19.12.2011 < копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2011 р. Справа № 2а/0470/10163/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіКуделько Н.Є. < Текст >
при секретаріВітушко Л.Г.
за участю:
позивачів
представника відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4
Поліщук К.В. < Текст >
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
19.05.2010р. ОСОБА_3 (далі – позивач 1) та ОСОБА_4 (далі – позивач 2) звернулись до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з адміністративним позовом до Головного управління юстиції у Дніпропетровській області (далі – відповідач) про поновлення строку на оскарження рішення суб’єкта владних повноважень щодо звільнення без працевлаштування, визнання незаконними дій відповідача щодо звільнення без працевлаштування ОСОБА_3, зобов’язання працевлаштувати ОСОБА_3 та відстрочення оплати судових витрат до ухвалення судового рішення по справі (а.с.1).
22.07.2010р. ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська справу за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про поновлення строку на оскарження рішення суб’єкта владних повноважень щодо звільнення без працевлаштування, визнання незаконними дій відповідача щодо звільнення без працевлаштування ОСОБА_3, зобов’язання працевлаштувати ОСОБА_3 передано за предметною підсудністю на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (а.с.27-28).
19.11.2010р. ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій щодо звільнення без працевлаштування та зобов’язання вчинити певні дії залишено без розгляду (а.с.95-96).
09.06.2011р. ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2010р. скасовано, поновлено позивачам строк звернення до суду, справу направлено до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду (а.с.117-118). Матеріали даної адміністративної справи надійшли до Дніпропетровського окружного адміністративного суду 11.08.2011р.(а.с.121).
12.08.2011р. ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні (а.с.122).
З урахуванням заяв про збільшення (уточнення) позовних вимог (а.с.86-87, 133-135, 145-146,161,197-200, 240), ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять суд: 1) визнати незаконними дії Головного управління юстиції у Дніпропетровській області щодо звільнення ОСОБА_3, як такого, що здійснене без законної підстави та з порушенням встановленого порядку; 2) поновити ОСОБА_3 на посаді державного виконавця Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції; 3) стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі, що обчислюється як добуток кількості часу, починаючи з 15 березня 2010 року до дня винесення судом рішення про поновлення на роботі, та розміру середньої заробітної плати ОСОБА_3; 4) стягнути на користь ОСОБА_3 з відповідача суму в розмірі 4966,31 грн. за завдану їй моральну шкоду; 5) стягнути на користь ОСОБА_4 з відповідача суму в розмірі 6042,60грн. за завдану йому моральну шкоду; 6) визнати незаконними дії Головного управління юстиції у Дніпропетровській області щодо неповідомлення письмово про нараховані суми, належні ОСОБА_3 при звільненні перед виплатою зазначених сум; 7) визнати незаконним дії відповідача щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_3; 8) стягнути на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 з відповідача судові витрати відповідно до задоволених вимог щодо кожного з позивачів; 9) допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_3 і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на те, що ОСОБА_3, 18.09.2007р. була призначена на посаду державного виконавця Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції. У зв’язку з народженням ІНФОРМАЦІЯ_1 сина ОСОБА_3 оформила відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. 03.02.2010р. ОСОБА_3 стала до роботи, до досягнення дитиною трирічного віку. 19.03.2010р. позивачу 1 стало відомо, що її 15.03.2010р. звільнено у зв’язку із закінченням строку трудового договору, відповідно до п.2 ст.36 КЗпП України. Позивач-1 вважає, що її звільнено в порушення ст. 184 КЗпП України, а саме без подальшого працевлаштування, незважаючи на те, що вона має дитину до трирічного віку. З урахуванням вищезазначеного просять суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Позивачі в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, обставини викладені в позовній заяві підтвердили, наполягали на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, проти задоволення позову заперечувала в повному обсязі. Посилаючись на те, що звільнення ОСОБА_3 здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства. ОСОБА_3 було звільнено у зв’язку з закінченням строку трудового договору відповідно до п.2 ст. 36 КЗпП України. Також зазначила, що 22.03.2010р. чоловік ОСОБА_3 – ОСОБА_4 надав до відповідача довідку про те, що станом на 22.03.2010р. ОСОБА_3 працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Мегасервіс» на посаді юрисконсульта, в підтвердження того, що ОСОБА_3 не потребує працевлаштування. Остаточний розрахунок з позивачем 1 було здійснено 26.03.2011р., шляхом перерахування коштів на картковий рахунок ОСОБА_3 Вважають позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Заслухавши пояснення позивачів, заперечення представника відповідача, показання свідка ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 18.09.2007р. ОСОБА_3 призначено на посаду державного виконавця Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, згідно зі строковим трудовим договором на період відпустки по вагітності та пологам ОСОБА_7, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, з присвоєнням 15 рангу державного службовця, як таку що пройшла за конкурсом з 18.09.2007р., що підтверджується витягом з наказу Головного управління юстиції у Дніпропетровській області від 18.09.2007р. № 1079-к (а.с.48).
Відповідно до наказу Головного управління юстиції у Дніпропетровській області від 04.10.2007р. № 1169-к ОСОБА_3 надана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами з 01.10.2007р. по 03.02.2008р. (а.с.49).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивачів народився син ОСОБА_8, про що Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області 29.01.2008р. видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 (а.с.4).
Згідно до наказу Головного управління юстиції у Дніпропетровській області від 07.02.2008р. №152-к ОСОБА_3 було надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з 03.02.2008р. по 05.12.2010р. (а.с.50).
03.02.2010р. ОСОБА_3 стала до роботи після закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що підтверджується наказом Головного управління юстиції у Дніпропетровській області від 03.02.2010р. №182-к (а.с.51).
Судом встановлено, що 15.03.2010р. звільнено ОСОБА_3, державного виконавця Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, призначену згідно строкового трудового договору на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_7 та до її фактичного виходу, в зв’язку з закінченням строку трудового договору, п.2 ст.36 КЗпП України, про що 15.03.2010р. видано наказ Головного управління юстиції у Дніпропетровській області №426-к (а.с.52).
Також судом встановлено, що відповідно до наказу Головного управління юстиції у Дніпропетровській області від 16.03.2010р. №430-к, ОСОБА_7, державний виконавець Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, стала до роботи після закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 16.03.2010р. (а.с.53).
19.03.2010р. ОСОБА_3 звернулась до начальника Головного управління юстиції у Дніпропетровській області Кармазіна В.Я. з заявою про здійснення остаточного розрахунку, у зв’язку із звільненням 15.03.2010р., шляхом зарахування коштів на картку (а.с.6 звор.).
В ході судового розгляду судом було встановлено, що остаточний розрахунок з ОСОБА_3 було здійснено 26.03.2010р., шляхом перерахування коштів в сумі 329,78грн. на картковий рахунок позивача, дані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказам і не заперечувались сторонами в судовому засіданні.
Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами Кодексу Законів про Працю України від 10.12.1971р. (далі - КЗпП України), №322-VIII, №3723-ХII, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».
Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Згідно п.2 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Відповідно до ч.3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Згідно п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9, від 06.11.1992р. при розгляді справ про звільнення за п.2 ст.36 КЗпП судам слід враховувати, що звільнення з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов'язковим працевлаштуванням (ч.3 ст.184 КЗпП). Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я).
Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Отже, законодавцем чітко визначено обставини, за яких працівник повинен бути поновлений на посаді, а саме, звільнення без законної підстави.
З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 було правомірно звільнено з посади державного виконавця Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції за п.2 ст. 36 КЗпП України, оскільки закінчився строк трудового договору, згідно якого ОСОБА_3 було призначено на дану посаду, а саме, до роботи стала ОСОБА_7, що підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_3 стосовно визнання незаконними дій відповідача щодо її звільнення, як такого, що здійснене без законної підстави, поновлення на посаді та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі, що обчислюється як добуток кількості часу, починаючи з 15 березня 2010 року до дня винесення судом рішення про поновлення на роботі, та розміру середньої заробітної плати ОСОБА_3, задоволенню не підлягають, оскільки судом в ході судового розгляду, було встановлено, що звільнення позивача з займаної посади за п.2 ст. 36 КЗпП України є правомірним, оскільки відбулось, у зв’язку із закінченням строкового трудового договору (до роботи стала ОСОБА_7), а тому підстави, для застосування наслідків, передбачених ст.235 КЗпП України, відсутні.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_3 щодо звільнення її з займаної посади без працевлаштування суд приходить до наступного висновку.
Аналіз вищезазначених норм законодавства свідчить про те, що на відповідача покладено обов’язок щодо працевлаштування ОСОБА_3, яка на момент звільнення, 15.03.2010р., мала дитину віком до трьох років.
Доводи представника відповідача та показання свідка ОСОБА_6, щодо запропонування в усній формі позивачці роботи та її усної відмови від працевлаштування, суд не бере до уваги, оскільки дані обставини повинні бути підтверджені певними письмовими доказами, які у відповідача, як встановлено в ході судового розгляду, відсутні, а тому суд вважає, що дії Головного управління юстиції у Дніпропетровській області щодо не працевлаштування ОСОБА_3 при звільненні є неправомірними.
Також суд не приймає до уваги, посилання представника відповідача, як на підставу звільнення від обов’язку працевлаштування ОСОБА_3, надання позивачами довідки за №22/33 від 22.03.2010р. стосовно того, що ОСОБА_3 станом на 22.03.2010р. дійсно працює в ТОВ «Мегасервіс» на посаді юрисконсульта, оскільки письмова заява ОСОБА_3 про відмову від запропонованої відповідачем їй посади, або інших письмових доказів, про підтвердження даних обставин суду не надані.
Згідно ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 звернулась до відповідача з заявою про здійснення з нею остаточного розрахунку 19.03.2010р., фактично кошти позивач на свій картковий рахунок отримала 26.03.2010р., а тому, суд вважає, що відповідачем в порушення ст. 116 КЗпП України було несвоєчасно здійснено розрахунок, таким чином позовні вимоги, в частині визнання незаконними дії відповідача щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_3 підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року N 5, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Судом в ході судового розгляду було встановлено, що звільнення ОСОБА_3 за п.2 ст. 36 КЗпП України є правомірним, та встановлено, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства не було запропоновано ОСОБА_3 працевлаштування та несвоєчасно здійснено остаточний розрахунок, з урахуванням розміру середньої заробітної плати, суд вважає за необхідним стягнути з Головного управління юстиції у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 гривень.
Вирішуючи позовні вимоги позивача ОСОБА_4 суд приходить до висновку, що його права та інтереси в даному випадку порушені не були, а тому підстави для задоволення вимог ОСОБА_4 відсутні.
Оцінуючи усі докази, які були дослідженні судом у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 повинні бути задоволенні частково, а саме, визнати неправомірними дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_3 без працевлаштування та щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_3, в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 необхідно відмовити.
Керуючись Кодексом Законів про Працю України від 10.12.1971р., №322-VIII, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст. 8,10,11,12,18,69,90,91,94,128,158-163,167,186,256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Головного управління юстиції щодо звільнення без працевлаштування ОСОБА_3 з посади держаного виконавця Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції.
Визнати неправомірними дії Головного управління юстиції у Дніпропетровській області щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_3.
Стягнути з Головного управління юстиції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн.
ОСОБА_3 в задоволенні решти позовних вимог відмовити.
ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 19 грудня 2011 року
Суддя < (підпис) >
< Список >
< Список >
< Список >Н.Є. Куделько
< Текст >