому проваджені на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов слід задоволити частково з наступних підстав:
27 травня 2011 року Затишнянською сільською радою Криничанського району Дніпропетровської області прийнято рішення №27-07/VІ, яким на користь позивача було встановлено особистий строковий сервітут на земельну ділянку на право розташування малої архітектурної форми, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в межах населеного пункту села Затишне, загальною площею 0,0150 кв.м.
23 червня 2011 року між Затишнянською сільською радою Криничанського району Дніпропетровської області та позивачем було укладено договір №02/11 особистого строкового сервітуту для обслуговування малої архітектурної форми.
Статтею 98 Земельного кодексу України визначено поняття земельного сервітуту, це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними або строковими.
Згідно із статтею 100 Земельного кодексу України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Згідно із ч. 1 статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом.
Позивач звернулася до відповідача із заявою від 05 липня 2011р. про проведення державної реєстрації договору земельного сервітуту від 23.06.2011 року №02/11 для встановлення і обслуговування малої архітектурної форми. До заяви додано три примірники договору про встановлення земельного сервітуту №02/11 від 23.06.11р. із схемою прив’язки МАФ до місцевості, які мають однакову юридичну силу.
21.07.2011 року позивач отримала відповідь (у формі листа) про відмову в державній реєстрації договору особистого строкового сервітуту для обслуговування малої архітектурної форми від 23.06.2011 року на підставі того, що в заяві зазначено про реєстрацію договору земельного сервітуту, але надано договір особистого строкового сервітуту.
З такою відмовою в державній реєстрації позивач не погоджується та вважає, що отримане повідомлення рішення не можна вважати прийнятим рішенням про відмову в державній реєстрації речових прав, зокрема, звертає увагу на те, що відповідачем порушено строки розгляду заяви про державну реєстрацію договору земельного сервітуту і прийняття відповідного рішення за результатом такого розгляду.
Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов’язання вчинити його певні дії.
Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
«На підставі» означає, що суб’єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб’єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб’єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення.
Судом з’ясовано, що відділ Держкомзему у Криничанському районі є територіальним органом Дежкомзему.
Відповідно до Положення про управління ( відділ) Держкомзему в районі, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 17.06.2008 року № 123 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 липня 2008 року за № 625/15316, основними завданнями управління є забезпечення в межах компетенції регулювання земельних відносин, створення та ведення державного земельного кадастру та реєстрація в його складі земельних ділянок і прав на них. При цьому не визначено конкретно чи це право власності на земельну ділянку чи право постійного чи тимчасового користування.
Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-IV від 01.07.2004 р. (із змінами та доповненнями) (далі - Закон №1952-IV) передбачено проведення державної реєстрації права користування (сервітут) земельної ділянки.
Згідно до ч. 5 ст. 15 Закону №952-IV державна реєстрація прав (надання відмовити в ній) проводиться в строк, що не перевищує чотирнадцяти робочих днів (крім випадків, встановлених у частині сьомій цієї статті) з моменту надходження до органу державної реєстрації прав заяви про таку реєстрацію та передбачених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього, документів, необхідних для її проведення.
У відповідності до ст.16 Закону №952-IV заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав, на території якого розміщений об’єкт нерухомого майна або більша за площею його частина. Разом з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подаються документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення відповідних прав, та документ, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації прав та їх обтяжень. При отриманні заяви та документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, проводиться реєстрація заяви у базі даних про реєстрацію заяв та запитів із зазначенням дати і часу подання.
Частиною першою ст.19 вказаного Закону визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі:
1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом;
2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;
3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;
4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;
5) рішень судів, що набрали законної сили;
6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Статтею 24 Закону №1952 передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 6) заявлене право вже зареєстровано.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації оформлюється рішення за зразком, встановленим Міністерством юстиції України.
Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
З матеріалів справи вбачається, що заява позивача про державну реєстрацію прав від 05.07.11р. зареєстрована відповідачем в журналі обліку заяв про державну реєстрацію прав під номером 824 від 06.07.11р., а відповідь про відмову в державній реєстрації надана у формі листа від 21.07.11р. №1044/6-13 з тих підстав, що в заяві зазначено про реєстрацію договору земельного сервітуту, але надано договір особистого строкового сервітуту. При цьому жодних посилань на ст.24 Закону №952-IV, яка передбачає вичерпний перелік підстав відмови у реєстрації права, відповідачем зроблено не було.
Із змісту ст.24 вказаного Закону вбачається, що у державній реєстрації права може бути відмовлено в разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Таким чинно, суб'єктом владних повноважень не дотримано процедури розгляду заяви позивача щодо реєстрації права земельного сервітуту, оскільки ним не було фактично прийнято вмотивоване рішення про реєстрацію або про відмову в реєстрації земельного сервітуту (в данному випадку договір особистого сервітуту за своєю правовою природою відповідає вимогам закону до договору земельного сервітуту) з вмотивованим викладенням причин данного рішення у строки передбачені чиним законодавством.
За таких обставин, суд задовільняє позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача стосовно порушення строку розгляду заяви про державну реєстрацію речових прав та прийняття відповідного рішення за результатами такого розгляду.
Стосовно позовних вимог про зобов’язання відповідача здійснити державну реєстрацію договору №02/11 від 23.06.11р. особистого строкового сервітуту для обслуговування малої архітектурної форми, то суд звертає увагу на наступне:
за своєю правовою природою повноваження відділу Держкомзему у Криничанському районі Дніпропетровської області як територіального органу Дежкомзему щодо державної реєстрації чи надання відмови в державній реєстрації речових прав, прийняття та розгляду заяви про державну реєстрацію є дискреційним повноваженням даного державного органу.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року (надалі – також «Рекомендація R (80)2») під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду – тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб’єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень – єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Таким чином, позовна вимога щодо зобов’язання відповідача прийняти конкретно визначене рішення є формою втручання в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно зі статтею 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Керуючись ст.ст.160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_2 до начальника відділу Держкомзему у Криничанському районі Дніпропетровської області Мартиненко Володимира Павловича про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії – задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно порушення строку розгляду заяви про державну реєстрацію речових прав та прийняття відповідного рішення за результатами такого розгляду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя < (підпис) >
< Список >
< Список >
< Список >С.В. Ніколайчук
< Текст >