Категорія №8.2.1
ПОСТАНОВА
Іменем України
12 січня 2012 року Справа № 2а-11516/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі :
Головуючого судді : Коршикова С.К.
при секретарі : Андріасяні Е.А.
за участі сторін :
представника позивача : ОСОБА_1 (довіреність № 12/04/11 від 12.04.2011)
представника відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 10/09/10 від 03.01.2011)
розглянувши у відкритому судовому засіданні перевіривши адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Лукра” до Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000222320 від 05.07.2011, -
В С Т А Н О В И В:
12 грудня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов означений адміністративний позов.
Позивач зазначив, що відповідачем було проведено документальну позапланову перевірку, за результатами якої 03 червня 2011 року було складено акт № 260/23-00/30996264.
Відповідно до висновку зазначеного акту, навів позивач, перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI(зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальній сумі 130 300,00 грн., в тому числі за березень 2011 року на 130 300,00 грн.
Позивач зазначив, що відповідно до висновків акту відповідачем 05 липня 2011 року було винесено податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов’язання за основним платежем у розмірі 130 300,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 01,00 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначив, що під час перевірки відповідачеві було надано всі податкові накладні, складені відповідно до вимог законодавства, тобто суми нарахованого податкового кредиту підтверджено податковими накладними.
Згідно до укладених господарських договорів, підприємство отримало товари, що їх було використано при виготовлені лакофарбуючих матеріалів та реалізовано покупцеві.
Відповідно до господарських договорів, обов’язок поставки товарів покладено на продавця, який здійснює поставку за власний рахунок, при цьому перевізники не надавали позивачеві будь-якої товарно-транспортної документації, ліцензій на транспортування товарів, оскільки позивачем не укладалось угод із перевізниками, надання підтверджуючих транспортування документів не передбачено ані господарськими договорами ані законодавством.
Рахунки-фактури позивачеві не виписувались контрагентами, оскільки умовами господарських договорів передбачено можливість визначення якості товару та його ціни безпосередньо у видаткових накладних.
Оплата за придбаний товар та його отримання здійснювалась відповідно до видаткових накладних, а тому необхідності у додаткових документах, що підтверджують факт оплати та придбання у позивача не виникало.
Крім того, наявність рахунків-фактур не підтверджує та не спростовує правомірність включення сум до податкового кредиту.
Щодо визначення нікчемності господарських договорів, зазначив позивач, то відповідач у висновках акту перевірки не довів сукупності обставин що свідчать про нікчемність або удаваність правочинів.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги позивача у повному обсягу, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та просив суд задовольнити його позовні вимоги.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог позивача заперечував у повному обсягу, просив суд відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог та, обґрунтовуючи свої заперечення, навів наступне.
Представник відповідача зазначив, що аналізом податкової звітності із податку на додану вартість, наданих позивачем, було встановлено, що податковий кредит підприємства у сумі 130 300,00 грн., сформовано за рахунок контрагента –постачальника Приватного підприємства “Рубікон-Гранд”.
У ПП «Рубікон-Гранд» відсутні належним чином оформлені документи, що підтверджують факт перевезення та передачі ТОВ «Лукра» ЛФМ (ТТН), документів, що підтверджують якість і безпеку ЛФМ (сертифікати якості), придбаних ТОВ «Лукра» у ПП «Рубікон-Гранд», а також в результаті порушення ПП «Рубікон-Гранд» своїх податкових зобов’язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угода, укладена ТОВ «Лукра» по взаємовідносинах з ПП «Рубікон-Гранд» щодо реалізації лакофарбових матеріалів на адресу останнього, мають протиправний характер.
Правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений податок на додану вартість до складу податкових зобов’язань по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави та суперечить інтересам держави та суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно з ч. 1,2 ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що у період із 01.03.2011 по 31.03.2011 відповідачем було здійснено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, про що 03.06.2011 було складено акт перевірки за № 260/23-00/30996264.
Із змісту акта документальної позапланової невиїзної перевірки вбачається, що податковим органом у ході перевірки виявлено порушення позивачем вимог п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальній сумі 130 300,00 грн., у тому числі за березень 2011 року на 130 300,00 грн.
За наслідками акту відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000222320 від 05.07.2011 про визначення суми грошового зобов’язання позивача у розмірі 130 300,00 грн., за основним платежем та у розмірі 01,00 грн., за штрафними санкціями.
Відповідно до положень п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки –цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.
Відповідно до положень п. п. 75.1.2 п. 75.1 ст.75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Згідно до вимог п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Судом встановлено, що 26.05.2011 відповідачем було видано наказ за № 433 про проведення документальної позапланової перевірки позивача.
Із змісту зазначеного наказу вбачається, що відповідач прийняв рішення про проведення зазначеної перевірки на підставі положень п. п. 78.1.1 п. п. 78.1.4 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України.
Згідно з п. п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до п. п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно з п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу
документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Відповідно до положень п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до положень п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Пунктом 198.2 цієї ж статті встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно до п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи),у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів /послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу).
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, господарська операція – дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.
Із аналізу наведеного вбачається, що за викладеними правилами податковий кредит формується за фактом здійснення господарських операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Відповідно до п. п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність –діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконаних робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно до вимог ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Такі первинні документи повинні мати обов’язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарських операцій.
Відповідно до положень ст. 1 цього ж Закону, первинні документи –це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження на їх проведення.
Із наведеного вбачається, що факт здійснення господарської операції повинен бути доведений первинними документами, що підтверджують реальність господарських операцій, які є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування, та підтверджують добросовісність дій платника податку, що полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальності усіх даних, наведених у документах, що дають право на податковий кредит, а тому наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, але не вичерпними підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.
Судом встановлено, що 01 квітня 2010 року між позивачем та Приватним підприємством «Рубікон-Гранд» (далі - ПП «Рубікон-Гранд») було укладено договір купівлі-продажу товару № 12/1 відповідно до якого ПП «Рубікон-Гранд» зобов’язується передати матеріали для виробництва лако-красочних виробів, а позивач зобов’язується прийняти вказаний товар і оплатити його на умовах цього договору(а. с. 26).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання угоди, укладеної між ПП «Лукра» та ПП «Рубікон-Гранд» позивачем отримано товар, на що оформлено податкові накладні та контрагентом позивачу видано видаткові накладні, між сторонами складені акти прийому-передачі товару за договором № 12/1 від 01.04.2010 (а. с. 14-21).
Оплату за отримання товару зазначеного в договорі № 12/1 від 01 квітня 2010 року, ТОВ «Лукра» здійснювало в безготівковій формі на розрахунковий рахунок ПП «Рубікон-Гранд», що підтверджується платіжними дорученням, які містяться в матеріалах справи (а. с. 27-36).
Із акта перевірки вбачається, що позивач, обґрунтовуючи правомірність формування податкового кредиту по взаємовідносинам із ПП «Рубікон-Гранд» надав податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, обороти по рахунку 631 договір ТОВ «Лукра» по взаємовідносинам з ПП «Рубікон-Гранд» за березень 2011 року відповідно до яких позивач сформував податковий кредит у розмірі 130 300,00 грн.
В акті перевірки від 03.06.2011 за № 260/23-00/30996264 зазначено, що згідно умов договору № 12/1 від 01.04.2010 року поставка товару здійснювалася транспортом постачальника. Товарно-транспортні накладні з відмітками про передачу та отримання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Лукра» відсутні».
Відповідачем зроблений висновок, що якщо товар доставлявся вантажним автомобілем, документом, підтверджуючим транспортування товару є товарно-транспортна накладна за формою № 1-ТН, затверджена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.95 р. № 488/346. У ній повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару).
Відповідно до п. 2 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерства та інших органів виконавчої влади», затвердженого Постановою КМУ від 28 грудня 1992 року за № 731, Міністерствам, іншим органам виконавчої влади потрібно своєчасно подавати на державну реєстрацію нормативно-правові акти, вказані у пункті 1 цієї постанови; забезпечити постійний перегляд виданих нормативно-правових актів з метою приведення їх у відповідність з Конституцією та законами України, іншими актами законодавства, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини; не допускати випадків направлення на виконання нормативно-правових актів, що не пройшли державну реєстрацію та не опубліковані в установленому законодавством порядку.
Суд вважає за необхідне зазначити, що ухвалений відомчій нормативно-правовий акт передається юридичній службі свого міністерства для визначення необхідності його державної реєстрації. Ця служба поруч із візою структурного юридичного підрозділу здійснює оцінку «підлягає державній реєстрації», після чого відомчій акт направляється в Міністерство юстиції України для державної реєстрації. Державній реєстрації в Міністерстві юстиції України підлягають нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю. Нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, що підлягають державній реєстрації, направляються для виконання лише після їх реєстрації та офіційного оприлюднення. При порушенні зазначених вимог такі акти розглядаються як такі, що не набрали чинності і не підлягають застосуванню.
Враховуючи, що наказ № 488/346 від 29.12.1995 року Міністерства статистики України та Міністерства транспорту України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, то він є таким, що не підлягає застосуванню і тому суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на те, що підтвердженням доставки товару вантажним автомобілем є товарно-транспортна накладна за формою № 1-ТН, затверджена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.95 р. № 488/346.
Під час розгляду справи судом було встановлено, що в податкових накладних № 030303 від 03.03.2011, № 110305 від 11.03.2011, № 140309 від 14.03.2011, № 180308 від 18.03.2011 та видаткових накладних: № 030303 від 03.03.2011, № 110305 від 11.03.2011, № 140309 від 14.03.2011, № 180308 від 18.03.2011, виданих ПП «Рубікон-Гранд» було невірно зазначено дату договору поставки 01.04.2011 замість 01.04.2010, що підтверджується листом директора ПП «Рубікон-Гранд» від 14 липня 2011 року направленому на адресу ТОВ «Лукра». Крім того ПП «Рубікон-Гранд» на адресу позивача були направленні оригінали вищеперелічених документів з внесеними виправленнями.
Відповідачем не спростовується факт того, що ПП «Рубікон-Гранд» на момент укладення договорів та складення податкових накладних було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
На момент укладення договору, що викликає сумнів у відповідача щодо реальності його виконання, ПП «Рубікон-Гранд» та ТОВ «Лукра» мали статус платників податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, тому формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, оформлених ПП «Рубікон-Гранд», є правомірним.
Посилання відповідача на те, що правочин між позивачем та ПП «Рубікон-Гранд» здійснений без мети настання реальних наслідків, а отже є нікчемним - не знайшло свого підтвердження у наданих до матеріалів справи доказах.
Згідно із частиною 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам..
Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Абзацом 1 частини 1 статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Частина 1 статті 228 ЦК України зазначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Зазначимо, що хоча відповідач і використав в акті перевірки такий термін, як "нікчемний правочин", проте не звернув уваги на те, що згідно із частиною 2 статті 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. ДПІ у Артемівському районі м. Луганська, при використанні терміну "нікчемний правочин", не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.
Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у частині 1 статті 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у частині 1 статті 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 частини 2 статті 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним, тощо.
Відповідачем не доведено обставин, які підтверджують той факт, що укладаючи згаданий договір, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, порушували публічний порядок, спрямована на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а їхні наміри були спрямовані на ухилення від сплати податків, а тому висновки відповідача щодо нікчемності укладених правочинів є безпідставними.
Суд зазначає, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету - це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
З урахуванням вищевикладеного, відсутні підстави вважати угоду, укладену між ТОВ «Лукра» та ПП «Рубікон-Гранд» нікчемною.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до переконання, що позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Питання по судових витратах вирішується наступним чином, відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 12 січня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 17, 71, 87, 94, 158 – 163, 167, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Лукра” до Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000222320 від 05.07.2011 задовольнити повністю.
Визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська щодо встановлення завищення задекларованого Товариством з обмеженою відповідальністю «Лукра» податкового кредиту за березень 2011 року у сумі 130 300,00 грн.
Скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 05.07.2011 за № 0000222320, яким визначено суму грошового зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Лукра», на суму 130 300,00 грн. за основним платежем та 01,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лукра» (код ЄДРПОУ 30996264, адреса: 91021, м. Луганськ, вул. Пржевальського, 2) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 28,23 грн. (двадцять вісім гривень 23 копійки).
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови складено та підписано у повному обсязі 16 січня 2012 року.
СуддяС.К. Коршиков