27.11.2011
< копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2011 р. Справа № 2а/0470/12518/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В. < Текст >
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариство з обмеженою відповідальністю "Дружба" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 95 559,08 гривень, -
ВСТАНОВИВ:
05.10.2011 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба» (далі ТОВ «Дружба»), в якому позивач просить стягнути з відповідача на його користь адміністративно-господарські санкції у розмірі 92749,26 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2809,82 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач не забезпечив працевлаштування інвалідів у відповідній кількості та не сплатив вчасно адміністративно-господарські санкції за таке правопорушення.
Ухвалою суду від 06.010.2011р. відкрито провадження у справі №2а/0470/12518/11 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 20.10.11р., в подальшому розгляд справи відкладався на 01.11.11р.
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів надало суду клопотання про розгляд справи без участі представника позивача в порядку письмового провадження, в якому вказано про те, що позовні вимоги підтримуються в повному обсязі.
20 жовтня 2011 року відповідач надав суду заперечення на позовну заяву, в яких зазначив, що підприємством здійснено усі можливі заходи для працевлаштування інвалідів на підприємстві, а органи працевлаштування, на які покладено такі обов’язки, не здійснили необхідних заходів для підбору і направленню інвалідів для працевлаштування на підприємство ТОВ «Дружба».
В судове засідання 01.11.2011 року сторони не з’явилися; причин неявки в судове засідання не повідомили, хоч були належним чином повідомлені про час та місце засідання суду, докази чого наявні у справі.
Особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов’язки (ч. 2 ст. 49 КАС України).
Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених ст.128 КАС України, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглядати справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч.6 ст.128 цього Кодексу).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне розглянути дану справу у письмовому проваджені на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає необхідним в задоволені позовних вимог відмовити з наступних підстав:
товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба» подало до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці України від 10.02.2007р. №42.
Згідно рядку №01 звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) за 2010 рік фактично становила 67 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок №02) становить 0 осіб; кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» (рядок №03) становить 3 особи.
частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"№ 875-XII від 21.03.1991 р. передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 19 вказаного Закону встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Частина 3 ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» визначає, що саме державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
В матеріалах справи містяться звіти ТОВ «Дружба» про наявність вакансій на посади сторожа станом на 31.01.2010р., 27.02.2010р., 31.03.2010р., 30.04.2010р., 31.05.2010р., 30.06.2010 р., 30.07.2010р., 31.08.2010р., 30.09.2010р., 30.10.2010р., 30.11.2010р., 31.12.2010р. форми 3-ПН, яка затверджена наказом Міністерства праці України від 19.12.2005р. №420, які були отримані Покровським районним центром зайнятості населення, що підтверджується листом Покровського районного центру зайнятості №1072 від 11.10.2011 року.
Також, в листі зазначено, що протягом 2010 року Покровським РЦЗ направлялася особа з обмеженими фізичними можливостями, але через обмеження вказані п. 5 Трудової реабілітації в Індивідуальній програмі реабілітації, дана особа не відповідала вимогам вакансії, яка пропонувалась. Випадків безпідставної відмови у прийнятті інвалідів на роботу та порушення стосовно них норм трудового законодавства на ТОВ «Дружба» не відомі.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем були вжиті всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, зокрема, створено три робочих місця для інвалідів за посадою сторож, надавав щомісячні звіти про наявність вакансій та інформував Покровський районний центр зайнятості населення про наявність вакантних посад для інвалідів, що доводиться матеріалами справи.
Згідно ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Також, суд зазначає, що адміністративно – господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку із скоєнням правопорушення.
Стаття 218 Господарського кодексу України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно рекомендацій Президії Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 р. №07.2-10/2 «Про деякі питання практики застосування адміністративними судам законодавства про забезпечення прав інвалідів на працевлаштування» вирішення питання про правомірність стягнення адміністративно - господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно - господарських санкцій. При цьому слід врахувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Відсутність вини є підставою для висновку про незаконність застосування адміністративно - господарських санкцій.
Також, в постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 22.12.2009р. №212151во09 зазначено, що нарахування адміністративно – господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України №875-XII від 21.03.1991р. «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.
Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Позивачем – суб’єктом владних повноважень у ході судового розгляду справи не доведено правомірність своїх висновків щодо порушення відповідачем вимог ст.ст.19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», не надано жодного доказу щодо спростування дій, вчинених відповідачем з метою виконання вимог ст.ст.19, 20 цього ж Закону.
Натомість відповідачем – ТОВ «Дружба» повною мірою була доведена протиправність рішення позивача щодо нарахування адміністративно - господарських санкцій в розмірі 92 749 грн. 26 коп. та пені в сумі 2809 грн. 82 коп. за порушення ТОВ «Дружба» вимог ст.ст.19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» та відсутність вини відповідача щодо непрацевлаштування інвалідів на вакантні посади підприємства.
Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 КАС України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 КАС України, полягає в тому, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Від-так, в задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ «Дружба» про стягнення адміністративно – господарських санкцій та пені в сумі 95 559 грн. 08 коп. слід відмовити.
Керуючись ст.ст.11, 50, 70, 71, 72, 86, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені – відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя < (підпис) >
< Список >
< Список >
< Список >С.В. Ніколайчук
< Текст >