29.11.2011 < копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2011 р. Справа № 2а/0470/11543/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича < Текст >
при секретаріЛісна А.М.
за участю:
представника позивача
представника відповідача не з'явився
Мостовий Н.Л. < Текст >
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Малбі Фудс" про стягнення адміністративно-господарський санкцій
ВСТАНОВИВ:
15.08.2011 року позивач звернувся з позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, у якому просить суд стягнути з відповідача адміністративно-господарську санкцію та пеню у розмірі 7071,92 гривень за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач недотримався нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році, а саме: не працевлаштував інваліда на одне робоче місце у 2009 році, а тому у відповідності до вимог статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повинен сплатити адміністративно-господарську санкцію та пеню.
Позивач у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, через відділ діловодства суду подав клопотання про розгляд спраи без участі представка позивача.
Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи на той факт, що ним подавались відповідна інформація до центру зайнятості щодо наявних вакантних посад для працевлаштування інвалідів, про те центр зайнятості не направляв відповідачу інвалідів для працевлаштування. Крім того, відповідач повідомив суд про те, що з червня до грудень 2009 року на підприємстві відповідача працювало 5 осіб, яким встановлена інвалідність та надав суду копії наказів, які підтверджують працевлаштування вищевказаних осіб, а також документи, які підтверджують встановлення інвалідності вказаним особам.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
У відповідності з ч.1 ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно з частинами 1 і 2 ст.20 цього Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
В силу ст.238 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Судом на підставі матеріалів справи встановлено наступне, відповідач подав до позивача звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік від 18.01.2010 року, у якому зазначив, що кількість штатних працівників на підприємстві становить 133 особи, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місяцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” складає 5 особа, а фактично працювало протягом 2010 року 5 осіб.
08.04.2011 року позивачем проведено позапланову документальну перевірку стану виконання відповідачем статей 19 та 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” у 2009 році.
Під час перевірки встановлено, що відповідач у 2009 році недотримався нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме: не працевлаштував інваліда на одне робоче місце.
За наслідками перевірки відповідача позивачем складено Акт № 221 від 08.04.2011 року, копія якого знаходиться у матеріалах справи.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, за статтею 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Так, згідно до статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.3 ст.181 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Аналіз норм чинного законодавства України щодо соціальної захищеності інвалідів свідчить про те, що на підприємства покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування.
У відповідності до п.4.4 Рекомендації Вищого адміністративного суду України № 07.2-10/2 від 14.04.2008 року «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів» при розгляді адміністративними судами справ зазначеної категорії потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.
З матеріалів справи вбачається наступне.
Відповідач у встановленому порядку подавав до центру зайнятості 2009 року інформацію про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, що підтверджується листом Жовтневого районного центру зайнятості від 02.11.2011 року № 01-13/1613, а також копіями звітів про наявність вакансій станом на 13.01.2009 року та станом на 13.02.2009 року, які знаходяться у матеріалах справи, направив звіт до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за формою № 10-ПІ (річна).
У відповідності до листа Жовтневого районного центру зайнятості від 02.11.2011 року № 01-13/1613 протягом 2009 року центром зайнятості не направлялися до відповідача для працевлаштування особи з інвалідністю.
Таким чином, слід вважати, що відповідач у 2009 році здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме: повідомляв Дніпропетровський районний центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та направив звіт до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за формою № 10-ПІ (річна).
Аналогічну позицію займає колегія Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 02.02.2010 року по справі № 21-1982во09 (номер у ЄДРСР 8089874), зазначаючи, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування; останнє повинно направляти до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда.
За змістом ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи той факт, що відповідач здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, то позивач не правомірно нарахував адміністративно-господарські санкції та пеню.
Крім того, судом встановлено, що на підприємстві відповідача з червня до грудень 2009 року працювало 5 осіб, яким встановлена інвалідність, що підтверджується копіями наказів відповідача, які підтверджують працевлаштування вищевказаних осіб, а також документами, які підтверджують встановлення інвалідності вказаним особам, копії яких знаходяться у матеріалах справи.
У відповідності до статті 94 КАС України у разі відмови у задоволені позову судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 11, 50, 70, 71, 72, 86, 159-163 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Малбі Фудс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені – відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 21 листопада 2011 року
Суддя < (підпис) >
< Список >
< Список >
< Список >С.В. Златін
< Текст >