28.07.2011
< копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2011 р. Справа № 2а/0470/4539/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий суддя –Маковська О.В.
судді – Кальник В.В.
судді – Серьогіної О.В.
при секретарі – Кравець Є.С.
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України (відповідач-1), Державного казначейства України (відповідач-2), Державної судової адміністрації України (відповідач-3), Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області (відповідач-4) про визнання дій протиправними, стягнення заробітної плати та щомісячного грошового утримання, -
ВСТАНОВИВ:
18 квітня 2011 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства фінансів України (відповідач-1), Державного казначейства України (відповідач-2), Державної судової адміністрації України (відповідач-3), Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області (відповідач-4) про визнання дій протиправними, стягнення заробітної плати та щомісячного грошового утримання.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є суддею у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання, розмір якого залежить від розміру заробітної плати працюючого на посаді судді відповідного суду.
Статтею 44 Закону України “Про статус суддів” передбачено, що заробітна плата судді складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Посадовий оклад є основною складовою частиною заробітної плати, інші складові – це доплати до посадового окладу.
Зростання посадового окладу має забезпечувати підвищення заробітної плати, матеріального і соціального забезпечення суддів відповідно до їх статусу, що на її думку, узгоджується із Конституцією України, Положенням Європейської Хартії про закон “Про статус суддів”, іншими законами.
03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 “Про оплату праці суддів”, якою затвердив Схеми посадових окладів керівників та суддів всіх рівнів.
Отже, на думку позивача, оскільки, розмір посадових окладів суддів залежить від розміру мінімальної заробітної плати, то при збільшенні мінімальної заробітної плати має бути підвищений й посадовий оклад суддів і заробітна плата у цілому, а відповідно й розмір щомісячного довічного грошового утримання судді, який перебуває у відставці.
Враховуючи викладене, позивач просить визнати протиправними дії Міністерства фінансів України, Державного казначейства, Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області щодо неповного забезпечення фінансування суддів та не в повному обсязі нарахування їй заробітної плати та щомісячного грошового утримання за період з січня 2006 року по квітень 2009 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні та стягнути з Міністерства фінансів України шляхом списання коштів із розрахункового рахунку Державного казначейства України на її користь суму не нарахованої та невиплаченої їй заробітної плати, невиплаченого щомісячного грошового утримання, частину не сплаченого посадового окладу та одноразових премій за період з січня 2006 року по квітень 2009 року в загальній сумі 145461,14 грн.
ОСОБА_1 у судове засідання не з’явилась, надала заяву, в якій просить розглянути адміністративний справу без її участі з урахуванням вимог викладених в адміністративній справі.
Представники відповідачів у судове засідання не з’явились, надали заперечення в яких просять в задоволенні позову відмовити, а справу розглянути без їх участі.
Також Міністерство фінансів України (відповідач-1) в запереченнях №31-15030-06-26/14280 від 03.06.2011 зазначає, що з 01 січня 2003 року головним розпорядником коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання суддів загальної юрисдикції є Державна судова адміністрація України, яка несе відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду. Статтею 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено перелік органів, що виконують функції головних розпорядників коштів державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності суддів. Аналіз зазначених положень, а також норм Бюджетного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), зокрема, статтей 7, 23, 35, 51 свідчить, що Міністерство фінансів України як учасник бюджетного процесу жодним чином не відповідає перед позивачем, не несе відповідальності за не нарахування та виплату заробітної плати, довічного грошового утримання. Таким чином, позовні вимоги до Міністерства фінансів України є необґрунтованими та безпідставними, а, отже, не підлягають задоволенню.
В своїх запереченнях № 5-13/2050-7967 від 06.06.2011 відповідач 2 просить суд врахувати те, що Державне казначейство України та його територіальні органи у відповідності до статті 43 Бюджетного кодексу України та Положення про Державне казначейство України є окремими юридичними особами, які здійснюють розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів. Згідно з ч.2 ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» функції головного розпорядника коштів державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності суддів загальної юрисдикції здійснює Державна судова адміністрація України. Розподіл коштів за напрямками видатків Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів, здійснює самостійно. Тобто здійснювати певні заходи щодо погашення заборгованості суддям повинен відповідний розпорядник бюджетних коштів, на якого покладено обов’язок щодо фінансового забезпечення суддів. Крім того, Державне казначейство України зазначає, що позивачем було порушено строк для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів, оскільки статтею 99 КАС України встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Державна судова адміністрація та територіальне управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області в своїх запереченнях № 1429/11 від 30.05.2011 на адміністративний позов посилається на постанову Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, треті особи – Верховний суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України, якою встановлено, що при прийнятті постанов №865, №1243, №1310 за 2005 рік Кабінет Міністрів України не зменшив розрахунок посадових окладів суддів, а, відтак, і не обмежував матеріальний і соціальний захист суддів. Отже, відповідач-3 наполягає на тому, що Вищим адміністративним судом України ухвалено рішення, яким постановлено, що постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» є законними та чинними. Враховуючи викладене, у Позивача немає жодних підстав для задоволення позову, оскільки висновок суду про невідповідність зазначених постанов Кабінету Міністрів України Закону України «Про статус суддів» є помилковим та необґрунтованим, а тому Державна судова адміністрація вважає, що у задоволенні позовних вимог позивачу необхідно відмовити.
Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно із частиною 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Виходячи із вищевикладеного суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, починаючи з 1 січня 2006 року, з урахуванням положень вказаних Постанов Кабінету Міністрів України, ОСОБА_1 перераховано розмір заробітної плати: встановлено оклад виходячи з мінімальної заробітної плати у розмірі 332 гривні.
Позивач зазначає, що незважаючи на те, що мінімальний розмір заробітної плати на законодавчому рівні неодноразово збільшувався, оклад позивача усупереч вимогам Закону України «Про статус суддів» та Схемам посадових окладів, встановлених Постановою Кабінет Міністрів України № 865 від 03.09.2005 «Про оплату праці суддів», де розміри посадових окладів визначено в залежності від мінімальної заробітної плати, більше не нараховувався до теперішнього часу.
Проте, з такою думкою погодитись не можна.
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Скасування чи звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається (стаття 22 Конституції України).
Конституцією України закріплено, що статус суддів визначається виключно законами. Збереження встановленого законом статусу судді, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу, є однією з основоположних гарантій незалежності судді, елементами якого є матеріальне та соціально побутове забезпечення, у тому числі і заробітна плата суддів.
Слід звернути увагу на те, що саме на реалізацію і утвердження гарантій незалежності суддів у зазначеному аспекті Закон України «Про статус суддів» запровадив особливий порядок в оплаті праці суддів. Цей порядок є своєрідним механізмом, що стримує і не допускає значних диспропорцій в оплаті праці суддів, тобто закон гарантував суддям право на зазначений розмір заробітної плати та порядок її визначення.
Питання виплати заробітної плати суддям регулюються статтею 44 Закону України «Про статус суддів», згідно якої заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Пунктом 4 цієї статті, також встановлено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років -20, понад 15 років - 25, понад 20 років – 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Розмір інших складових заробітної плати встановлювався відповідними постановами Кабінету Міністрів України та Указами Президента України.
3 вересня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою підвищено суддям посадові оклади пропорційно до окладів голів названих судів, та затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками, визначено умови преміювання, однак набрання чинності цієї постанови було визначено на майбутнє - з 1 січня 2006 року.
При цьому, Постановами Кабінету Міністрів України з питань оплати праці суддів від 30 червня 2005 року № 514, від 3 вересня 2005 року № 865 в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати.
У подальшому, Постановами Кабінету Міністрів України № 1243 від 1 грудня 2005 року «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» та № 1310 від 31 грудня 2005 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 p. № 865», внесено зміни до Постанови № 865 шляхом доповнення її пунктом 4-1, яким встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
При цьому, умовою набрання чинності вказаної постанови визначено втрату чинності деяких указів, відповідно до яких регулювалися питання оплати праці суддів.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України № 248 від 3 березня 2006 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань оплати праці суддів» також доповнено вказану Постанову Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 та встановлено, що посадовим особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови, до яких відносяться і судді апеляційних судів, встановлюються: надбавка за виконання особливо важливої роботи у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас; доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу; надбавка за почесне звання «Заслужений юрист України» у розмірі 15 відсотків посадового окладу; у разі надання відпустки виплачується додатковий посадовий оклад відповідно до частини п'ятої статті 44 Закону України «Про статус суддів», а також надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх середньомісячної заробітної плати.
Інші нормативні акти, які регулювали вказані питання щодо доплат та надбавок, втратили чинність.
Згідно частини ТРЕТЬОЇ статті 11 Закону України “Про статус суддів” (тут і далі по тексту постанови у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим.
Відповідно до п.2 роз’яснень Конституційного Суду України у рішенні № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України “Про статус суддів” у взаємозв'язку з частиною восьмою статті 14 Закону України “Про статус суддів” треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.
У статті 6 Конституції України міститься правова норма, згідно з якою державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Статус суддів, відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, визначається виключно законами України.
Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України, Конституція і закони України повинні гарантувати незалежність і недоторканість суддів.
Незалежність та недоторканість суддів гарантується наданням їм відповідно до Закону України “Про статус суддів” спеціальних умов матеріального та соціально-побутового забезпечення.
Згідно зі статтею 44 вказаного Закону заробітна плата судді, як складова його матеріального і соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Вона складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. У свою чергу посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
У такий спосіб законодавець диференційовано вирішив питання про оплату праці суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів, які виконують ще й обов’язки на адміністративних посадах, з тим, що б досягти справедливого співвідношення в оплаті праці в залежності від обсягу виконуваної роботи.
Іншого законодавчого акту з питань оплати праці суддів не існує.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України “Про оплату праці” умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаного Закону 30 червня 2005 року та 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанови № 514 “Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України”, згідно з абзацом другим пункту 1 якої посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року становив 15 розмірів мінімальної заробітної плати, та № 865 “Про оплату праці суддів”, якою затверджена Схема посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів.
Іншою постановою від 31 грудня 2005 року № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865” внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865, зокрема, постанову доповнено пунктом 4.1, згідно з яким також встановлено, що розміри посадових окладів, передбачені постановою від 03 вересня 2005 року № 865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і у подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Такі зміни були внесені до постанови від 03 вересня 2005 року № 865 до набрання нею чинності.
При обчисленні посадового окладу в якості сталої (розрахункової) величини Кабінет Міністрів України використав встановлений з 01 вересня 2005 року Законом України “Про державний бюджет України на 2005 рік” розмір мінімальної заробітної плати 332 грн., що виключало можливість її збільшення у випадку підвищення розміру мінімальної заробітної плати.
Як вбачається зі Схем посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів кількість розмірів мінімальної заробітної плати при обчисленні посадового окладу суддів складає від 8,5 до 12,5, що значно перевищує розміри мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму, а також розмір посадових окладів багатьох працівників установ, які фінансуються з державного бюджету. Також оклад голови загального апеляційного суду області становить 11 розмірів мінімальної заробітної плати, або 3652 грн., а посадовий оклад судді цього ж суду – 9 розмірів мінімальної заробітної плати, або 2988 грн. Різниця у розмірах вказаних посадових окладів складає менше ніж 20 відсотків, а тому, оклад судді є більшим ніж 80 відсотків від посадового окладу голови суду.
Крім того, у зв’язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України зазначених постанов збільшено оклади суддям та головам судів більш як у шість разів.
Отже, вказані Схеми посадових окладів є такими, що відповідають встановленому статтею 44 Закону України “Про статус суддів” співвідношенню розмірів посадових окладів Голови Верховного Суду України, голів судів та суддів, а встановлення сталої (розрахункової) величини для обчислення розмірів посадових окладів суддів та внесення відповідних доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 відбулося до моменту набрання нею чинності. Вказана постанова у редакції до внесення доповнень згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 не була введена в дію.
Відповідно до частини другої статті 40 Закону України “Про статус суддів” суддям, які мають кваліфікаційні класи, що встановлюються залежно від посади, стажу, досвіду роботи і рівня професійних знань, нараховуються доплати до посадових окладів. Наявність у законодавстві таких гарантій відповідає Європейської хартії про закон “Про статус суддів” стосовно права суддів на винагороду в залежності від стажу, обсягу і характеру посадових обов’язків судді.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 встановлюються надбавки та доплати за виконання особливо важливої роботи, за науковий ступінь, для вирішення соціально-побутових питань, визначено порядок преміювання тощо.
Зазначені обґрунтування підтверджуються таж постановою Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011 року, постановленої за результатами розгляду адміністративної справи № К-37929/09 за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, иреті особи – Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України про визнання незаконними та скасування актів.
Отже, аналізуючи наведені законодавчі акти, їх дію у часі, приймаючи до уваги, що обов'язковість рішень суду є конституційною засадою судочинства, передбаченою Конституцією України та відтвореною у нормах Кодексу адміністративного судочинства України, Дніпропетровський окружний адміністративний суд доходить висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Частиною 2 статті 71 передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд, згідно зі статтею 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України та частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд вважає дії Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області такими, що вчинені в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України.
Оскільки дії відповідачів суд вважає правомірними, то відсутні підстави для задоволення решти позовних вимог.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд звертає увагу на посилання Державного казначейства України щодо пропущення строку звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів. Дане твердження судом не береться до уваги, оскільки, відповідно до статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого Кодексом адміністративного судочинства або іншими законами.
Згідно частини 2 статті 233 КЗпП України ОСОБА_1 має право на звернення до суду з позовом про стягнення належної до виплати заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 9, 71, 72, 86, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Дніпропетровський окружний адміністративний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України (відповідач 1), Державного казначейства України (відповідач 2), Державної судової адміністрації України (відповідач 3), Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області (відповідач 4) про визнання дій протиправними, стягнення заробітної плати та щомісячного грошового утримання – залишити без задоволення.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановленні статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя < (підпис) >
< Список >
< Список >
< Список >О.В. Маковська
< Текст >